Психолого-педагогічні аспекти сприймання творів художньої літератури

В. Халін,

Викладач Житомирського державного

Університету імені Івана Франка

Мабуть, ні в кого не викликає заперечень твердження, що основою прилучення до багатств літератури є естетичне сприймання художніх творів. А глибина цього сприймання обумовлена розумінням мови мистецтва, вмінням за словом, діями, вчинками і суперечностями героїв бачити авторську естетичну позицію, його аналіз життєвих проблем.

У загальнопсихологічному розумінні сприйманням (перцепцією) називають відображення предметів і явищ світу у момент їх дії на органи чуттів людини. Воно тісно пов’язане з відчуттями, що відображають окремі властивості або якості навколишнього світу: зелений горошок, червоний мак, холодна вода, кислий борщ, черствий хліб, гарячий чай. Але якщо відчуття переживаються лише як властивості того чи іншого предмета, то сприймання – це відображення цілісне, відображення того, що діє на органи чуттів саме в певний момент у цілому. Так, наприклад, людина сприймає, вийшовши на подвір’я, схід сонця, росу на траві, прохолоду ранку; у класі – парти, дошку, учнів, учителя і т. д. Відчуття входять у структуру сприймання, яка є більш складним психологічним процесом.

Як правило, при цьому підкреслюють, що відчуття і сприймання збирають конкретні враження про навколишню дійсність, її факти і події, пам’ять зберігає накопичені відомості, а їх перетворення і осмислення відбувається з допомогою уяви і мислення [1, с 125].

Підсумовуючи сказане, зазначимо: “Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ в цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття [2, с 144]”.

Відкриття сутнісних особливостей сприймання і його сучасне розуміння грунтується на дослідженнях психологів, серед яких потрібно назвати імена багатьох вітчизняних авторів.

Так, з іменем академіка Г. С. Костюка пов’язані дослідження рефлекторної ролі сприймання, значення попереднього досвіду в сприйманні. Ці положення як важливі психологічні фактори використовують методисти, вчителі-практики, вихователі. Вчений приділяв велику увагу вивченню вікових особливостей учнів і їх врахуванню в організації навчально-виховного процесу, дослідженню взаємозв’язку навчання і психологічного розвитку особистості, закономірностей розумового розвитку, формуванню здібностей тощо, а також сприйманню тексту з погляду його прочитання і розуміння смислу прочитаного [3], особливостям створення літературних образів письменником тощо. Сприймання як пізнавальна функція психіки, що полягає у створенні чуттєвого образу світу, розглядається в підручнику з психології П. А. М’ясоїда [4]. Процес сприймання традиційно аналізується також у підручнику з психології, що вийшов за редакцією О. В. Киричука та В. А. Роменця [5], та в інших працях вітчизняних психологів.

Учені відзначають, що в результаті сприймання виникають суб’єктивні образи сприйманих об’єктів – уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об’єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у процесі сприймання відіграє емоційний стан особистості, особливо при сприйманні художнього твору. Проте художнє сприймання має ряд властивостей, що виділяють його як особливий феномен, розуміння і осмислення якого потребує знання закономірностей і естетики, і дидактики, і літературознавства, і, звичайно, психології.

Будучи внутрішнім психологічним актом, функцією людської психіки, сприймання водночас не зводиться до того первинного процесу, який виділяють психологи у ланцюжку: відчуття – сприймання – мислення. Його своєрідність зумовлюється особливостями самого мистецтва, специфікою художнього образу як найважливішої естетичної категорії, що поєднує в собі засіб відображення і пізнання, осмислення і оцінки проблем людського буття, вираження ставлення до нього.

Відтак процес художнього сприймання належить до найскладніших духовних процесів у житті людини. Його складність, як свідчить логіка нашого викладу, зумовлена складністю функціонування самого мистецтва, в якому вплив на реципієнта виявляє і прямо (вербально, словесно) виражена думка, і концепція, яка втілена в системі образів, і стиль твору, і особливості літературного роду та жанру.

У цьому плані можна зупинитися на двох особливостях різних текстів з погляду їх лінгвістичного аналізу. У лінгвістичних дослідженнях характер тексту визначається особливостями інформації (повідомлення), що несе текст, а сама інформація розглядається як основна категорія тексту.

Розрізняють змістовно-фактуальну інформацію [ЗФІ] – повідомлення про факти, події, процеси, що відбуваються, відбувались або будуть відбуватися в навколишньому світі – реальному чи уявному. Наприклад: я працюю над проблемою художнього сприймання; Дніпро впадає в Чорне море; Житомир – місто, розташоване на річці Тетерів; Чіпка Варениченко – герой літературного твору.

Змістовно-фактуальна інформація завжди експліцитна за своєю природою, тобто вона виражена вербально [6, с.26-50]. А отже, коли людина сприймає зміст з допомогою прямого значення слів, вона сприймає змістовно-фактуальну інформацію. Для такого сприймання потрібне лише знання відповідної мови і розуміння того логічного значення, яке виражене певним повідомленням.

Змістовно-концептуальна інформація [ЗКІ] розкриває своєрідність індивідуально-авторського розуміння взаємовідношень між відомостями, що їх передає ЗФІ, відбиває ставлення до певних подій та явищ, їх оцінку. Змістовно-концептуальна інформація може мати місце в науково-пізнавальних текстах, де вона подається, як правило, популярно, доступно.

Проте ЗКІ – переважно категорія текстів художніх, де для її розуміння і сприймання потрібна робота думки і уяви читача. Вона знімає певну невизначеність (ентропію) у частково сприйнятих повідомленнях про предмети і явища, передбачає розуміння задуму автора, розкриває естетичний смисл, виражений образами та ситуаціями твору. Сприйняття такого смислу потребує не тільки роботи думки та уяви, а й певного, якщо так можна висловитись, “сприймального естетичного досвіду”, тобто досвіду спілкування з мистецтвом.

І, нарешті, змістовно-підтекстова інформація [ЗПІ] є фактично інформацією прихованою, що добувається із ЗФІ завдяки виникненню асоціативних зв’язків, породжених словесними образами та прирощеним значенням слів у художньому тексті. Вона може виступати як смисл, що виражений змістом події, ситуацій твору, і не зводиться до суми змістів, що виражені окремими частинами художнього цілого.

Таку інформацію ми зустрічаємо лише в художніх текстах. Найпростішим прикладом, де вона наявна у всій своїй переконливості, можуть бути прислів’я та приказки. Наприклад: за дурною головою і ногам горе; нове ситечко на кілочку висить; не знаючи броду, не лізь у воду. Кожен з наведених тут прикладів свідчить, що прямий зміст цих речень є формою вираження прихованого смислу, в якому узагальнено життєвий досвід народу і заради якого створено названі прислів’я.

Але для того, щоб цей смисл відкрити, мало знати лише пряме значення слів, з яких складається речення. Потрібна робота думки, здатність до абстрагування і узагальнення, необхідна уява, чуття слова, розуміння його конкретного значення і узагальнюючого смислу, вираженого прислів’ям як естетичним цілим.

Іншими словами, йдеться про систематизований ряд знань, умінь, розвитку уяви, здатності до узагальнення та абстрагування, в результаті чого читач (реципієнт) здатний сприйняти підтекст, що виражений художнім текстом. У? в’язку зі складністю цього процесу в життя прийшла ціла наука, предметом якої є лінгвістичний аналіз тексту [7].

Виходячи з того, що форма буття мистецтва літератури, художній твір постає перед читачем як мікросвіт, у якому відобразився великий макросвіт соціально-людської дійсності, в буденному і звичному – духовні сутності буття. А розуміння взаємозв’язку ЗФІ, ЗКІ та ЗПІ є тим необхідним фактором, який визначає здатність читача естетично сприймати літературний текст.

Складність сприймання художнього твору зумовлюється також тим, що він містить у собі відбиток епохи, в яку і під впливом якої створений, а також епохи, в яку твір приходить до читача; в ньому віддзеркалена особистість автора, його погляди і оцінки.

Говорячи про художній твір, необхідно підкреслити, що він стає явищем мистецтва саме завдяки своїй художності, яка виявляється у цілісності тексту і не є сумою змістів частин, з яких він складається, а має зверх сумарний характер [8, с.62-67].

Щоб виявити найголовнішу суть художнього сприймання твору літератури, характерну лише для нього, необхідно звернути увагу на таке: у процесі читання відбувається сприйняття картин життя, створених письменником. На основі чого? На основі осмислення того, що виражає художнє слово. Слова тексту мовби диктують ці картини уяві читача. А отже сприймання літературного твору – це сприймання того, що створює уява, опираючись на механізм художнього мовлення, на смисл, виражений словами, “зчепленням думок”, як зазначив у свій час Лев Толстой.

У цьому складність і та своєрідність, якою зумовлено, поряд з іншими факторами, і традиційне слововживання у роботах з літературознавства, естетики, методики, коли звучить твердження типу: “у творах мистецтва та літератури”… Звичайно, ніхто не заперечує, що література теж мистецтво, але вже сам факт подібного слововживання підкреслює своєрідність специфіки літератури – мистецтва особливого, мистецтва слова, образи якого створюються не на основі засобів, що діють на органи чуття, як, наприклад, колір чи звуки, а на основі інтелектуального розуміння смислу слова.

У цілому потрібно ще раз підкреслити, що сприймання взагалі і особливо художнє сприймання – це винятково складний процес. Складність його полягає в тому, що в акт сприймання людина включає весь комплекс уявлень про відповідний предмет і свої знання про нього. Фактично сприймання будь-якого предмета чи явища є не просто отриманням певних чуттєвих параметрів зорового чи слухового характеру, а осмисленням побаченого. При цьому бачити і осмислювати побачене – це єдиний процес, що відбувається в акті сприймання, який може мати тривалий або миттєвий характер.

Зважаючи на це, важко погодитися, наприклад, з такими завданнями та висновками, що інколи зустрічаються в методичних статтях: “знайти зорові образи”, “перерахувати слухові образи вірша”, “яких образів більше” тощо. Подібні завдання зосереджують увагу лише на акті чуттєвого сприймання певних ознак без осмислення тієї сутності, яку вони виражають.

Одночасно хотілося б зробити зауваження, що аналіз усіх без винятку елементів твору, як правило, недосяжний і непотрібний. У цьому плані варто пригадати думку відомого літературознавця і методиста Г. О. Гуковського, який, виходячи з того, що все у творі слугує для вираження авторської естетичної позиції, обгрунтував необхідність “осмислювати, висвітлювати, аналізувати, розглядати з учнями тільки ті елементи твору, які ми можемо пояснити, тобто ті, про які можемо сказати, для чого вони існують у творі стосовно його ідейної основи [9,с.134]”.

Це “правило ідейної цілеспрямованості” розгляду і вивчення творів, на думку автора, має стати законом методики літератури.

Для нас воно важливе тим, що може бути орієнтиром під час аналізу та формування художнього сприймання і учнів, і студентів-філологів. Справді, для чого автору потрібен був образ Чіпки Варениченка? Для того, щоб показати, що в житті бувають люди, які чинять злочин? Але це й так усім зрозуміло, і, отже, для такої примітивної сентенції не потрібно вивчати літературу. А для чого потрібен був у “Соборі” О. Гончара Лобода? Що дає учням і студентам сприймання цього образу? Розуміння того, що бувають керівники, які люблять погуляти? Але це теж примітивне сприймання. Мабуть, заради такої дешевої “філософії” автор не створював би цього образу. То в чому ж суть лободівщини і чому вона проростає на пустирях людських душ, не засіяних любов’ю, вірою, потребою в красі? Яке значення має образ собору для розкриття браконьєрської сутності натури Лободи? Що хотів сказати нам цим образом автор? Подібні питання можуть виступати як віхи, що спрямовують сприймання названого образу у русло художнього задуму автора.

Таким чином, художнє сприймання потребує великої попередньої роботи, підготовленості, високої спеціальної і загальної культури. Крім того, підготовка до повноцінного художнього сприймання потребує загальної, спеціальної і особистої художньо-психологічної настанови. Художнє сприймання неможливо розглядати без розвитку художніх потреб особистості, які обумовлені культурою даного суспільства, певним станом суб’єкта, що спонукає його до сприйняття художньої літератури. А тому саме художнє сприймання є складним багатогранним процесом, що вбирає в себе певні художні потреби та художні смаки. Наявність ознак художнього сприймання полягає у сформованості знань, умінь та навичок, розвиненості художнього смаку, суджень, оцінок, вираженої потреби в спілкуванні з мистецтвом, здатності до самостійної художньої творчості.

Література

1. Коломинский Я. Л. Человек: психология. Книга для учащихся старших классов. – М.: Просвещение, 1980. – 224 с.

2. Максимов Л. Ю. О связи дисциплин лингвистического и литературоведческого циклов при подготовке учителя-словесника в национальном педагогическом вузе // Русский язык в школе. – 1979. – №7. – С. 17-23.

3. Психологія: Підручник для педагогічних вузів / За ред. дійсного члена АПН CPCR проф. Г. С. Костюка. – К.: Радянська школа, 1968.- 572 с.

4. М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навчальний посібник. – 2-ге вид., доповн. – К.: Вища школа, 2002. – 487 с.

5. Основи психології: Підручник/За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – 4-те вид. – К.: Либідь, 1999. – 632 с

6. Галич О. А., Назарець В. М., Васильєв Є. М. Загальне літературознавство: Навчальний посібник для вузів. – Рівне: Б. в., 1997. – 544 с.

7. Ковалик І. І., Мацько Л. І., Плющ М. Я. Методика лінгвістичного аналізу тексту. – К.: Вища школа, 1984. – 184 с.

8. Лісовський А. М. Морфологія художності твору і вивчення літератури в школі. – Житомир: Полісся, 2004. – 132 с.

9. Гуковский Г. А. Изучение литературного произведе-ния в школе. – М.-Л.: Просвещение, 1966. – 266 с.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Психолого-педагогічні аспекти сприймання творів художньої літератури