Магнетичні поля суміжних мистецтв у процесі вивчення повісті Богдана Лепкого “Мотря”

С. Жила,

Доктор педагогічних наук

Чернігів

За програмою з української літератури для 5-12 класів авторського колективу під керівництвом доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Ніли Йосипівни Волошиної в 11 класі має вивчатися повість Богдана Лепкого “Мотря”. На думку упорядників програми, пенталогія письменника “Мотря”, “Не вбивай”, “Батурин”, “Полтава”, “З-під Полтави до Бендер”, присвячена національному героєві, талановитому політикові, мудрому державотворцеві Іванові Степановичу Мазепі, є одним з найкращих прозових творів про гетьмана України.

Лірико-драматичний заспів до епопеї Богдана Лепкого – повість “Мотря” – це глибоке психологічне дослідження поведінки Мазепи, Мотрі й усієї української людності в умовах злочинної діяльності Петра І в Україні. Твір є надзвичайно цікавим, відповідає віковим особливостям учнів. Він уводить їх у світ глибоких переживань героїв (як любовних, так і уболівань за долю рідного народу, уярмленого північним хижаком).

Федір Погребенник, дослідник життя й творчості Богдана Лепкого, справедливо ствердив, що “Мазепа” письменника й досі залишається найбільш грунтовним художнім твором про гетьмана України, котрий наважився розірвати кайдани, якими царат сковував Україну” (18, с 49).

Польський вчений Микола Сивіцький вважає, що історія теми про Мазепу, яка десятиліттями не давала спокою Богданові Лепкому (35 років. – С Ж.), вилилася в працю, “яка показала українському читачеві, а частково також польському й чеському (“Мотря” перекладалася польською й чеською мовами. – С. Ж. ) бурхливий період боротьби на Україні початку XVIII століття, взагалі образ епохи” (20, с 210). Микола Сивіцький відзначав, що в деяких розділах повістей про Мазепу лірична вдача автора “бунтується проти прозової форми вислову, і римовані рядки силою влягаються на папір”, надаючи тексту меланхалійно-сентиментального настрою.

На нашу думку, Богдан Лепкий шукає у своїх творах шляхи зближення виразових засобів літератури з елементами поетики інших мистецтв, наближаючись до “синтетичної”, “декоративної” прози. Його повість “Мотря” засвідчує синестезійність мислення, поетичну музикальність і живописну образність, мелодичний ритм багатьох описів твору. Окремі сторінки “Мотрі” наповнені музикою. Скажімо, розмова гетьмана Мазепи зі Степовим дідом (розділ “Незнакомії”) чи його думки про українсько-російські взаємини, що наближаються до думного речитативу (розділ “Бандура”), а чи ліричні прозірливі репліки Мотрі у діалозі з Марією Федорівною у розділі “Перелім”.

Уведення до прозового тексту музичного фольклору (“оркестр заграв “Гей, не дивуйтесь”; “музики вдарили козака”; “музики вдарили метелиці”; детальні описи цих танків, імітації ритму танцю; виконання бандуристами народних дум, невільничих плачів, співання колядок “Бог предвічний”, “Нова радість стала”, “Накривайте столи”, “Що в пана Івана по його двору – святий вечер!”, “Та жала панна шовкову траву”; звучання історичних, ліричних і жартівливих пісень) допомогає авторові показати багатий духовний світ українців, розширити і поглибити враження від персонажів повісті.

Богдан Лепкий для створення необхідного йому настрою, розкриття духовної суті своїх улюблених героїв використовує не лише різні описи музичного фольклору, але й відводить їм різні ролі. Вони звучать то консонансно (співзвучно), то дисонансно (не-узгоджено) внутрішньому станові персонажів, а то створюють фон, на якому розгортаються події повісті, чи означують собою кульмінаційні злети.

Ось танцюють двоє: гетьман Іван Мазепа і господиня дому Любов Федорівна у масовому полонезі на українську тему. Письменник акцентує увагу на виконанні танку головним персонажем: “Гетьман був мистець провадити танці”. І далі: “затримав легкість рухів, почуття темпу й розуміння, що краса танцю не засновується на розгуканих скоках, лиш на зіспокоєнню руху зі звуками в одну мистецьку настроєву цілість” (1, с 157).

Особливо ретельно, з художньою майстерністю подає Богдан Лепкий опис “козака”, який танцювала пара – Мотря і Чуйкевич: “Пішла, ніби не знаючи, де і з ким гуляє. Очі, злегка прислонені повіками, ховзалися по стінах, утікаючи і перед жадібними поглядами молодих, і перед старечими очима, котрі залюбки приглядалися до тої незвичайної краси, ніби до якоїсь надземської з’яви, що ось-ось несподівано і зникне, як несподівано виринула перед ними.

Вечірні сумерки гасили яркі коліри вбрання, долівка вповивалася сивавим димком, і здавалося, немов Мотря не доторкається землі, лиш пливе у повітрі, то лебідкою посувається по хвилях спокійного ставка, то знов ніби пшеничкою хвилює під шум вечірнього вітру.

Чуйкевич достроювався до неї. Не підстрибував, не викидав руками й ногами, лиш ніби у якомусь забуттю гонив свою мрію. Манила його, кликала “ходи”, і він ішов, – на край світа пішов би за нею. Вже, вже зловить її і притулить до себе, і пірве в обійми, і понесе на буйному коні, – та ні. Мрія розпливається у хмарах, була й нема, вже далеко перед ним, приманчива, зрадлива, невловима.

Аж таки попалася йому в руки, і обоє закрутилися, мов вітряна курява на шляху, тупнули чобітками і стали…” (1, с 159).

Танок Мотрі й Чуйкевича, в основі якого була імпровізація, – це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій. Через те й виконується він у першу чергу для себе, а потім – для глядачів (батьків, козацької старшини, сердюків, прислуги). Елемент змагання парубка з дівчиною є, безперечно, символічним у цьому творі, хоча, скажімо, ми й знаємо, що він наявний часто в українському народному танці. Чуйкевич плекає надію про народження у Мотрі почуття любові до нього. Гетьман Мазепа хвалить Мотрю, кажучи, що вона танцює краще від усіх: “Нічого не жалував вам Господь. Сподійсь, що й доброї волі не пощадить” (1, с.160). Автор використовує множину поваги та ввічливості до красуні, названо її “Ваша милість, Мотря Василівна”. Звернення на “ви” до гарної незнайомки чи навіть до коханої дічини дійшло в Україну від французів. Письменником одночасно характеризуються двоє – і Мотря, і Мазепа, розкриваються їхні кращі риси та багатство душ. Гетьмана наділено мистецтвом спілкування з іншими людьми.

Танок Мотрі й Чуйкевича захопив глядачів, бо далі автор пише, що музики заграли метелицю, показує темпераментне мистецьке завзяття козаків-сер-дюків, цих янголів-хранителів і духів Мазепиних. “З ними ніби степовий вітер улетів у салю. Ожили не тільки люди, навіть найстарші, але й вікна стали крутитися, і долівка ніби підскакувала під козацькими чобітьми. Годі було слідити за їх бистрими скоками, за рухами ніг, бо вони, як буря, неслися по салі, тільки поли їх жупанів розвівалися, тільки червоні сап’янці мигтіли поперед очі, тільки чуби скакали, як живі” (1, с 160).

Показуючи багату танцювальну культуру українців, письменник стверджує об’єднувальну енергію танку. Нагромадження національної сили відбувається й під час слухання бандуристів. 12 народних музик вдарили в струни – “пісня давнини наближалася”: ясним ставав дух народу, поставали картини народного життя. Богдан Лепкий показує, як бандуристи історичними піснями й думами виспівали власне світосприйняття, душу й філософію народу, свою історичну долю. І співці, і слухачі виразно й глибоко відчували приналежність до рідної нації: “Серця їх наповнювалися ущерть і жалем тихим, сердечним, і завзяттям сміливим, молодецьким постояти, як батьки стояли, за правду людськую, за віру святую християнську” (1, с 164). Вони дивилися на життя свого народу як на щось міцне, віковічне, закономірне, що існувало, існує й буде завжди, хоча й думали, що “північний орел… важким крилом над їхніми головами шугає”. Гетьман Мазепа зрозумів думки усіх присутніх своїх людей, які нагадували йому дітей перепілки перед шулікою, знав, “що його святий обов’язок або тих дітей захистити, або життя своє за них віддати… На це він і рішився” (1, с.163). Гетьман

Іван Степанович відчуває тісний органічно-психологічний зв’язок зі своїм народом, він живе його життям, горює його горем, радіє його радощами. Мазепа знає сучасні пекучі національні потреби й вимоги й роздумує про задоволення їх: “Зажурилась Хмельницького сідая голова…” І зажурилась Мазепина сідая голова, бо він почував, що наближається година, коли йому прийдеться кінчити це, що почав його попередник” (1, с 163). І ось вже гетьман виконує свою пісню про згоду, де пристрасно й дохідливо виражені національні прагнення українців, які хотіли мати, як за Богдана, свою незалежну державу:

– Самопали набивайте,

Острих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте,

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблю маєм права!

Мазепина пісня – це, справді, як стверджує Яр Славутич, – бойовий заклик до боротьби за визволення України, висловлений афористично, вельми емоційно (22, с 99).

Дума гетьмана сприймається слухачами як дзвін на сполох, як заклик українцям до єднання, визволення, відродження Української держави. Б. Лепкий наділяє свого героя поетичністю й музикальністю, за допомогою яких Іван Мазепа й виплескує із себе море бурхливих почуттів, відкриває тайну своєї душі – думу про визволення України.

Сцена із колядниками у повісті Богдана Лепкого відіграє особливу роль. Звучання колядок не тільки створює особливу урочисту ауру під час святого вечора в бахмацькому маєтку Мазепи (“І понеслась понад Бахмачем поважна пісня про Різдво Христове, ніби святочний гімн”), а й оточує образ гетьмана особливими чарами. Душа щирого українця завжди рідниться з Колядою, вітає прихід трьох празників – Різдва Христового, Святого Василя і Святого Водохреща, після яких сонце повертає на весну. Письменник цим епізодом натякає на воскресіння України, її волю, адже у вухах читачів звучить уявно:

Бог предвічний народився,

Прийшов десь із небес,

Щоб спасти люд свій весь…

Аналіз Іваном Степановичем улюбленої колядки “Дивна радість” вражає нас безмежно: “Це найкраща з наших пісень, – сказав гетьман. – Кращої я у світі не чув. Вона мене дитиною зворушувала до сліз, і тепер спокійно слухати її не можу. Зміст радісний, а музика сумна. Зміст говорить про Різдво Христове, а музика ніби передбачує його муки й смерть. Такого контрасту я ніде більше в мистецьких творах не зауважив” (1, с 401).

Ця гетьманська характеристика колядки подається автором як дзеркало життя і прагнень українства, культури нації, нашої окремішності. А ще в очах автора і читачів Іван Степанович Мазепа є справжнім представником духовної і культурної еліти нації.

Певним чином “Дивна радість” сприймається і як передбачення трагічної долі самого гетьмана, котрий наважується розірвати кайдани, якими царат сковував його народ. Мотрі він каже: “Побідимо або поляжемо…”. Іван Мазепа готує самостійність Україні – задля цього піде на муки й смерть й останніми його словами на смертному одрі будуть: “Дай нам, Боже, вольними бути”.

І хоч двобій із Петром не увінчається перемогою, проте Іван Мазепа, як зазначить Євген Маланюк, змагатиметься за молоде покоління з фатальним нутром історії, з самим її фатумом, і в цьому полягатиме його титанічна велич.

Розділ “Вертеп” виконує не лише важливу композиційну роль у повісті, але й найбільш повно розставляє смислові акценти. Вертепне дійство, показане бурсаками у бахмацькому домі Мазепи, характеризує гетьмана як благородного і великодушного опікуна муз і грацій, а також допомагає наочніше, реальніше побачити ті суперечки, які існували між Україною і Росією. Не випадково Царі з вертепної драми схожі на Мазепу, Войнаровського й Орлика, а найстрашніший тиран, що його народжувала земля, Ірод – на російського царя-деспота Петра.

Описуючи вертепне дійство, Богдан Лепкий уміє не тільки з глибоким розумінням розкрити те, що складає сюжет і композицію виконуваного твору, але, що важливіше, здатний літературними засобами відтворити настрій бурсаків і найближчого гетьманового оточення, проникнути в психологічні стани персонажів, увести нас у світ глибоких переживань героїв за долю України, показати прагнення здійснити задумане – піднятися в слушний час проти Петра – ката українського народу. Конкретно-чуттєва даність вертепного дійства, крім власного, має значення зумисне прихованого натяку на ідею визволення України з-під самодержавного гніту Росії, образи Рахілі, Царів, Ірода асоціюються відповідно на образи України, Мазепи, Орлика, Войнаровського, Петра!

Знайомлячись з цими драматичними “замальовками”, читач відчуває щось подібне до того, що переживає глядач, який насолоджується в театральному залі розумінням підтекстів, кодів вистави.

“Накладання” – поєднання трьох естетичних структур – ліричної прози – музики – драматургії – надає художній картині світу, витвореній Богданом Лепким, особливу виразність і магію. Музичні й драматичні асоціації, які використовує письменник, створюють особливий ліричний настрій у повісті, дозволяють досягати певних філософських узагальнень, стають “документальною ілюстрацією” тогочасного стану України, маніфестом “політичної філософії” Мазепи, який мріяв зробити свою країну вільною й щасливою.

Панорамність зображення життя за гетьманування Івана Мазепи відтворюється й за допомогою живописної образності. Маємо на увазі надзвичайно тісні і складні контакти прози з живописом. Вражають змальовані Богданом Лепким картини побуту на гетьманських дворах у Києві й Бахмачі, в маєтках генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея, в домах козацьких старшин, в хаті старого мельника на хуторі поблизу Батурина й Бахмача. Домінантами у повісті “Мотря” є словесні описи зовнішності персонажів. Словесний портретний живопис письменника – це безмежна галерея людських характерів і одночасно історія людського суспільства гетьманської України за часів правління Івана Мазепи. За портретними зображеннями Богдана Лепкого (у житті він був талановитим малярем!!!) читач складає уявлення не лише про головних персонажів повісті: Мотрю, Івана Степановича, Василя Леонтійовича і Любов Федорівну Кочубеїв, Андрія Войнаровського, Пилипа Орлика, Івана Чуйкевича, а й про ціле суспільство, про гетьманську епоху з властивими їй ідеалами, прагненнями, пристрастями, зацікавленостями.

Богдан Лепкий-художник користується найрізноманітнішими засобами типізації та індивідуалізації персонажів. Міру любові до своєї головної героїні, як красивого об’єкта, письменник подає через низку вишуканих порівнянь. Про Мотрю автор каже, що вона гарна: “як видиво райське”, “як русалка”, “як лілея”, “як квіт рожаний”, “як з мармуру кута”, “як образ”, “як загадка нерозгадана”, “як на престолі цариця”, “як статуя з мармуру”, “як Пречиста Діва на образі Благовіщення”, “ніби мрія”, “як на снігу червона троянда”, “як ясне сонечко крізь хмари сміється”, “як веселка, з’явилася над Бахмачем, а хоче громом весняним відлетіти…”, “як стихія”, “вихопилася, як із жмені птаха, і вилетіла…”, “як видиво небесне”. Мотрині очі порівнюються із зорями: “Вітер розвіяв її волосся, широкі рукави лопотіли, як крила, очі, як дві зорі, горіли” (1, с 122). “Гетьман глянув у її очі, що світилися з-під темних брів, як зорі з-під хмари” (1, с 204). “Вони міняться і грають, як море”, – стверджує автор.

Мотря має найпишніші вуста у світі, які гідні “божеського нектару” (1, с 451).

Богдан Лепкий словами пише Мотрині портрети. Це справжні живописні полотна. Вони чарівні й неповторні. Цікаво, що письменник подає їх через сприйняття образу дівчини різними персонажами.

Іван Чуйкевич уявляє і згадує Мотрю такою: “І перед очима козака явився ідеал української дівчини, гарної, привабливої, але химерної, такої, що як раз тобі в серце вдереться, то не позбудешся її ніколи.

…. Як побачив її два роки тому в Батурині, то так задивився, що мало гетьманові не наступив на ногу. І було на що задивитися. Мабуть, і на буйній Україні такий розкішний цвіт ще ніколи не цвів. Ріст, погляд великих очей, котрим краски не підбереш, бо все вони міняться і грають, як море, лице, ніби грецька статуя засоромилася й спаленіла, а усмішка, Боже твоя сила, що за усмішка, дивна й нерозгадана, і тягне, і відтручує, і пестить, і глумиться над тобою, – чари, тай годі! ” (1, с 81-82).

Під час зустрічі з Мотрею хлопцеві здається, що вона богиня, цариця, на яку не можна байдуже дивитися: “Мотря поправила коралі на шиї і повела рукою по грубій косі, що вінком лежала на її круглій головці. Найкращий вінок, який можна на дівоцьку голову вложити.

… Чуйкевич ішов послушно за нею і не міг надивитися на її стать струнку, гармонійну і на хід ритмічний, як найкращий танець…

Дійсно, дивна дівчина. Годі її збагнути. Як море, манить і тягне до себе, незглубиме море… Коли доторкнулася рани, рана перестала боліти. Зате серце болить…” (1, с 89-92).

Про Мотрю Іван Чуйкевич думає: “У неї жіноча врода, але мужеська вдача. Це якась незвичайна дівчина. Як вона слухала його оповідання, аж горіла ціла, сіяла, – …руки її дрижали, затискалися, ніби шукали шаблюки. Це якась амазонка… і в його душі образ Мотрі зливався з образом України, – любов його ставала неподільна” (1, с 92-93).

Бачить Іван Чуйкевич Мотрю у гніві на московських ратників, які грюкають у браму, добиваючись до двору генерального судді, як до корчми: “Чуйкевич глянув на Мотрю і здивувався. Це не була та сама людина. Більша, сильніша, грізна і ще якась краща. Брови майже сходились над рівним грецьким носом, ніздрі роздувалися, груди підносилися високо, аж дзвонило намисто” (1, с 105).

Під час ловів на звірів молодому козакові Мотря нагадує дивної краси царівну і античну богиню Діану: “До Чуйкевича долітав… химерний дівочий сміх Мотрі, і йому здавалося, що десь там далеко перед ним старинна богиня Діана вертає з ловів і сміється, аж зі сну будяться лісові квітки, аж з озера русалки виринають, зазираючи крізь віття дерев на круту доріжку – що там таке? “Може, в цій дівчині дійсно покутує душа якої богині, а може, вона й сама богиня…” – говорив до себе Чуйкевич, почуваючи непереможний чар Мотриної появи. – Манить і відтручує від себе, відтручує і знову манить, як русалка, заки затягне вглибінь. Дивна нерозгадана вдача. Тим вона сильна, тим і небезпечна. Ніколи не знаєш, що вона скаже і що зробить, стоїть перед тобою, як загадка нерозгадана. Чекаєш гніву, – сміється; усміху ждеш, – сердиться, а все не так, як другі. Із-за неї не тільки голову, але й душу погубиш…” (1, с.129-130).

Марія Федорівна, сестра Кочубеїхи, любить свою племінницю і бачить її після сну: “В білій довгій сорочці, аж по кістки, і з розпущеним русим волоссям по коліна. Руки за голову заложила. Широкі вишивані рукави піднялися вгору, під самі пахи, волосся схвилювалося… Розпущене волосся, ніби темним плащем, обтулило її. Тітка з видимою насолодою дивилася на неї, на те біле чоло, що так гарно з волосся виступало, на щічки, зарожевлені сном, на пишні повні уста” (1, с 133).

Убравши Мотрю в український національний стрій (корсетку, плахту), тітка милується нею: “І дійсно, годі собі було уявити Мотрю в кращому вбранню, як те, що вона одягла на себе. Замість намиста і янтару почіпила кілька шнурків великих рівних перел, а волосся закосичила свіжими блідо-жовтими трояндами. Чудово відбивали вони від її русого волосся, що вилискувалося раз відблиском сталі на дамаскенській шаблі, то знов краскою густого, з свіжої кришки витікаючого меду.

– Кращої панночки на цілій Україні нема, – шептались між собою дівчата, а Марія Федорівна прямо молилася до тої божеської краси.

– Спасибі вам, дівчата! – сказала Мотря і, ніби причарована, сиділа у своїм кріслі, як на престолі цариця, задивлена на шлях, котрим мав над’їхати гетьман ” (1, с 139).

В уяві Івана Мазепи: “Була вона інша, ніж усі дівчата і жінки, котрих знав досі. Химерна, незаспокоєна, демонічна. Тіло було гарне гармонійною красою, а душа тягнула до себе загадками. Невже ж він тій неспокійній душі дасть захист мирний? Невже ж і від нього не відлетить вона на крилах своїх забагів змінливих?…

Але одного був певний гетьман, а саме, що Мотря не зробить ніякого поганого діла. Не ступить кроком, котрий провадив би у пропасть” (1, с. 232).

Ми для прикладу навели кілька словесних портретів лише головної героїні повісті Богдана Лепкого, щоб показати природну спостережливість художника.

Портрети Мотрі є живими, автор завжди вміє вловлювати змінність жіночої натури. У літературних портретах письменника є моменти, які зближують їх з образотворчим мистецтвом, особливо з українським живописним портретом. Як ми пересвідчилися, в літературних портретах Мотрі Василівни гармонійно поєднуються безпосереднє ліричне почуття й інтелектуальна наповненість ( простежується зв’язок української культури з античною і культурою сучасних європейських народів: героїня порівнюється з персонажами міфів давніх греків і римлян, скульптурними й живописними творіннями різних народів тощо). В образах дівчини миттєве й характерне злиті воєдино.

Створення портрета Мотрі у Богдана Лепкого часто розпочинається з мистецтвознавчої ремінісценції (лат. reminiscentia – спогад – відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, виразів, деталей з широко відомого твору іншого автора, перегукування з ним), яка допомагає розкриттю внутрішньої ідеї художнього образу.

У словесних портретах письменника Мотря схожа на щонайкращі Мадонни, Венери, Богині, Царівни, З’яви незвичайної вроди. Так, скажімо, Богдан Лепкий подає два портрети Мотрі, побудованих на ремісценціях давньоримського міфу про богиню Діану. Один ми уже наводили для прикладу, а інший пропонуємо зараз:

“І диво! Звичайно, тая царівна (антична богиня Діана. – С Ж.) скидалася чогось-то на Кочубеєву Мотрю. Мала такі самі темні рівні брови над задуманими очима, таке ж біле кругле чоло і таку нерозгадану усмішку на устах, спосібну довести молодого козака до найвищого захоплення і до найчорнішої розпуки… Мотря!” (1, с 119).

Або ось, приміром, інша ремінісценція перед описом зовнішності Мотрі Василівни: “Навіть божественний Рафаель не змалював такої гарної мадонни. Безсмертна ти краса. Ніяк подумати не можу, щоб не стало її. Ні, ні, та краса мусить жити вічно, як не в життю, то в казці і в пісні.

І знаю я, що кращої нагороди за всі мої труди і старання не могла мені дати наша рідна земля, як посилаючи найпишніший свій цвіт, святоіванівський цвіт своїх казкових дібров у святочний дарунок для мене. В тобі я бачу красу рідної країни нерукотворну, щиру й непідкупну, правдиву.

… в нутрі нашої святої землиці окривається велика благодать, незнищимеє зерно розуму і краси, котрого висловом найпишнішим, який я побачив уперве, це ти, Мотре, мріє моя!” (1, с 378-379).

Майже скрізь, де йдуть ремінісценції, в портретах немає сильного живописного первеня, а натомість підкреслюється внутрішня краса дівчини, її чесноти, зокрема розум.

Богдан Лепкий змальовує дійсність України за доби гетьманування Івана Мазепи у всіх її духовних і матеріальних виявах, використовуючи потрібні йому образи суміжних мистецтв. Чудовим прикладом цього є уявний монолог Мотрі (розділ “Велике бажання”) про те, як батьки і брати повертаються з походу за визволення України з перемогою, що є по суті описом великого, живописно-ефектного полотна буковинського художника Миколи Івасюка “В’їзд Богдана Хмельницького у Київ” (1892-1912), створенню якого митець присвятив майже 20 років творчого життя.

Зі спогадів Лева Лепкого знаємо, що Микола Івасюк був приятелем його брата Богдана, приїздив до їхньої родини на вакації, і тоді їхня хата перетворювалася “на справжнє мистецьке ательє” (16, с 157). Відомо, що картиною М. Івасюка “В’їзд Богдана Хмельницького у Київ” захоплювався Богдан Лепкий, словесний опис цього полотна письменник вкладає у вуста Мотрі: “Уявіть собі, тітусю: ми побідили, Україна вольна! І нема вже ні чужих регіментарів у нас, ні московських воєводів, ні цар нам не пан, ні король, ні хан, – гетьман заправляє нашою країною – наш, український гетьман! І ось він на сивому коні в’їжджає з поля боїв у золотоверхий Київ. Дзвони грають, сурми трублять на валах тої твердині, що цар нашими руками будував, з гармат палять, народ хвилюється, як море. Всі очі радісно горять, груди воля розпирає: “Осанна! Осанна!” Дівчата квітки під ноги сиплять, малинові хоругви лопотять, як птиці, що крила широко розпустили, бо вилетіли із кліток. “Осанна! Осанна! Осанна!” (1, с 182).

Ми уже відзначили, що читачів зачаровує розмаїття жанрово-побутових сцен у повісті, детальних, часто колоритних. Серед описів домів козацької старшини запам’ятовується, може, й найбільше невеличка кімнатка у домі генерального судді, названа Кочубеєвою святинею. Богдан Лепкий дає словесні описи малюнків кругом “святині”, попід стелею, виконаних київськими і львівськими художниками:

“На одній, старинний божок Бакх у вишиваній сорочці та з люлькою в зубах, сидить на товстопузій бочці та людей горілкою вгощає. Над ним написано: “Чоловік не свиня, більш відра не вип’є”.

На другому полі змальований здоровий козак, що, здавалося б, і вола як кулаком по голові гепне, то вб’є, у повній збруї та ще на такому коні, як смок, і того козака москаль у лаптях на аркані веде. А підписано: “Здоровий медмідь, так кільце в носі!”

А на третьому полі – жіночка-молодичка, повно-видна, круглоличка, хоч води до неї напийся, така миленька, така солоденька, ніби щолиш з церкви після святого причастя вернула, тягне свого сутулуватого подруга за вус та ще й лівою рукою у потилицю штовхає, щоби з шинку додому поспішався. А тут знову надпис: “Жінка поти люба, поки не візьме за чуба” (1, с 114).

Ці малярські роботи читачеві нагадують народні дидактичні картини. Описи з розділу “Кочубеєва святиня” повторюються, правда, уже в скороченому варіанті й у розділі “Єва”. Безперечно, функції цих повчальних народних полотен у “Мотрі” різні. Описи суміжних мистецтв сприяють поглибленню психологічного аналізу персонажів твору, допомагають стверджувати духовні цінності людини, її душевні устремління. Багато чого розказують читачеві словесні картини, народжуючи численні асоціації. Очевидним є одне: психологічна проза Богдана Лепкого майстерно освітлює сторони людської душі, показує злети і падіння персонажів, передає діалектику життя, вперто і наполегливо шукає нових засобів художнього вираження. Джерелом їх стає не так музика і живопис самі по собі, як величезні можливості, знайдені письменником на межі їхньої взаємодії з літературою.

Такий твір потребує й особливого його вивчення у взаємозв’язках із суміжними видами мистецтв. Насичення повісті асоціативно-експресивною розповідністю притягувало увагу до неї працівників інших мистецтв. У проекті програми для середньої загальноосвітньої школи з українською і російською мовами навчання “Українська література 5-12 класи” ми пропонували словесникові твори суміжних мистецтв, які можна використовувати у процесі вивчення повісті Богдана Лепкого “Мотря” в 11 класі (19, с 45-56).

Подаємо орієнтовний план вивчення повісті Богдана Лепкого “Мотря”.

Перший блок “Портрет Івана Мазепи в об’єктивному й суб’єктивному світлі: художній та історичний аспекти”.

1. Життєвий шлях і політико-військова діяльність Івана Мазепи (1639-1709), борця за свободу і незалежність України (історична довідка вчителя історії, літератури чи старшокласника).

2. Мазепа – будівничий багатьох храмів в Україні, меценат і покровитель Києво-Могилянської Академії (історична і мистецтвознавча довідки). Розгляд гравюри І. Мигури на честь Івана Мазепи із зображенням церков, зведених його коштом 1706 р. (мистецтвознавчий коментар).

Робота над текстом повісті Богдана Лепкого “Мотря”. Оцінка Іваном Мазепою свого портрета серед алегоричних постатей на гравюрі 1706 року (1, с.49). Літературознавчий акцент.

Перегляд фрагментів наукового фільму про національного героя, гетьмана України Івана Мазепу “Анафема” із серії “Невідома Україна” – Киівнаукфільм, 1993 р. Автор сценарію В. Шевченко, режисер Л. Анічкін, оператор А. Солопай, монтаж Л. Михайлова, науковий консультант доктор історичних наук Олена Апанович. В образі гетьмана – народний артист України Богдан Ступка.

Фільм побудований на цікавих невідомих чи маловідомих архівних матеріалах, із залученням шедеврів світового мистецтва. Наукова кінострічка відновлює справжнє обличчя гетьмана Мазепи, який упродовж двохсот років устами своїх нащадків, котрим він ціною свого життя прагнув дати свободу й державність, піддавався у збудованих його коштом церквах – анафемі.

3. Іван Мазепа як митець.

Повідомлення літературознавців про поетичну творчість гетьмана.

Робота над текстом повісті.

Сприйняття й оцінка світу гетьманом Іваном Мазепою очима митця (характеристика гравюри (1, с.49); малювання уявної картини в монастирі, де ігуменею була Марія-Магдалина (1, с.61); “мистецька настроєва цілість” під час виконання танку у Кочубеєвому маєтку (1, с 157-158); оцінювання танку, виконаного Мотрею (1, с 159-160); настрої гетьмана після невольницьких плачів бандуристів (1, с 161-163); гра володаря України на бандурі, співання своєї пісні про згоду, яка засвідчила високу національну свідомість, гарячий патріотизм і політичну далекозорість автора й стала бойовим закликом до боротьби за визволення України (1, с. 164-165); творення “пісні будучності” під час виконання колядок хлопчиками у Бахмачі (1, с 400-401); характеристика українських народних пісень (1, с 401-403); “будівничий держави цікавився будівлею вертепу”, “до всього живого й гарного прикладав увагу” (1, с 403-413) тощо).

4.Робота над текстом.

Інсценізація уривка “Розмова гетьмана Мазепи із Степовим дідом” із розділу “Незнакомії” (1, с 31-35).

5. Ідейно-художній аналіз цього уривка. Його роль у композиції твору. Літературознавчі коментарі.

6. Образ Мазепи як володаря України за дослідженням Лепкого-митця і Лепкого-науковця (концепція образу: “реабілітація” зганьбленого імперськими вченими гетьмана, показ його як національного героя, талановитого політика і дипломата, мудрого державотворця, цікаву особистість).

7. Образ Івана Степановича у живописі, графіці, музиці, театрі, кіно (мистецтвознавчі дослідження).

Другий блок “Портрет Мотрі Кочубеївни в інтер’єрі епохи: художні та історичні погляди”.

1. Історична довідка про Мотрю Кочубей (фрагмент “Міфу десятого: “збезчещена Мотря” Сергія Павленка).

2. Робота із текстом історичної повісті “Мотря”.

Художнє читання прикінцевого утинка розділу

“Бандура”. Умовна назва фрагмента “Розбита бандура” (від слів: “Гетьман сидів з бандурою на колінах, і гірка усмішка блукала по його тонких устах”, – до: “Позбирали…”)

– інсценізація уривка розділу “Щастя” (від слів:

– Мотре, сонце моє! – Пане мій! – до слів:

– Мотре, сонце моє! – Пане мій!)

– Інсценізація фрагмента розділу “Білі коні” (від слів: “Та й гарна ж ти. їй-Богу, не надивлюсь”, – до слів: “Пане мій!”).

– Художні діалоги двох закоханих – Івана Мазепи і Мотрі із розділу “На святий вечір” (від слів: “І будеш серед тих троянд ходити…”, – до слів: “Як мрія, що здійсниться…”).

3. Образ Мотрі за листами І. Мазепи (літературознавчий коментар). Іван Мазепа за листами до Мотрі – розсудлива і щира людина (не ловелас, не дон жуан…).

4. Глибоке психологічне дослідження письменником поведінки Мотрі.

5. Опис полотна Тараса Шевченка “Марія”.

6. Оживлення ілюстрації Т. Шевченка до поеми О. Пушкіна “Полтава”. “Дивлюся на Шевченкову Марію Кочубей, а пригадую такі портрети і портретні деталі Мотрі Кочубеївни за історичною повістю Богдана Лепкого “Мотря”.

7. Розгляд полотна Феодосія Гуменюка “Мотря Кочубеївна і Мазепа”. Розповіді мистецтвознавців про цю живописну картину. Зіставлення художнього полотна і тексту.

8. Демонстрація фрагменту відеозапису вистави Львівського державного академічного українського драматичного театру імені М. Заньковецької за повістю Богдана Лепкого “Мотря”.

9. Концепція образу Мотрі за театральною виставою Ф. Стригуна і Б. Анткіна.

10. Концепція образу Мотрі за художнім фільмом

Юрія Іллєнка “Молитва за гетьмана Мазепу”.

Підсумкова бесіда за повістю Богдана Лепкого “Мотря” і суміжними мистецтвами.

1. Прокоментуйте історичний парадокс, пов’язаний з іменем гетьмана Івана Мазепи:

“Розповідають, що Микола І, відвідуючи якось Воєнно-Нікольський собор у Києві, вражений був архітектурою і декором цієї й справді-таки чудової пам’ятки українського бароко кінця XVII сторіччя. Поцікавився: хто будував? Переляканий настоятель ледь чутно видавив із себе: “Мазепа, ваша величність”. – “І що ж, ви молитеся за нього?” – спитав трохи спантеличений цар. “Молимося, – смиренно визнав настоятель, – коли за церковним статутом виголошуємо: “… О создателях и благотворителях святого храма сего…” – “Молітеся, молітеся”, – промовив, злегка зітхнувши, цар і вийшов із церкви.

Цареву розгубленість можна зрозуміти: це ж бо справжнісінький нонсенс! Адже починаючи з 1708 року і аж півтора століття з року в рік на першому тижні Великого посту у кожному кафедральному соборі зразу після літургії лунала анафема Мазепі.

А тим часом, виявляється, хай і не по всій Росії, а лише у збудованих Мазепою храмах, але щодня під час служби Божої добрим словом згадувалося його як”создателя и благотворителя”.

2. Прокоментуйте слова літературознавця Михайла Слабошпицького:

“… він (Іван Мазепа. – С. Ж.) натхненно творив. І та доба ввійшла в нашу історію під назвою “доби Мазепинського ренесансу”.

І вже не викликає ніякого здивування, що його так любили музи. Він був непересічним поетом (на жаль, до нас дійшли тільки поодинокі його вірші), довго ходили легенди про ораторське мистецтво гетьмана, збереглися свідчення про музикування і спів Мазепи. “Мабуть, жодна муза не була йому чужа”, – пише О. Оглоблин. Культурні й освічені батьки потурбувалися і про його освіту. Він вчився у Києво-Могилянській Колегії, потім у Єзуїтській Колегії у Варшаві. Завершував освіту в Німеччині, Італії і Франції. Студіював артилерійське мистецтво в Нідерландах. У розумінні освіти, культури й волі в цій людині вмістилося так багато, що вона зуміла створити свою епоху”.

Подаємо матеріали до шостого пункту другого блоку “Оживлення ілюстрації Т. Шевченка до поеми О. Пушкіна “Полтава”: “Дивлюся на Шевченкову Марію Кочубей, а пригадую Мотрю Кочубеївну за історичною повістю Богдана Лепкого “Мотря”.

Олександр Пушкін у “Полтаві” захоплено писав про красу Марії Кочубей:

Та й правди нічого ховать,

Ніде нема Марусі рівні:

Вона мов квітка та дубрівна,

Що тільки стала розцвітать;

Немов тополя на могилі,

Гінкий та гнучий стан прямий;

Як шум біліє вся вона,

Кругом дівоцького чола,

Мов хмари, коси бовваніють,

Як маківочка рот краснів,

Вродлива, ані втять, ні взять!

Та не єдиною красою

Маруся звісна стала всім,

А більше розумом своїм,

Чутливим серцем, чеснотою.

Марія Кочубей на полотні Тараса Шевченка, як і Мотря Василівна у повісті Богдана Лепкого, наділені божественною красою. Не випадково Іван Степанович Мазепа писав у одному зі своїх листів: “Моє сердечко! Уже ти мене ізсушила красним своїм личком…”, – а в іншому говорив про принади “тільця біленького”, “уста коралові”, “ручки біленькі”.

Ця дівчина – “як видиво райське”, “як веселка”, “як русалка”; гарна, “як лелія”, “як квіт рожаний”, “як з мармуру кута”. Богдан Лепкий свою головну героїню порівнює із античною богинею Діаною. Метафорично Діана – синонім дівочої чистоти, цнотливості. Отже, Мотрю ми можемо назвати ще й “Чистою”, “Осяйною”, “Квітучою”.

Коли ми дивимося на Шевченкову “Марію”, то пригадуємо такі портретні деталі, подані письменником на означення своєї улюблениці: “І було на що задивитися. Мабуть, і на буйній Україні такий розкішний цвіт ще ніколи не цвів… Немов грецька статуя засоромилася й спаленіла” або “… круглі, немов з мармуру, рукою грецького митця викуті плечі”, а ще “кращої панночки на цілій Україні нема”.

Оповита ореолом краси й святості, Мотря вражає нас своєю гордістю. Як і всі українки, вона має незалежний характер, виробленню якого сприяла правова система, в якій вона виховувалася. Дівчина не визнає ніякого примусу над собою.

Після зустрічі з Мазепою у Мотрі відбулося пробудження – життя змінилося: “Почувала в собі нові сили, новий підйом. Ще ніколи сонце не світило так ясно, ніколи липи не пахли так сильно, ніколи килими не принаджували ока такими мерехтливими красками, й ніколи ікона Матері Божої, під якою горіло невгасаюче світло, не дивилася на Мотрю такими великими, повними виразу очима, як нині” (1, с 178). Воістину, все прекрасне з’являється з кохання. Безконечна її любов до Мазепи – оце високе почуття, – підносило Мотрю і робило її особливою. Вона стає натхненницею, подвижницею гетьмана України, благословляє Івана Степановича, слідом за його матір’ю, на захист народу безталанного, на переломлення українського смутку. Мотря жертвує своїм щастям задля порятунку України, посилаючи Івана Мазепу на визволення країни. Вона освідчується йому у любові не самолюбній, а високій: “Я так очарована тобою. Бачу в тобі великого мужчину, я дівчина, я жінка. Бачу в тобі минувшину славну і будучність надійну, непереможну силу життя. Значиться, ще ми не пропали, не звелись, не зледащіли, варто жити, боротися, терпіти…” (1, с 451).

Ця дівчина гідна Мазепи. Красою, розумом, мудрістю, національною свідомістю, шляхетністю Мотря рівна європейським королівнам, а може, й вища них.

Суміжні мистецтва (живопис, графіка, музика, театр, кіно), які залучить словесник на уроки, присвячені вивченню повісті Богдана Лепкого “Мотря”, допоможуть врівноважити чуттєву і раціональну сфери свідомості старшокласників. Різні образотворчості впливатимуть на почуття, а через них – на інтелект учнів. У такий спосіб об’єднуватимуться чуттєве й логічне пізнання. Інтелектуальні пошуки старшокласників за блоками “Портрет Івана Мазепи в об’єктивному й суб’єктивному світлі: художній та історичний аспекти” і “Портрет Мотрі Кочубеївни в інтер’єрі епохи: художні та історичні погляди” увінчаються успіхами.

Тексти:

1. Лепкий Б. С Мотря: Історична повість. – К.: Дніпро, 1972.- 464 с.

2. Лепкий Б. С Мазепа: Трилогія: II. Не вбивай; III. Батурин: Іст. повісті. – Львів: Вид-во “Каменяр”; Кооп. “Манус-крипт”, 1991. – 488 с.

3. Лепкий Б. С Полтава: Іст. повість/ Упоряд. Р. Д. Горак. – К: Дніпро, 1992. – 266 с

4. Лепкий Б. С З-під Полтави до Бендер: Історична повість./ Упоряд. та авт. післямов. Р. Д. Горак. – К.: Дніпро, 1992.- 266 с.

Використана література

5. Барабаш Ю. Іван Мазепа – ще одна літературна версія: Про поему Володимира Сосюри “Мазепа”// Київ. – 1988.- №12. С 140-149.

6. Борщак І. Мазепа. – Орлик. – Войнаровський: Історичні есе. – Львів: Червона калина, 1991. – 256 с

7. Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа. – К.: Свенас, 1991. – 48 с.

8. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990.- 524 с.

9. Дмитрієнко М. Іван Мазепа: “Жалься, Боже, України, що не вкупі має сини!” Штрихи до поетичної творчості гетьмана// Культура і життя. – 1991. – 24 серпня.

10. Донцов Д. Гетьман Мазепа в західноєвропейській літературі// Слово і час. – 1994. – № 4-5., – С 79-85 або // Дивослово. – 1994. – № 7. – С 5-9.

11. Іван Мазепа: Худож.- док. кн.: Для серед, і ст.. шк. віку. – К.: Веселка, 1992. – 132 с

12. Історія русів/Укр.. пер. І. Драча; [Передм. В. Шевчука; Прим. Я. Дзири, І. Дзири; Іл. О. Штанка]. – К.: Веселка, 2001. – 366 с, іл.

13. Історичні постаті України: Іст. нариси: 36./Упоряд. та авт. вст. ст. О. В. Болдирєв. – Одеса: Маяк, 1993. – 384 с.

14. Костомаров М. Гетьман Іван Степанович Мазепа// Костомаров М. І. Галерея портретів: Біогр. нариси: Для серед, та ст. шк. віку. – К.: Веселка, 1993. – С 227-247.

15. Литвиненко Т. “Прокленуть мене нині, але завтра благословити стануть” (Образ Мазепи в однойменній пенталогії Б. Лепкого)// Дивослово. – 1998. – № 9. – С 11-13.

16. ЛепкийЛ. Спогади//Лепкий Л. С Твори. – Тернопіль, 2001.-С 154-194.

17. Павленко С. О. Міфи про Мазепу. – Чернігів: “Сіверянська думка”, 1998,-248с.

18. Погребенник Ф. Богдан Лепкий. – К.: Товариство “Знання” України, 1993. – 64 с – (Сер. 6. Письменники України та діаспори. Вип. 5).

19. Проект програми для середньої загальноосвітньої школи з українською та російською мовами навчання “Українська література 5-12 класи”// Українська література в загальноосвітній школі. – 2002. – № 5. – С 2-64.

20. Сивіцький М. Богдан Лепкий: Життя і творчість. – К.: Дніпро, 1993.- 375 с.

21. Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо: (Події і люди української історії). – К.: Фірма “Довіра”, 1993. – 255 с.

22. Слабошпицький М. Мазепин дзвін// Дивослово. – 1994. – № 7.- С 3-5.

23. Славутич Яр. “Озміться всі за руки…” Гетьман Іван Мазепа як поет// Київ. – 1991. – № 3. – С 97-103.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Магнетичні поля суміжних мистецтв у процесі вивчення повісті Богдана Лепкого “Мотря”