Home ⇒ 👍Твори на вільну тему ⇒ Психолого-педагогічні засади дослідницької діяльності старшокласників у процесі вивчення української літератури

Психолого-педагогічні засади дослідницької діяльності старшокласників у процесі вивчення української літератури

О. Міхно,

Вчитель української мови та літератури

Дніпропетровськ

Розв’язання проблеми організації дослідницької діяльності старшокласників у процесі вивчення української літератури неможливе без психологічного підгрунтя засвоєння знань і формування навичок, їхнього розвитку, основні принципи якого передбачає сучасна дидактика, яка постійно розвивається.

Основою реалізації цього питання в психолого-педагогічному аспекті є концепція сучасної філософії про людину як носія сукупності суспільних відносин, відтак – як суб’єкта діяльності, пізнання і спілкування.

У традиційній дидактиці процес навчання подається як формування знань, умінь і навичок учнів. Пояснюється це тим, що зазначені якості легко піддаються контролю зовнішньо вираженими атрибутами навчання – тестами, контрольними роботами, усними відповідями[24]. Однак більш адекватним уявленням про освітній процес, на нашу думку, слід вважати інтерпретацію його як процесу засвоєння учнями різних видів діяльності. Діяльність – більш широке поняття, оскільки крім знань, умінь і навичок припускає мотиваційний, оцінний та інші аспекти навчання.

Діяльнісний підхід складає вихідну методологічну установку теорії навчання. Різноманітні аспекти цього підходу розроблені у дослідженнях психологів і педагогів Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьева, С. А. Рубінштейна, Н. Й. Волошиної, В. Д. Шадрікова, П. І. Підкасистого, Г. П. Щедровицького, Г. І. Щукіної, Н. Ф. Тализіноїта ін.[2;5;13;3;19;7;21;22;15]. Із цих досліджень випливають такі положення:

– у діяльності не лише проявляються здібності тих, хто навчається, але в ній вони і створюються;

– під час організації певного виду освітньої діяльності учнів формуються відповідні до цього виду здібності і якості особистості.

Діяльнісний підхід потребує певної форми організації, особливого змісту, різноманітних способів роботи та їх послідовності, спеціально підготовленого вчителя, засобів навчання.

Зміст і структура діяльності не розуміються однозначно. У науковому середовищі існують два підходи до аналізу діяльності: психологічний і методологічний. Для нас важливим є психологічний підхід, який базується на працях наукової школи А. Н. Леонтьева та близьких до неї психологічних шкіл [5]. У психологічний теорії діяльність редукується до діяльності індивіда, трактується як його атрибут, тобто вважається, що суб’єкт здійснює діяльність. Освіта з цієї точки зору є системою діяльностей, що змінюють одна одну. Діяльність, на думку А. Н. Леонтьева, це одиниця життя, опосередкована психічним відображенням, реальна функція якого полягає у тому, що воно орієнтує суб’єкт у предметному світі [5].

Діяльність у цьому випадку – вмотивований процес використання учнем тих чи інших засобів для досягнення власної чи зовнішньо поставленої мети. Тобто виділяються суб’єкт, процес, предмет, умови, способи, результати діяльності.

Діяльність передбачає окремі дії. Процес діяльності починається із постановки мети, далі йде конкретизація завдань, вироблення плану, схем дій, які слід виконати, після чого учень переходить до предметних дій, використовує певні засоби і прийоми, виконує необхідні процедури, порівнює хід і проміжні результати з поставленою метою, вносить корективи у свою подальшу діяльність.

Цей підхід – від діяльності учня з освоєння реальності до внутрішніх особистісних перетворень і від них до засвоєння культурно-історичних досягнень – є ядром освітнього процесу особистісно зорієнтованого типу, органічною складовою якого, на нашу думку, має стати дослідницька діяльність учнів.

Дослідницька діяльність – особливий вид діяльності, що породжується у результаті функціонування механізму пошукової активності і будується на основі її дослідницької поведінки. Але якщо пошукова активність припускає лише пошук в умовах невизначеної ситуації, то дослідницька діяльність містить у собі й аналіз одержуваних результатів (у цьому випадку ми маємо на увазі акт аналітичного мислення: аналіз, синтез, класифікація й ін.), і оцінку розвитку ситуації, і прогнозування (побудова гіпотез) відповідно до подальшого її еволюціонування, а також моделювання своїх майбутніх передбачуваних дій. Надалі все це, будучи перевіреним на практиці, виводить пошукову активність на новий рівень, і знову вся схематично описана послідовність повторюється. Більш наочно це представлено на схемі:

Пошукова активність > оцінка > аналіз > програмування розвитку ситуації > дія пошукова активність.

Це, як нескладно помітити, збігається із загальними, основними шляхами наукового пізнання – від живого споглядання до абстрактного мислення й від нього до практики. Цей аспект проблеми ми більш докладно розглянемо нижче.

Введення терміну “дослідницька діяльність” потребує визначення наступного, тісно пов’язаного з ним поняття – “дослідницькі здібності”. Дослідницькі здібності логічно кваліфікувати відповідно до традицій вітчизняної психології як індивідуальні особливості особистості, що є суб’єктивними умовами успішного здійснення дослідницької діяльності. Вони, як і всі інші здібності, мають у своїй основі дві складові: біологічну (генотипну) і середовищну. Сполучення особливих генотипних і середовищних факторів породжує внутрішнє, психічне утворення, яке називають “дослідницькими здібностями”. Дослідницькі здібності виявляються у глибині, міцності оволодіння способами і прийомами дослідницької діяльності, але не зводяться до них. Причому дуже важливо розуміти, що мова йде і про саме прагнення до пошуку, і про здатність оцінювати (обробляти) його результати, і про вміння будувати свою подальшу поведінку в умовах ситуації, що розвивається, спираючись на них.

Так, наприклад, зазвичай у психологічних дослідженнях при визначенні рівня розвитку дослідницької поведінки людини виявляється й піддається кількісній оцінці лише здатність одержувати максимум інформації від об’єкту шляхом нерегламентованої взаємодії з ним. Це цілком припустимо при оцінці ступеня виразності пошукової активності, але при визначенні рівня розвитку дослідницьких здібностей потрібен принципово інший підхід. Крім прагнення й уміння здобувати максимум інформації в умовах нерегламентованої взаємодії із предметом, обов’язково потрібно оцінювати й здатності до сприйняття та опрацювання інформації, яка надходить у процесі дослідження. Тобто, оцінюючи рівень розвитку дослідницьких здібностей, ми не можемо обмежитися оцінкою ступеня виразності пошукової активності, важливо й те, наскільки індивід здатний сприймати й засвоювати досвід, отриманий ним у ході дослідницької поведінки, наскільки він здатний використовувати цей досвід надалі – у процесі розвитку ситуації.

Структуру дослідницької діяльності (ДД) старшокласників у процесі вивчення української літератури ми будемо аналізувати відповідно до діяльнісного підходу, виділяючи наступні компоненти ДД: суб’єкти ДД, їхні потреби і мотиви, мету, об’єкти ДД, використовувані засоби, процес ДД і його результати.

1. Суб’єкт ДД.

Суб’єктом ДД може бути як окремий учень, так і група школярів, що спільно досліджують об’єкт. Наприклад, двоє старшокласників домовляються між собою, розподіляють цілі і засоби, стратегії, які використають для спільного дослідження, і т. п. [14;26;25;28;33].

2. Потребо-мотиваційна основа ДД.

Вище вже зазначалося, що мотиваційною основою ДД є допитливість, потреба у нових враженнях і знаннях, пізнавальна активність. Сюди насамперед слід віднести “безкорисливу” пізнавальну активність, спрямованість на пізнання. Однак ця безкорислива пізнавальна спрямованість, дослідження із чистого інтересу позитивно позначається на виконанні практичних завдань, які виникають пізніше. [9].

До другої групи мотивів ДД належать навчальні, пов’язані зі спрямованістю суб’єкта не на розв’язання пізнавальних або конкретних практичних проблем, а на набуття досвіду.

Які фактори під час взаємодії суб’єкта із зовнішнім середовищем “запускають” мотивацію ДД і викликають саме ДД? Як підкреслюється у всіх дослідженнях ДД, основна причина, що викликає дослідницьку діяльність – це суб’єктивна невизначеність: невизначеність об’єкта, ситуації тощо. Функція ДД – зменшення цієї суб’єктивної невизначеності шляхом пошуку інформації із зовнішніх джерел. Основні фактори, пов’язані з невизначеністю: 1) новизна; 2) складність; 3) когнітивний конфлікт при невідповідності або протиріччі частин інформації [32].

Прагнення до новизни є універсальним. Однак існує й протилежне прагнення – до відтворення, повторення вже відомого: відомих ситуацій, способів дій тощо. Це сприяє міцнішому засвоєнню матеріалу.

Відомо, що надмірна новизна може викликати занепокоєння і страх як у дітей, так і у дорослих. Ця реакція стосовно нового вироблена еволюцією й глибоко виправдана, оскільки новий невідомий об’єкт може виявитися небезпечним.

Ступінь суб’єктивної новизни об’єкту або ситуації може бути оцінений за ступенем реакції подиву [30].

Н. Н. Подцьяков [9] показує, що рушійною силою пізнавального й особистісного саморозвитку школярів є фундаментальна потреба учнів не тільки в нових зовнішніх враженнях, але й у відновленні власних психічних утворень, що відбивають фізичний і соціальний, а також внутрішній психічний світ. Це самовідновлення, що має почасти руйнівний характер стосовно вже наявних психічних утворень, викликає дослідницьку активність, спрямовану на пізнання внутрішніх змін, що відбуваються. На вищому рівні це рефлексія власних пізнавальних процесів і їхніх результатів. Але й на проміжних рівнях учень може експериментувати не тільки із зовнішніми об’єктами, а й зі стратегіями, способами їхнього дослідження, винайденими ним правилами тощо. Старшокласник при цьому концентрується саме на способах дослідження, і меншою мірою – на зовнішніх предметах, які служать лише засобом, на яких ці способи можуть бути випробувані. Щодо цього слушне висловлення К. Хатт, хоча й зроблене з іншого приводу, що в ряді випадків дитина в процесі дослідження шукає відповідь на питання: “Що я можу зробити із цим об’єктом?”, а не на питання: “Що цей об’єкт робить?” [29].

Другий фактор, що викликає ДД, – складність. Чим стимул динамічніший, чим більше неправильний або чим більше в ньому перцептивних ознак, тим із більшою ймовірністю він викликає ДД [32].

Для розгортання дослідницької діяльності необхідний оптимальний рівень складності об’єкту. Як занадто прості, так і занадто складні об’єкти сприяють швидкому згасанню пізнавальної активності. Оптимальним є такий рівень складності, що вимагає від індивіда зусиль, але при цьому може бути асимільований, освоєний, зрозумілий [32].

Третій фактор, що викликає ДД, – це когнітивний конфлікт, або суперечливість інформації [32]. Різні фрагменти інформації суперечать один одному, утруднюючи визначення, категоризацію й аналіз. Дослідження спрямоване в цьому випадку на пошуки несуперечливої інтерпретації даних. Когнітивний конфлікт особливо великий, коли самі окремі частини визначаються порівняно легко, але ведуть до протилежних висновків (наприклад, істоту з головою лева й тулубом вівці важко віднести до певної категорії). Коли одна із частин значно домінує, то інформаційний конфлікт менший, і проблема інтерпретації простіша. Як пише Г. Фейн, синій кінь досить незвичайний, але це все-таки кінь [24].

Таким чином, пропонуючи учням матеріал з навмисно суперечливим змістом, можна викликати їхню дослідницьку активність, що приводить до високих пізнавальних досягнень.

3. Цілі ДД.

Аналізуючи мотивації ДД, ми фактично торкнулися й проблеми цілей (пізнавальних, практичних і т. д.) і різних варіантів їхньої супідрядності. Якщо ж говорити про цілі ДД не з точки зору типів мотивації, яким вони підкоряються, а з погляду обсягу й рівня інформації, що здобувається в ході ДД, то ці цілі варіюють від встановлення елементарних, безпосередньо сприйманих характеристик фізичного оточення й емпіричних властивостей вихідних конкретних об’єктів до проникнення в сховані сутності абстрактних об’єктів різних порядків.

4. Об’єкт і предмет ДД.

Взаємозв’язок суб’єкта і об’єкта під час організації дослідницької діяльності старшокласників у процесі вивчення української літератури має опосередкований характер. Таким посередником, проміжною ланкою слугують ті чи інші конкретні тексти. Отже, об’єктом ДД учнів є українська література як творіння людського духу, виражене за допомогою текстів. Останні – безпосередній предмет ДД учнів. Як зазначав М. Хайдеггер( 1889-1976), “експерименту (дослідженню) у природничих науках відповідає у гуманітарних критика джерел”[17], тобто текстів різних видів. У зв’язку з цим підкреслюється важлива роль діалектики об’єкта і суб’єкта: зокрема опосередкованість відображення текстами, “залученість” автора і “вторинного” суб’єкта – інтерпретатора [4].

Проблема текстів у гуманітарних науках була у центрі уваги М. М. Бахтіна (1895-1975). Він зазначав, що дух, свідомість, мислення людини постає перед дослідником у формі текстів, у мовно-знаковому вигляді. Поза цим соціальне знання неможливе, оскільки людина у своїй специфіці, як вважав М. Бахтін, завжди висловлює себе (говорить), тобто створює текст, який є тією безпосередньою дійсністю думок і переживань, з якої лише і може виходити соціальне пізнання, мислення.

М. Бахтін вважав, що текст ( письмовий чи усний ) є “первинною даністю” гуманітарних наук: “Текст є тією безпосередньою дійсністю ( дійсністю думок і переживань), з якої і можуть виходити ці дисципліни і це мислення. Де немає тексту, там немає і об’єкту для дослідження” [1;299]. “Відтворення тексту суб’єктом (повернення до нього, повторне читання, нове виконання, цитування) є новою неповторною подією у житті тексту…”[1 ;303]. Іншими словами, робота з текстом – це досить складна дослідницька діяльність. Адже будь-який текст, зокрема і художній,- джерело безлічі його розумінь і тлумачень. І розуміння його автором – лише одне із них: твір містить у собі одночасно кілька ( безліч) смислів. Тому розуміння залежить не лише від того смислу, який вклав у нього автор твору, але і від того, який смисл вкладає інтерпретатор. А це означає, що, за словами М. Бахтіна, розуміння може і має бути кращим, воно доповнює текст, носить активний, творчий характер.

5. Засоби ДД.

– Засоби ДД, властиві людині від народження, – її аналізатори. За видом використовуваних аналізаторів розрізняють зорове дослідження, слухове, тактильне тощо.

– Зовнішні засоби ДД – штучні знаряддя, спеціально призначені для більш глибокого й ефективного дослідження об’єкта (наприклад, технічні засоби, комп’ютер).

Крім того, як зовнішні засоби ДД одних суб’єктів можуть виступати інші суб’єкти. Учень може попросити друга дізнатися для нього щось, і той виступить у ролі суб’єкта власної ДД й одночасно “засобу” ДД свого Друга.

– Внутрішні психічні засоби ДД: інстинктивні про грами ДД (природжені орієнтовно-дослідницькі реакції), а також те, що є основним для людини – знання різного рівня про ДД: про її цілі, об’єкти, засоби, стратегії і можливі результати. На вищому рівні це, з одного боку, система відрефлексованих загальнонаукових уявлень про дослідницьку діяльність, наявних на даний момент часу, а з іншого боку – унікальні творчі інтуїції конкретного дослідника в досліджуваній ним галузі.

Особливе значення тут має унікальний досвід дослідницької діяльності конкретної людини.

6. Процес ДД.

У ньому виділяють дві взаємозалежні підсистеми процесів:

А) підсистема пошуку інформації (підсистема придбання знань про об’єкт); б) підсистема обробки отриманої інформації (підсистема перетворення й використання знань).

Ці дві підсистеми хоча й пов’язані між собою, але водночас відносно незалежні. їх зв’язок виражається в наступному.

Щоб обробити інформацію, її треба спочатку одержати. Від того, яку інформацію зібрав старшокласник, будуть істотно залежати і процеси її обробки, і висновки із цієї інформації. Можна зібрати несуттєву інформацію, яка, незважаючи на великий обсяг, не дозволить зробити змістовні висновки. Або можна зібрати тільки частину істотної інформації, тоді інше доведеться компенсувати процесами її більш глибокої обробки.

У свою чергу, процес збору інформації визначається результатами обробки попередньої інформації. Саме вона спрямовує процес пошуку нової інформації. Гіпотеза про те, що і як досліджувати далі, будується на основі вже знайденого й осмисленого.

Із цієї точки зору важливим є питання психології сприймання художнього твору. Тут наперед виходить “Я” читача, його індивідуальні уявлення. Розподіляють психологію сприймання художнього твору на два відгалуження. В одному розглядають несвідоме, автоматичне сприйняття (перцепція) тексту, яке простежується у дітей, підлітків, малоосвічених читачів, а також при першому прочитанні твору людьми різних культурних рівнів. В іншому – уважне, зосереджене читання із залученням уже набутих знань і досвіду та друге й наступні перечитування(аперцепція) [6; 168]. В українському літературознавстві теорію читацького сприйняття вперше спробував розробити 0. Потебня. У його баченні процес рецепції складається з двох основних компонентів:

1) того, що читач сприймає та пояснює (образ, художній твір загалом); 2)тієї сукупності думок та почуттів, яка “обробляє” твір та пояснює його (база уявлень та відчуттів читача).

Аперцепція полягає в осмисленні та доповненні образів тексту уявленнями читача. І, що основне, під час такого осмислення в свідомості реципієнта виникають нові уявлення та думки. Сила аперцепції, її вплив, за О. Потебнею, залежить від низки факторів :

– рівня підготовки до читання певної книги;

– ступеня зосередженості ( перерви у читанні, наявності інших вражень, що послаблюють рецепцію);

– емоційного насичення тексту;

– особистого зацікавлення;

– розуміння твору ( залежить, зокрема, від виразності висловлюваних у ньому думок) [11; 126-129].

Аперцепція формує трактування художнього образу, причому трактування це у багатьох випадках багатозначне. Варіативність трактування художнього тексту залежить від взаємодії авторського та читацького “Я”. Адже ці два “Я” багато в чому подібні, вони задіяні в одному й тому ж процесі, розташовуючись з різних його боків. З одного боку – автор із власних уявлень та почуттів конструює художній образ. З іншого – читач через образ активізує свої уявлення та почуття. В процесі інтерпретації можуть поставати складні асоціативні плетива з презентованих образом авторських та суто читацьких уявлень; відбуватися явища поглинання одних і домінування інших уявлень.

До проблеми психології читацького сприймання немало влучних і тонких спостережень, які оформлюються у певну систему, додав Іван Франко. У праці “Із секретів поетичної творчості” автор показує, як художній образ з його сконденсованим змістом, символічним значенням та емоційним зворушенням впливає на читача, викликаючи читацьку сугестію. Явище сугестії полягає у зворушенні внутрішньої істоти читача, введенні в неї нового зерна життєвого досвіду, нового переживання і, рівночасно, поєднання цього нового з тим запасом уявлень та досвідів, які є активними або дрімають у душі читача [16; т.31, с.46]. Іншими словами, асоціативні ланки образу (асоціація з новим значенням) впливають на ланки уявлень читача і викликають певну ланцюгову реакцію у його свідомості та підсвідомості. Утворені асоціативні об’єднання породжують нові читацькі уявлення, які долучаються до вже існуючої сфери уявлень, стають її органічною частиною.

Проблему читацьких здібностей досліджує наша сучасниця 3. О. Шевченко. Вона стверджує, що сприймання художньої літератури як своєрідної дійсності формує в учнів здатність до співпереживання персонажам, навіть ототожнення читача з кимось із них, що є одним з найважливіших критеріїв високого рівня розвитку емоційного компонента в структурі читацьких здібностей.

При цьому слід зважити ще на одну специфічну особливість читацьких співпереживань. Читач-учень у процесі ознайомлення з художнім текстом може переживати ще не знайомі йому почуття. Завдяки співпереживанню ці нові почуття трансформуються в його суто особистісні і завдяки емоційній пам’яті стають його надбанням, яке згодом перетворюється на переконання. Саме в цьому виявляється здатність художньої літератури та інших видів мистецтва збагнути емоційний світ і досвід людини.

Специфічна особливість читацьких емоцій спонукає учнів до внутрішньої активності, спрямованої на осмислення зображуваної у творі дійсності і водночас на оцінку твору в цілому. Оцінний характер читацьких емоцій у процесі аналізу художнього твору має бути провідним при вивченні літератури, адже з ним безпосередньо пов’язаний розвиток інтелектуальних можливостей старшокласників [20;100-111].

Незважаючи на тісний зв’язок, пошук інформації та її обробка – це різні складові процесу пізнання. Тут використовуються різні стратегії і засоби пізнавальної діяльності. І різні люди розрізняються за своїми здібностями шукати й обробляти інформацію. Доведено, що людям (і дорослим, і дітям), які успішно здійснюють пошук, часто важко обробити знайдену інформацію, зрозуміти й осмислити її. Так само деякі з них успішно обробляють знайдену кимось іншим інформацію, але самі погано справляються з пошуком. Інакше кажучи, одні люди поводяться як “теоретики”, а інші – як “експериментатори” – з усіма позитивними й негативними наслідками, що звідси випливають [8;23;27;31;34]. Розходження між пошуком інформації та її використанням важливі і мають враховуватися словесником під час організації ДД.

7. Умови ДД:

А) фізичні умови, що сприяють або заважають ДД;

Б) соціальні умови.

Потрібно особливо підкреслити соціальну обумовленість (у широкому й вузькому розумінні) всіх компонентів людської ДД. На макрорівні суспільство в цілому заохочує одні види ДД і забороняє інші, визначає цілі найбільш важливих досліджень, задає вимоги до результатів і т. д. На індивідуальному рівні у сфері освіти, зокрема у процесі вивчення української літератури, вчитель спрямовує ДД учня, залучає його увагу й заохочує досліджувати визначені предмети (художні тексти). Поступово у процесі ДД учень привласнює вироблені стратегії ДД у різних ситуаціях, опановує тією чи іншою мірою усі компоненти дослідницької діяльності.

Потім він сам стає транслятором, а в деяких випадках і співтворцем цього досвіду.

8. Результати ДД.

Будь-яка діяльність має прямий і побічний продукти, причому усвідомлення побічного результату, який не прогнозувався, має важливе значення для розгортання творчої діяльності [10]. Стосовно ДД ми виділяємо такі прямі і побічні продукти:

А) нова інформація про об’єкти, на яких було спрямовано ДД (прямий продукт);

Б) нова інформація про інші об’єкти і про інші властивості об’єкта, що вивчався, які не були предметом дослідження; інформація про те, що спочатку вивчати не передбачалося або про що взагалі нічого не було відомо (побічний продукт ДД). Оскільки ДД розгортається в умовах невизначеності, завжди є імовірність у процесі дослідження наштовхнутися на щось раніше невідоме. Причому воно може виявитися навіть більш цінним, ніж цінність того, що шукали спочатку. Тоді наступна ДД змінить свій напрямок і перемкнеться на ці нові об’єкти, нову інформацію.

Два наступні види результатів, описаних нижче в пунктах в) і г), мають принципове значення для розвитку дослідницької активності в цілому. Вони можуть бути як побічними (якщо суб’єкт не ставив спеціальних цілей досягти цих результатів), так і прямими (якщо до них і прагнув);

В) здобування знань про саму дослідницьку діяльність та її практичний досвід.

У ситуаціях ДД здобуваються знання не тільки про досліджувані об’єкти, але й про саму ДД: про можливі цілі дослідження, про арсенал можливих засобів, про методи й стратегії, їхню порівняльну ефективність у різних ситуаціях, про результати, яких можна очікувати. Ці знання і досвід можуть явно не формулюватися і не усвідомлюватися, а можуть і усвідомлюватися. Тоді процес подальшого здобування знань про саму ДД може здійснюватися рефлексивно;

Г) пізнавальний і особистісний розвиток.

Здобування знань у процесі ДД під час вивчення української літератури про об’єкти, а також здобування знань про діяльність із цими об’єктами може приводити до якісних змін у структурі діяльності й особистості в цілому – тобто до ефекту розвитку. У тому числі, що важливо для нас, суб’єкт (учень) поступово починає усвідомлювати, що дослідницькі здібності й активність – важлива і цінна риса особистості. Дослідницька настанова займає більш високу ієрархічну позицію. Змінюється мотиваційна регуляція, суб’єкт(учень) переходить на наступний, якісно новий рівень цілепокладання. Він також починає використовувати якісно більш складні й ефективні стратегії. Тобто суб’єкт(учень) розвивається в цілому, що зовні проявляється у його здатності ставити й вирішувати якісно нові дослідницькі завдання в різних, більш складних сферах.

На нашу думку, до методу шкільного літературознавчого дослідження можна звертатись лише в тих випадках, коли учні мають уже міцну базу знань та розвинені навички відповідно до характеру їхнього “досліду”. Дослідницький метод дуже близький до пошукового за функціями, назвою, але суттєва різниця між ними полягає в ролі вчителя та характері пізнавальної діяльності учнів. При пошуковому методі учитель не тільки ставить низку запитань або проблему, а й розкриває способи їх розв’язання, вчить збирати матеріали, аналізувати, систематизувати їх. При дослідницькому методі учні застосовують здобуті знання (без цієї умови не можна давати дослідницької роботи) і виявляють при цьому значно більшу самостійність. Основними прийомами, що забезпечують результативність цього методу, є самостійний аналіз творів, які не вивчають за програмою; зіставлення літературного твору з його екранізацією; краєзнавчі дослідження; підготовка доповідей і рефератів; зіставлення та аналіз кількох точок зору на твір, персонажів з мотивацією власної думки.

У процесі дослідницького методу учень повинен виконати всі або більшість стадій пошуку, а саме:

– спостереження фактів, явищ, подій і постановка запитань;

– вміння усвідомити проблему і самостійно сформулювати її;

– висловлення інтуїтивних здогадів, передбачень, формулювання гіпотез;

– добір способів перевірки гіпотез;

– формулювання правила або пояснення;

– організація спеціальних спостережень і дослідів та виконання передбачуваних розв’язків;

– перевірка способів розв’язання гіпотез, їхнє пояснення;

– практичні висновки й остаточне утвердження гіпотези;

– контрольна перевірка окремих етапів дослідження.

Результати дослідницької діяльності учнів можуть бути оформлені у вигляді рефератів на семінарських чи звичайних заняттях, доповідей на конференціях Наукового товариства учнів, письмових робіт, статей до шкільної газети тощо.

У процесі виконання цих робіт учні оволодівають методом літературознавчого дослідження за умови відповідного контролю вчителя.

Дослідницький метод найвищою мірою сприяє розвиткові мислення учнів, оволодінню навичками літературознавчого аналізу, забезпечує високий рівень знань. Саме тому застосування цього методу, організація дослідницької діяльності учнів у процесі вивчення української літератури цілком виправдані.

Література

1. Бахтин М. М. Автор и герой: К философским основаниям гуманитарных наук. СПб.,2000.

2. Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6-ти т. Т.2.: Проблемы общей психологии / Гл. ред. А. В. Запорожец. – М.: Педагогика, 1982.

3. Волошина Н. Й. Наукові основи методики літератури. Посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Ленвіт, 2002. – 340 с

4. Кохановский В. П. Философские проблемы социально гуманитарных наук (формирование, особенности и методология социального познания): учебное пособие для аспирантов. – Ростов н/Д: “Феникс”,2005. -320 с.

5. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304с.

6. Пастух Т. Напрями психологічних досліджень у літературознавстві та Іван Франко//Вісник Львів, ун-ту. Серія філологічна 2003 . Вип.32.0.160-173.

7. Пидкасистый П. И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении: Теорет.-эксперим. ис-след. – М.: Педагогика, 1980. – 240 с.

8. Поддьяков А. Н. Исследовательское поведение. Стратегии познания, помощь, противодействие, конфликт. – М., 2000.

9. Поддьяков Н. Н. Закономерности психического развития ребенка. Краснодар: Ун-т “МЭГУ – Краснодар”, 1997.

10. Пономарев Я. А. Психология творчества и педагогика. – М.: Педагогика, 1976.

11. Потебня А. А. Из записок по теории словесности // А. А. Потебня. Эстетика и поэтика.- М., 1976.

12. РотенбергВ. С, Бондаренко С. М. Мозг. Обучение. – Здоровье. М.: Просвещение, 1989.

13. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2005. – 713 с.

14. Рубцов В. В. Основы социально-генетической психологии. М.: Изд-во “Институт практической психологии, 1996

15. Талызина Н. Ф. Методика составления обучающих программ: Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 46 с.

16. Франко І. Зібр. тв..:У50т.-К.,1976-1986

17. Хайдеггер М. Время и бытие. – М., 1993.

18. Хуторской А. В. Современная дидактика: Учебник для вузов. – СПб: Питер,2001. – 544с.

19. Шадриков В. Д. Психология деятельности и способности человека: Учебное пособие. – М.: Логос, 1996. – 320с.

20. Шевченко З. О. Створити умови для розвитку особистості (Методичні засади організації профільного навчання у 12-річній школі) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – №6.

21. Щедровицкий Г. П. Философия. Наука. Методология. – М., 1997.- 656с.

22. Щукина Г. Педагогические проблемы формирования познавательных интересов учащихся. – М.: Педагогика, 1988.

23. Demetriou A., Efklides A., Papadaki M., Papantoniou G., Economou A. Structure and development of causal-experimental thought: From early adolescence to youth // Developmental Psychology. 1993. Vol. 29. N 3. P. 480-497.

24. Fein G. G. Child development. New Jersey, 1978.

25. Forman G. Get a code of my act: the importance of automatic translation for the representational development of children // The genetic epistemoiogist. Vol. XVI. No. 1,1.

26. Fischer K., Granott N. Beyond one-dimensional change: parallel, concurrent, socially distributed processes in learning and development// Human development. 1995. Vol. 38. R 302-314.

27. Frensch P. A., Funke J. (Eds). Complex problem solving: the European perspective. Hillsdale, New Jersey: Lawrence Erlbaum Associates, Publishers. 1995.

28. Henderson В., &; Moore S. G. (1980). Children’s responses to objects differing in novelty in relation to level of curiosity and adult behavior. Child development, 51(2), 457-465.

29. Hutt С Specific and diversive exploration // Advances in child development and behaviour / L. RLipsitt, H. W. Reese (Eds.). NY 1970. Vol. 5. P. 119-180.

30. Keller H., Schneider K., Henderson B. (Eds.) Curiosity and exploration. Berlin: Springer-Verlag, 1994.

31. Klahr D., Fay A.-L, Dunbar K. Heuristics for scientific experimentation: A developmental study // Cognitive Psychology. 1993. Vol. 25(1). P. 111-146.

32. Nunnaly J. C., Lemond L. C. Exploratory behaviour and human development // Advances in child development and behaviour/ L. RLipsitt, H. W. Reese (Eds.). NY 1973. Vol. 8. P. 59-112.

33. Poddiakov A. N. Preschoolers’ acquirement of competences in factor combining and factor interaction // Developmental tasks/J. ter Laak, RG. Heymans, A. I. Podol’skij (Eds.). Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 1994. P. 173-186.

34. Scholmerich A. The process of consequences of manipulative exploration // Keller H., Schneider K., Henderson B. (Eds.) Curiosity and exploration. Berlin: Springer-Verlag, 1994. P. 241-257.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Related posts:

  1. Психолого-педагогічні аспекти сприймання творів художньої літератури В. Халін, Викладач Житомирського державного Університету імені Івана Франка Мабуть, ні в кого не викликає заперечень твердження, що основою прилучення до багатств літератури є естетичне сприймання художніх творів. А глибина цього сприймання обумовлена розумінням мови мистецтва, вмінням за словом, діями, вчинками і суперечностями героїв бачити авторську естетичну позицію, його аналіз життєвих проблем. У загальнопсихологічному розумінні […]...

  2. Система психолого-педагогічних засад вивчення літературного краєзнавства в курсі літератури І. Волинець, Викладач Білоцерківського інституту Економіки та управління ВНЗ ВМУРоЛ ” Україна” Серед питань літературної освіти на сучасному етапі важливе місце займає національне виховання школярів, яке має базуватися на українознавчих матеріалах. Вважаємо, що означене завдання можна і потрібно вирішувати на уроках літератури, широко використовуючи літературне краєзнавство, яке залучає учнів до духовних надбань рідного краю, сприяє […]...

  3. Організація дослідницької діяльності школярів під час роботи з письменницьким епістолярієм Н. Петриченко, Кандидат педагогічних наук Умань Вивчення епістолярної спадщини у старшій школі має свою специфіку. Увага вчителя спрямовується на розвиток умінь самостійно працювати з епістолярієм на всіх етапах роботи з художнім твором. У попередніх класах учні вже засвоїли необхідну суму знань про епістолярну творчість, її роль і місце в процесі освоєння художньої спадщини, здобули необхідні […]...

  4. Система завдань з розвитку творчих здібностей старшокласників у процесі аналізу художнього твору П. Розвозчик, Заслужений учитель України Біла Церква Система – це “сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія. Найважливішими рисами системи є розчленованість і цілісність” [9, с 475-476]. Вибудувати систему завдань – означає чітко визначити, чому вчити старшокласників і в якій послідовності. Проблема класифікації завдань з літератури у школі давно вже знаходиться в […]...

  5. Розвиток мовлення старшокласників у процесі аналізу пейзажу в прозових творах різних художніх систем Т. Дятленко Глухів Учителі-словесники добре знають, що важлива роль у вдосконаленні усного і писемного мовлення школярів, активізації їх творчих здібностей належить письмовим роботам, які сприяють поглибленню знань із теорії та історії літератури, формуванню передбачених програмою аналітичних умінь і навичок, є засобом контролю та визначення рівня навчальних досягнень старшокласників, а також загальних та індивідуальних особливостей сприймання […]...

  6. Проблемне викладання української літератури – Урахування вікових особливостей учнів-старшокласників Л. Фурсова, Заслужений учитель України Дніпропетровська обл. Постановка проблеми. Кожна людина по-своєму сприймає той чи інший художній твір. Рівень і глибина цього сприйняття залежать від читацької та загальної культури, рівня навченості аналізувати, інтерпретувати прочитане, розуміти авторські думки, відділяти головне від другорядного. Не основну, але й не другорядну роль у процесі навчання відіграє врахування вікових особливостей […]...

  7. Педагогічні погляди Г. Сковороди – твір з української літератури Напевно, ніхто не буде заперечувати, що виховання дітей є надзвичайно важливим не тільки для окремої родини, але й для розвитку суспільства, нації, для розвитку всього людства. З давніх часів люди цікавились проблемами педагогіки, розмірковували над тим, як краще виховувати своїх нащадків. Створювались наукові праці, новітні ідеї підтверджувались або відходили в небуття, змінювався світ, історичні епохи, […]...

  8. Сприйняття образного поетичного слова і розвиток естетичних смаків старшокласників – Матеріали до уроків з вивчення інтимної лірики В. Симоненка С. Васюта, Викладач ОІППО Рівне Художня література – один із найяскравіших видів мистецтва. Вона дарує радість людині, підносить її духовно. Основним засобом літератури як мистецтва слова є саме образна мова. Художнє слово породжується чуттям (емоціями) і впливає на почуття, виконуючи одну із найважливіших функцій мистецтва – експресивно-естетичну, воно є засобом відтворення і творення краси. Проблема […]...

  9. Повторення вивченого. Чинники зміни культурно-історичних епох і літературних напрямів. Питання періодизації літератури. Особливості періодизації української літератури (головні ознаки). Стильові особливості літературних періодів. Літературні напрями і стилі давньої і нової української літератури XI – першої половини XIX ст.: світоглядні й естетичні засади, провідні жанри – ВСТУП. ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО Мета: познайомити учнів із історико-культурними умовами розвитку української літератури від найдавніших часів до середини ХІХ століття; її світоглядними й естетичними засадами, провідними жанрами, питанням періодизації, стильовими особливостями літературних періодів, чинниками зміни культурно-історичних епох і літературних напрямів; розвивати навички усного мовлення, вміння вмотивовувати власні думки; виховувати інтерес до історичного минулого, формувати читацьку предметну, загальнонавчальну і ключові […]...

  10. Вивчення біографічних та автобіографічних творів на уроках української літератури М. Толстенкова, Пошуковець Івано-Франківськ Вивчаючи постать і творчий шлях того чи іншого письменника в школі, завжди слід звертати особливу увагу на його біографію. Адже саме через особливі життєві моменти, які закарбовуються в пам’яті школяра, запам’ятовуються і його твори. Розповідати про видатних митців слова вчитель повинен з неабияким захопленням, а тому має знати про них усе, […]...

  11. Питання ефективності методики розвитку мовлення учнів у процесі вивчення лексики (лінгвокультурознавчий аспект) Розвиток України як самостійної держави потребує забезпечення всіх галузей народного господарства висококваліфікованими спеціалістами, що володіють фундаментальними теоретичними знаннями й високорозвиненими вміннями організації виробничого процесу. Проблема підготовки конкурентоспроможних фахівців має як теоретичне, так і практичне значення. Один із шляхів вирішення даної проблеми – це формування в учнів мовленнєвої культури, комунікативної компетенції, оволодіння кількома мовами (в тому […]...

  12. Магнетичні поля суміжних мистецтв у процесі вивчення повісті Богдана Лепкого “Мотря” С. Жила, Доктор педагогічних наук Чернігів За програмою з української літератури для 5-12 класів авторського колективу під керівництвом доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Ніли Йосипівни Волошиної в 11 класі має вивчатися повість Богдана Лепкого “Мотря”. На думку упорядників програми, пенталогія письменника “Мотря”, “Не вбивай”, “Батурин”, “Полтава”, “З-під Полтави до Бендер”, присвячена національному героєві, […]...

  13. Етнокультурознавча спрямованість вивчення української літератури в старших класах (на прикладі життя і творчості Т. Г. Шевченка) Т. Дятлєнко, Кандидат педагогічних наук, доцент Глухів У сучасних умовах суспільного розвитку школа виступає могутнім фактором відродження нації, виховання в молоді національної самосвідомості. У “Концепції середньої загальноосвітньої національної школи України” зазначається: “Національний компонент змісту освіти має включати знання рідної мови й літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, ідеалів, витоків і особливостей рідної культури, усної […]...

  14. ВИВЧЕННЯ РОДИННИХ ВИХОВНИХ ТРАДИЦІЙ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ Сьогодення вимагає значних змін у функціонуванні та ставленні до вивчення української мови та літератури у школах країни в цілому та різних її регіонах. Навчання української літератури потребує неординарного підходу до методики викладання, а звідси докорінної перебудови. Етнокультурознавчий компонент повинен бути інтегративним за своїм змістом і містити найважливіші відомості з народознавства, пов’язані з історією, культурою, побутом […]...

  15. Психологічний аналіз діяльності. Психологічна теорія діяльності Психологічна теорія діяльності та її розвиток. Професійна діяльність багатозначна і може виступати в різних категоріях: як сукупність результатів і наслідків; як процес подолання труднощів; як процес самозміни; як спосіб ставлення до умов свого життя. Психологічний аналіз професійної діяльності проводиться з моменту розробки самої теорії діяльності, а саме з 20-30 років минулого століття. Професійна діяльність складається […]...

  16. Вступ до вивчення курсу Історія української літератури – СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА МИСТЕЦЬКО-КУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ ВІД ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ План 1. Мета, предмет і завдання інтегрованого курсу “Історія української літератури”. 2. Періодизація історії української літератури (від давнини до сучасності) як історія становлення національно-ціннісних та морально – духовних орієнтирів українців. 3. “Енеїда” І. Котляревського як перший твір нової української літератури. Мета: окреслити предмет, мету і завдання курсу; подати періодизацію історії української літератури; схарактеризувати особливості розвитку […]...

  17. Шкільний твір на тему – Значення творчості та діяльності П. Куліша для української літератури Видатний діяч української літератури П. Куліш майже 60 років фальсифікувався ідеологами комуністичного режиму, його творча спадщина заборонялася, але зараз повернулася в скарбницю духовного життя українського народу, допомагає нам краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель (1862) він писав: “Кращого від українців в […]...

  18. Теоретико-методичні засади уроків літератури рідного краю В. Шуляр, Кандидат педагогічних наук, доцент, Заслужений учитель України Миколаїв Уроки літератури рідного краю – складова літературної освіти школярів узагалі та частина краєзнавства зокрема. Літературне краєзнавство – це специфічна галузь науки про літературу, предметом якої є вивчення фольклорної спадщини та літературних творів, художніх образів, навіяних природою, історичними подіями, традиціями, звичаями, побутом і людьми краю. Сьогодні, […]...

  19. Розгляд методологічних принципів психолого-педагогічного дослідження Характеристика методологічних принципів психолого-педагогічного дослідження Велику роль в методології грають принципи дослідницької роботи. Вони надають можливість поєднати практику і теорію, також надають правильні орієнтири в практиці з наукової точки зору. Виділяють такі основні принципи психолого-педагогічного дослідження: Об’єктивність. Системне вивчення. Генетичний принцип. Сутнісний аналіз. Найважливішим вважається принцип об’єктивності. Він виражається всебічним урахуванням умов і факторів, в […]...

  20. Роль мови в процесі відродження української державності Важливу роль у державі відіграє мова корінного населення. Зрештою, з мови починається сама держава. У мові – важлива суть існування держави, її сила і могутність. Без рідної мови не має народу як нації. Поетично і влучно сказав про це відомий письменник Панас Mирний, який назвав мову найдорожчим скарбом народу. Він писав: “Мова – така ж […]...

  21. Генетичне вивчення літератури Генетичне вивчення літератури (грецьк. genesis – походження, породження) – один із загальнометодологічних підходів, способів дослідження літератури, в якому увага зосереджується на виникненні і розвитку літератури в цілому чи однієї з національних літератур, на еволюції літературного процесу. Г. вивчення творчості одного письменника реалізується за допомогою біографічного, культурно-історичного, психологічного і соціологічного методів, які в сукупності дають можливість […]...

  22. Поняття і види емпіричного психолого-педагогічного дослідження В цілому, емпіричні пізнання – це пізнання, які полягають в знанні ключових параметрів досліджуваних процесів і явищ, багатофункціональних взаємозв’язках між даними параметрами, а також в поведінці цих об’єктів. Вони доступні для виявлення виключно в процесі практичної роботи, експериментів і досліджень. Відмінною рисою емпіричного об’єкта зазвичай вважають можливість його емоційного відображення. Продукти аналізу емпіричних даних в […]...

  23. СПИСОК ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ТЕКСТУАЛЬНОГО ВИВЧЕННЯ 1. Т. Шевченко: “Гайдамаки”, “І мертвим, і живим…” 2. І. Франко: “Мойсей”, “Похорон”, “Література, її завдання і найважливіші ціхи”. 3. Леся Українка “Лісова пісня”, “У пущі”. 4. В. Винниченко: “Між двох сил”, “Базар”, “Щоденник”. 5. М. Хвильовий: цикл памфлетів “Камо грядеши”, “Думки проти течії”, “Україна чи Малоросія”, новела “Я (Романтика)”. 6. Ю. Яновський: “Вершники”. 7. […]...

  24. З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ РОДІВ І ЖАНРІВ ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ Теорія літературних родів і жанрів, хоча їй присвячено чимало наукових праць, досі не має достатньо чітких наукових дефініцій. Окремі дослідники навіть стверджують, що роди літератури, становлячи центральну проблему поетики, разом з тим чинять стійкий опір будь-якій смисловій інтерпретації [62, 3]. Витоки подібного підходу до класифікації родів і жанрів літератури криються в сивій давнині. Уже в […]...

  25. Види діяльності людини Види діяльності людини – досить суб’єктивне поняття, так як при бажанні їх можна описати не на одну сторінку. Види діяльності людини – досить суб’єктивне поняття, так як при бажанні їх можна описати не на одну сторінку, але більшість психологів і соціологів визначилися з трьома основними конкретними видами: навчання, гра і праця. Для кожного віку властивий […]...

  26. Компаративістика як метод вивчення літератури: її становлення і актуальні питання О. Гордієнко, Викладач Житомирського державного університету Імені Івана Франка Компаративістика, за визначенням літературознавчого словника-довідника Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва та ін., – це “порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу)” [1, с 369]. Як бачимо з поданого визначення, поняття компаративістики тісно пов’язане з поняттям взаємовпливів. Визначення […]...

  27. Психологічна теорія діяльності Основні поняття і принципи. Психологічна теорія діяльності була створена в радянській психології і розвивається вже протягом більше 50 років. Вона всебічно розкрита в роботах вітчизняних психологів – Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва, А. Р. Лурія, А. В. Запорожця, П. Я. Гальперіна і багатьох ін. Психологічна теорія діяльності почала розроблятися в 1920 […]...

  28. Формування і розвиток української методики літератури. Становлення української методики літератури План 1. Формування основ методики (школа Ярослава Мудрого). Церковна та світська література. 2. Роль М. Смотрицького, Ф. Прокоповича, І. Вишенського. 3. Формування методики у шевченківській період. 4. Погляди І. Франка, Х. Алчевської на процес формування літературної освіти в Україні. 5. Методика літератури радянського періоду. Одним із найважливіших завдань школи було створення чіткої й ефективної системи […]...

  29. Контрастивно-альтернативна основа вивчення української лексики учнями-білінгвами Двомовність – питома ознака мовної ситуації в Україні протягом не одного десятиліття. Користування двома мовами в житті значної частини населення ставить перед учителями ряд суттєвих завдань, які стосуються не тільки проблеми культури мовлення, але й проблеми змісту шкільного курсу української мови, методів і прийомів роботи вчителя-словесника. Проблема навчання споріднених мов грунтується на дослідженні мовних контактів […]...

  30. Твори художньої літератури як засіб стимулювання природоохоронної діяльності молодших школярів (на матеріалі преси Галичини міжвоєнної доби) Відродження духовної культури українського народу, реформування системи освіти у контексті соціально-економічних перетворень, що відбуваються в Україні, неможливе без змін взаємовідносин людини і природи. Адже екологічна ситуація сьогодні практично залежить від поведінки і діяльності у природі кожної особистості і вимагає, насамперед, глибокої перебудови всього способу життя, і, відповідно, систем культури і освіти. Так, у проекті Концепції […]...

  31. Педагогічні теорії: поняття та принципи Педагогічна теорія – це система знань, яка висвітлює певну область явищ в науці про виховання і навчання. Метою дисципліни є не тільки навчання по вже існуючим стандартам, а й індивідуальний підхід до кожного учня відповідно до його задатками. Наука нового покоління закликає звертати увагу на нові педагогічні теорії, які можуть допомогти вирішити проблеми, що виникають […]...

  32. Методична система вивчення драматичних творів зарубіжної літератури у взаємозв’язку з українською у 8-11 класах О. Гордієнко, Житомирський державний університет Імені Івана Франка Методологічною основою розробки програми формуючого експерименту стали досягнення психолого-педагогічної, літературознавчої наук у галузі організації навчальної діяльності школярів, компаративного аналізу художньої літератури, методики її викладання. Психологи, дидакти, методисти зауважують, що результативність експериментальної роботи значно підвищиться, якщо вона матиме системний характер. Філософський словник за редакцією І. Т. Фролова дає […]...

  33. ІВАН ФРАНКО. ПИСЬМЕННИК, УЧЕНИЙ, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ. БАГАТОГРАННІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ, ЇЇ ВПЛИВ НА КУЛЬТУРНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ. ФРАНКО – ПЕРЕКЛАДАЧ, ПУБЛІЦИСТ. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ДЛЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, У ПРОБУДЖЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ. ТВОРЧІСТЬ І. ФРАНКА В МУЗИЦІ – ТИТАН ДУХУ Й ДУМКИ. ТВОРЧІСТЬ ІВАНА ФРАНКА Мета (формувати компетентності): Предметні: літературознавчу: знання основ царин багатогранної діяльності Івана Франка; Ключові: навички пізнавальної діяльності; комунікативну: формувати уміння висловлювати судження про проблему вибору людини у вирішальній ситуації; інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її; емоційну: формування на прикладі життя І. Франка цілісного переконання про можливість досягнення вершин силою духу; громадянську: формування себе як […]...

  34. Наукове забезпечення курсу “живомовні джерела української мови” – реферат з української літератури – українська література – шкільна програма 12 класів За словами О. О. Потебні, найдавніша мова людини “складалася з рефлексій почуття у звуках… Узагалі не можна собі уявити іншого джерела звукового матеріалу мови”. Особливо цікавими видаються студії в галузі так званої “неканонічної фонетики”. Йдеться про явища, котрі не вкладаються у звичайні фонетичні норми – або через те, що містять звуки, які не співвідносяться з […]...

  35. Аналіз нейронної активності в процесі мислення Мабуть, пряме зіставлення розумових операцій людини з імпульсною активністю нейронів може дати самий безпосередній відповідь на питання, що відбувається в мозку в процесі вирішення проблеми. Проте можливості подібної роботи на мозку пов’язані з вирішенням етичних проблем, з одного боку, і обмеженим числом електродів, які можуть бути введені в мозок людини, – з іншого. В даний […]...

  36. Історико-функціональне вивчення літератури Історико-функціональне вивчення літератури – розділ літературознавства, в якому вивчається функціонування художньої літератури у свідомості читачів, динаміка сприйняття художніх текстів, біографій письменників, перебіг художніх тенденцій. Найчастіше тут мовиться про сукупність критичної рецепції, зафіксованої у рецензіях, статтях, наукових студіях та інших документах, сприйняття певних творів у межах відповідної доби, позначених естетичними цінностями, рівнем культури їхніх авторів та […]...

  37. Структура діяльності людини Структура діяльності людини складається з трьох основних елементів: Мета – те, заради чого здійснюється діяльність. Мотив – те, чому здійснюється його діяльність. Дію, яка здійснюється діяльністю. Приклад: людина збирає хмиз (дія), щоб розпалити багаття (мета), тому що треба зігрітися і приготувати їжу (мотив), так як він замерз і зголоднів (ще один мотив). Як ви бачите, […]...

  38. Особливості статистичних методів психолого-педагогічного дослідження У педагогіці, крім теоретичних і емпіричних методів досліджень, також часто використовуються методи статистичної обробки отриманих результатів. Інформаційна база має велику кількість матеріалу, характеризується його складністю, конкретними зв’язками між окремими елементами. Завдяки статистичним методам можливо сформувати повну і конкретну картину використовуваних педагогічних процесів і явищ. Виділяють такі види математичних і статистичних методів в педагогіці: Номінальні змінні, […]...

  39. Вивчення мемуарів на уроках літератури у середніх класах М. Мимоход, Аспірант Івано-Франківськ Митець як особистість очима сучасників дає змогу школярам 5-8-х класів, які мають ще слабке уявлення про те, що саме впливає на формування людських цінностей, доступніше пояснити життєвий і творчий шлях письменника. І саме спогади є доречними при вивченні української літератури в школі. Мемуари – це неабиякий скарб, залишений для нащадків попередніми […]...

  40. Педагогічні погляди Лесі Українки О. С. Березюк, Кандидат педагогічних наук, доцент (Житомирський педуніверситет) В статті аналізується педагогічна тема творчості Лесі Українки, яка сприяє справі виховання та навчання дітей та молоді, поглибленому засвоєнню спадщини великої письменниці, підвищенню якості гуманітарної освіти, її наукового рівня, інтересам сучасної національної школи. Талант Лесі Українки поєднав пристрасть Прометея, мудрість філософа і хист художника-майстра. Вона виявила […]...

Психолого-педагогічні засади дослідницької діяльності старшокласників у процесі вивчення української літератури
«
»