Педагогічні ідеї та діяльність І. Гербарта
Слідом за Песталоцці, видатною фігурою педагогіки XIX століття з’явився Йоганн Фрідріх Гербарт (1746-1841). Перший його педагогічну працю присвячений творчості Песталоцці. Наступні твори Гербарта (“Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання” – 1 806, “Перші лекції з педагогіки” – вийшли в 1835 р) були скоріше шліфуванням вже напрацьованою методології. Разом з тим Гербарт багато зробив для розробки педагогіки як наукової дисципліни, зі своєю системою понять. У пошуках фундаментальних умов ефективності навчально-виховного процесу німецький педагог прагнув до виявлення “тез і основоположень”, відкидаючи крайності як суто емпіричної, так і суто філософської педагогіки, яких не уникли його сучасники. У своїх працях Гербарт зробив кроки по впровадженню в педагогіку наукових результатів, в першу чергу психології. (“Підручник психології” – +1816; “Листи про додатку психології до педагогіки” – 1831). Він же збагатив психологію введенням і змістовним аналізом понять асоціація, апперцепція.
Відвідавши в 1800 році Бургдорфскій інститут І. Песталоцці, Гербарт не перейнявся демократичним духом останнього і залишився викладачем в аристократичній родині. Гербарт пропонував поділ шкіл на три типи – елементарну, міську та гімназію, призначені для різних цілей і не пов’язані наступністю. Реальна школа пропонувалася тим, хто буде займатися ремеслом, промисловістю, торгівлею та іншими видами практичної діяльності, для обраних ж, готують себе до розумових занять, рекомендувалося класичну освіту.
Виходячи з філософської концепції Параменіда про незмінність і стійкості буття, Гербарт переносив це положення античного філософа на суспільне життя. Негативно ставлячись до революційних рухів, він мріяв про той час, коли їм на зміну прийдуть “стійкий порядок і розмірене, впорядкована життя”. На виховання вічних і незмінних моральних начал, що забезпечують такий стан, і повинні бути спрямовані педагогіка та психологія як її наукова основа.
Гербарт спирався на “практичну філософію” – етику і психологію: перша намічає цілі, друга – способи їх здійснення. Ставлячи в основу волевиявлення особистості, “розвиток власних душевних станів”, Гербарт підпорядковував педагогічний процес п’яти головними критеріями: внутрішній свободі, досконалості, доброзичливості, законності і справедливості. Ядром ідеї про гармонійний розвиток усіх здібностей служило формування морального людини. Саме виховання повинно створювати гармонію між волевиявленням та виробленням багатосторонніх інтересів. Шляхи її досягнення – управління, навчання і моральне виховання. “Навчання без морального виховання є засіб без мети… Моральне виховання без навчання є мета, позбавлена засобів”, – писав німецький педагог.
Управлінню наказувалося підтримання порядку. Саме по собі воно не виховує, а лише створює передумови. Займаючи час дитину, поки ще без конкретної користі, управління приборкує “дику жвавість”, У зв’язку з цим управління включає такі засоби, як “загроза, нагляд, заборона, критика, залучення в діяльність”. Сама по собі загроза ще не забезпечує ефекту: сильні діти ігнорують її і “відважуються на все”, слабкі духом не переймаються нею і спричиняються своїми бажаннями. Погроза повинна доповнюватися, за Гербарт, наглядом, досить дієвим в дані роки, але також залишає місце для лазівок. Тут приходить черга наказів та заборон, точних і конкретних. Для дітей-порушників пропонувалося ввести, в школі і навіть вдома, штрафну книгу, рекомендувалися і тілесні покарання. Система покарань, детально розроблена Гербартом, широко застосовувалася в німецьких і російських гімназіях, французьких ліцеях.
Допоміжними засобами управління, що виходять за його межі, виступають авторитет і любов. Дух дитини схиляється перед авторитетом, який направляє зароджується волю вихованця, відвертаючи його від лихого.
Наступний розділ виховання, головний і основний – навчання. Розрізняючи шостій самостійних видів інтересів (емпіричний, умоглядний, естетичний, симпатичний, соціальний, релігійний), німецький педагог виділяє і 4 ступені навчання, що сприяють поглибленню в досліджуваний матеріал і в самого себе. Вони включають: 1) ясність; 2) асоціацію; 3) систему; 4) метод. У них чергуються стану спокою і руху: за мобілізацією уваги на досліджуваний предмет слідують асоціації, де дуже важливо “очікування”. Потім “шукання” проходить в стані спокою – формулювання нових визначень, висновків, правил і, нарешті, відбувається застосування отриманих знань до нових явищ і подій.
Відповідно виділяються три види навчання: описову (з метою розширити досвід дитини), аналітичне (для виділення і розчленування подань), синтетичне (створює струнку систему думок і особливо ефективну в старших класах).
Універсальна схема навчання, запропонована Гербартом, була догматизувалися його послідовниками і перетворена в схему будь-якого уроку. Разом з тим і до цього дня не застаріли його дидактичні поради по розвитку і підтримці в учнях уваги і інтересу до навчання (наочність, послідовність), по заучування напам’ять. Новим було й те, що в моральному вихованні як важливому компоненті триєдиного педагогічного процесу, спрямованого на виховання волі і характеру майбутнього члена суспільства, Гербарт вимагав від наставника рахуватися з індивідуальністю особистості, знаходити в дитячій душі добре і на нього спиратися. У цьому – найбільш ефективний шлях придушення злої волі дитини. Загальна кредо Гербарта: педагогіка як наука і мистецтво.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)