Освітня діяльність музею
Освітній феномен музею. Музей, будучи соціокультурним інститутом, чуйно реагує на зміни, що відбуваються в суспільстві, пов’язані в свою чергу з загальними тенденціями у сфері культури, науки, політики.
Динаміка розвитку людської свідомості, науки і культури знаходить вираз у формуванні нової освітньої парадигми. Її сутність – поєднання раціонального і ціннісного аспектів в єдиному педагогічному процесі, що обумовлює зміну погляду на роль індивіда в процесі утворення (він визнається повноправним суб’єктом процесу), орієнтацію освіти на самореалізацію індивіда в його особистісної та соціальної іпостасях.
У цьому процесі особлива роль належить музею, який виводить індивіда з жорстких кордонів соціуму в світ загальнолюдських цінностей, у світ культури.
Саме музей є історично сформованим інститутом, побудованим на принципі “діалогу культур”, що зберігає в справжніх матеріальних предметах не існують вже культурних реальностей загальнолюдські цінності, різні картини світу, відмінні один від одного способи пізнання буття.
Одночасно у сфері освіти, в яку активно включається музей, відбувається “перехід від ідеї” освіченої людини “- до ідеї” людини культури “” (Библер В. С. Отнаукоученія – до логіки культури. Два філософських введення в двадцять перше століття. М. , 1991. С. 281-301.). У контексті сучасної освітньої парадигми метою освітнього процесу визнається формування в ході межсуб’ектной діалогу творчо розвиненої особистості, яка здатна сприйняти у своїй свідомості ціннісний потенціал інших культур і зробити це без відмови від власних суджень і поглядів.
Саме в тимчасовій предметно-просторового середовища музею здійснюється трансляція духовного, культурного досвіду, накопиченого людством за багато століть свого існування.
Сучасне усвідомлення ролі музею в соціокультурному просторі пов’язане з “розширенням і поглибленням” його освітньої функції. Склалася ситуація, коли ступінь затребуваності суспільством ціннісного, інформаційного потенціалу, зосередженого в музеї, повністю збігається з спочатку властивими йому функціями бути хранителем і транслятором цього ціннісного потенціалу, концентрується в музейних предметах, справжніх свідках культури.
Специфіка музейної інформації, за допомогою якої музей включається в освітній процес і реалізує свої можливості в навчанні, вихованні та розвитку відвідувачів, пов’язана насамперед з властивостями музейних предметів і музейного середовища.
Освітні особливості музейних предметів і музейного середовища зумовлюються властивостями самого музейного предмета. Це проявляється як у здатності музейного предмета частково відображати те середовище, в якій він був створений або побутував, так і вбирати в себе її риси і характеристики, що дозволяє встановити місце і значення предмета в тих суспільних процесах, свідком яких він був. Так, відображаючи дійсність, предмет є справжнім свідком існування іншої, що пішла культурної реальності, яка його породила. На думку З. Странского, “між реальністю і документом немає проміжної ланки, значить, не буває і спотворень, таких частих в звичайних каналах передачі інформації. У цьому полягає своєрідність, неповторність такого роду документів “(Розгін А. М. Музейний предмет як історичне джерело // Проблеми джерелознавства історії СРСР та спеціальних історичних дисциплін. М., 1984. С. 177.).
Здатність привертати увагу своїми зовнішніми, кидаються в очі ознаками, а також можливість своєю справжністю, меморіальні, естетичною цінністю викликати певні почуття виступають як специфічного засобу освітнього процесу. Це дозволяє вести прямий діалог з минулими культурними епохами і дозволяє здійснити “диво входження у вже неіснуючу історико-культурне середовище” (Музейна педагогіка: Міждисциплінарні діалоги. Перша зошит. СПб., 1998. С. 23.). Таке “занурення”, “входження” викликає почуття “світу вперше”, що особливо важливо в сучасних умовах.
Будучи “носієм матеріальної сутності” і розкриваючи себе через атрибутивні характеристики, музейний предмет впливає на чуттєву сферу особистості, сприяє накопиченню “справжнього” чуттєвого досвіду (тактильні відчуття, нюх, дотик та ін.).
Завдяки візуально представленого матеріалу музей володіє надзвичайною силою впливу на розвиток емоційно-образної сфери, яка має вирішальне значення для розкриття творчого потенціалу особистості. Культурно-історичний же контекст музейних предметів дозволяє створювати в свідомості образи, адекватні історичної реальності, порушувати ціннісні переживання, створювати атмосферу “справжньої зустрічі”.
Розвиток образної сфери через спілкування з справжніми носіями загальнолюдських цінностей дає можливість уникнути впливу на особистість “образів-еталонів”, створюваних засобами масової інформації та характеризуються стереотипністю, повсякденністю, буденністю.
Концентруючи в собі ціннісний потенціал культурних реальностей, зосереджуючи інформацію про “цивілізаційний і культурному русі людства” (Колесникова І. А. Про феномен музейної педагогіки // Художній музей в освітньому просторі. СПб., 1998. С. 11.), запам’ятовуючи різноманіття способів осягнення буття, музейний предмет сприяє моральному становленню особистості. Саме через музейний предмет пізнається факт його належності до світу людини, осягаються приховані в ньому культурні смисли, розкривається вся людське життя з її духовними прагненнями і поривами.
Освітній потенціал музейного предмета закладений в його суті, в його здатності до одночасного впливу на інтелектуальну, емоційну, моральну сфери особистості.
Вплив на особистість освітніх можливостей музейного предмета посилюється в рамках музейного середовища, оскільки будь музейний простір володіє освітнім потенціалом, що сприяє цілеспрямованої організації інформаційних потоків, орієнтованих на досягнення певної освітньої мети (Музейна педагогіка: Міждисциплінарні діалоги. Перша зошит. СПб., 1998. З. 14.). Причому пріоритет віддається освітнього простору експозиції, яка представляє єдине, цілісне твір, що володіє новим культурним та історичним значенням і сприяє утворенню індивіда.
Створюване допомогою експозиції освітній простір – свого роду призма, через яку індивіду пропонується вступати в діалог з різними культурними змістами. Музейний предмет в такому контексті постає не як самоцінний, тобто здатний самостійно вивести індивіда на прямий діалог з іншими культурами, а як засіб, що служить для реалізації певної освітньої моделі в штучно створеній для цього середовищі.
Важливо підкреслити і освітнє значення музейного фонду, в якому відбувається концентрація культурних смислів, тому що в ньому зосереджуються цілі колекції музейних предметів різних культурних пластів (меморіальні предмети, унікальні й типові, що належать до різних історичних і культурних епох і т. д.). Взаємодіючи і вбираючи в себе інформаційні, емоційні потоки із загального історико-культурного контексту, музейні предмети набувають інше, розширене значення.
Завдяки такій силі “справжнього” впливу одночасно на всі сфери особистості – інтелектуальну, емоційну, моральну – може відбутися “визволення”, вихід за рамки свого обмеженого “я” у позачасове простір культури. У ньому можливо поєднання минулого із сьогоденням в миттєвому “просвітління”, у поєднанні з почуттям впевненості в абсолютній істинності того, що людині відкрилося. Саме в цей момент може статися інтуїтивне розуміння того життя, яка зосереджена в музейному предметі.
Освітній феномен музею розглядається через предметно-просторове середовище як “живе” простір культури, яке здатне створити неповторну емоційно-естетичну атмосферу, сприяє більш глибокому зануренню в культурно-історичний контекст і володіє особливим впливом на особистість. В рамках музейного середовища кожен музейний предмет виступає у своїй багатогранній сутності, що дозволяє говорити про силу його освітнього впливу на індивіда.
Сучасна освітня ситуація в музеї вимагає від відвідувача достатньої активності в опануванні ним ціннісним потенціалом, закладеним в музейних предметах. Велика увага приділяється розвитку уяви і почуттів шляхом застосування нестандартних рішень в побудові експозиції і формах роботи з відвідувачем. Головна мета освітнього процесу в музеї – включення індивіда в єдине історико-культурний простір.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити ряд таких завдань, як формування ціннісного ставлення до предметної стороні дійсності, розвиток асоціативного уяви, образного мислення, культурологічного свідомості, здатності до самостійного судження, творчої діяльності та самоаналізу, внутрішнє прагнення до міжкультурного діалогу. Ці завдання реалізуються тільки в специфічно організованому музейному освітньому процесі.
Музейний освітній процес в сучасному його розумінні будується на принципі діалогу. Це створює умови для активного включення індивіда в процес творчого саморозвитку, який зажадає від нього повної активізації всіх сфер вищої нервової діяльності (“Досознанія, підсвідомості, надсвідомості і свідомості”, об’єднання аналітичних і емоційних процесів (див.: Колесникова І. А. Про феномен музейної педагогіки // Художній музей в освітньому просторі. СПб., 1998).). Освітній процес в музеї поєднує раціональний і ціннісний аспекти і є творчою діяльністю, що складається з декількох етапів:
I етап – накопичення історико-культурного досвіду, емоційних вражень від спілкування з справжніми предметами, образів, що виникли у свідомості в ході “переживання” музейних предметів, чуттєвого досвіду пізнання минулого дійсності, тактильних відчуттів, а також досвіду самопізнання, пізнання особистих можливостей, свого творчого потенціалу. І, як наслідок, – моральне, естетичне, інтелектуальний розвиток.
II етап – усвідомлення музею як культурно-історичного феномена. Формування образу музею у свідомості.
III етап – осмислення музейного предмета, що припускає поєднання почуття, розуму і дії. На цьому етапі створюється передумова до діалогу з минулими культурними реальностями.
Освітні можливості музею реалізуються більшою мірою завдяки розвитку такої наукової та практичної діяльності, як музейна педагогіка, що включає в себе як подання (презентацію) музейної інформації, управління процесом її сприйняття, так і вивчення ефективності її впливу на музейну аудиторію.
Напрями, форми і методи музейно-педагогічної діяльності. Музейно-педагогічний процес – засіб реалізації освітньої діяльності. Музейний педагог – професіонал, який займається освітньо-виховною діяльністю в музеї. Здійснюваний в музеї процес передачі культурних значень і смислів, метою якого є сприйняття інформації відвідувачами, визначається як музейна комунікація, в процесі якої розкривається інформаційний потенціал музейних предметів, реалізується освітньо-виховна та інші функції музею.
Учасники процесу музейної комунікації, складові сукупність всіх відвідувачів музею, – це музейна аудиторія. Різноманіття типів і категорій відвідувачів визначається соціально-демографічними (стать, вік, освітній рівень, місце проживання, соціальна група, професія та ін.), Соціально-психологічними (установки, норми, цінності, очікування та ін.), А також общепсихологическими (особливості мотиваційно-емоційної сфери, уваги, пам’яті, мислення та ін.) характеристиками. Виділяються особливі категорії відвідувачів музею – люди з порушенням рухової активності, сліпі і слабозорі, глухі і слабочуючі, діти із затримкою психічного розвитку та ін. Сукупність відомостей про розвиток природи, суспільства і культури, документованих допомогою музейних предметів і представлених в музейній експозиції, становить музейну інформацію, важливим елементом якої є особливим чином організована музейне середовище.
Головний напрямок музейно-педагогічної діяльності – взаємодія з системою освіти. Форми, що мають історичну стійкість побутування в музеї, можна вважати традиційними (екскурсія, лекція, студійні заняття і т. д.). Форми, запозичені з інших сфер культури, освіти і науки або обумовлені розвитком нових технологій музейної діяльності, можуть розглядатися як нетрадиційні. З’ясування дієвості обраних форм, визначення якості отриманих результатів і підтвердження правильності використаних методів на основі анкетування, тестування, інтерв’ювання або виконання контрольних завдань музейної аудиторією позначаються поняттям “перевірка ефективності”.
Виділення напрямків музейно-педагогічної діяльності пов’язано з музейної політикою та змінами її стратегії на різних етапах розвитку суспільства. У сучасних умовах вона орієнтована на особистість потенційного і реального музейного відвідувача. У музейно-педагогічної діяльності можна виділити наступні основні напрямки: інформування, навчання, розвиток творчих начал, спілкування, відпочинок. Подібне виділення, як і будь-яка класифікація предметів і явищ, достатньою мірою умовно, проте зроблено нами в цілях більш чіткого з’ясування можливостей презентації музейної інформації, а також визначення взаємозв’язку форм і методів роботи з тією чи іншою категорією відвідувачів. Самі напрямки мінливі, рухливі. Найчастіше вони тісно пов’язані між собою або перетинаються в будь-яких аспектах. Наприклад, відпочинок в музеї, буває, здійснюється одночасно із задоволенням потреби в спілкуванні або розвитком творчості, а інформування часом неможливо без спілкування. Однак для придбання методичних навичок в музейно-педагогічної діяльності необхідно чітко уявляти мету і завдання роботи в кожному із зазначених напрямків, а також продумувати найбільш оптимальну форму роботи з музейною аудиторією і методи педагогічного впливу. Сукупність різних форм, об’єднаних спільною темою і підлеглих єдиної педагогічної мети, стає основою музейно-педагогічної програми. Така програма складається з урахуванням психологічних, соціально-демографічних та інших характеристик музейної аудиторії.
Безумовно, музейно-педагогічна діяльність може здійснюватися і в інших напрямках, причому їх вибір може визначатися історичними, соціокультурними, ідеологічними та іншими факторами. В історії як вітчизняних, так і зарубіжних музеїв в різні періоди домінували одні напрямки і відходили на другий план або були зовсім забуті інші. Так, в 1920-і роки велика увага в роботі музеїв з відвідувачами, і особливо з дитячою аудиторією, приділялася навчанню і розвитку творчості. У 1970-і роки, у зв’язку з розвитком масового туризму і активною відвідуваністю музеїв в період так званого музейного буму, переважали такі напрямки, як інформування та дозвілля.
Розглянемо більш докладно суть кожного з напрямків, які є результатом зусиль колективу музею максимально повно і в адекватній формі відповісти на запити і вимоги музейної аудиторії.
Інформування – це перший ступінь освоєння музейної інформації, тобто первинне отримання відомостей про музей, склад і зміст його колекцій або про окремі музейних предметах, а також з питань, пов’язаних з профілем музею або різними напрямками його діяльності. На рівні першого контакту відвідувача з музеєм інформація повинна бути ретельно відібраної, не перевантаженою фактами і деталями, а також максимально експресивної. Від якості музейної інформації, її доступності та виразності залежить подальший розвиток контактів з музейної аудиторією. Інформування здійснюється за допомогою таких традиційних форм, як лекція та консультація. Однак сучасний рівень розвитку інформаційних технологій передбачає їх впровадження та активне використання в музеї, наприклад, у формі спеціального інформаційного центру. Створення подібних центрів входить в практику музеїв багатьох країн.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)