Правова діяльність та управління
Протягом історії людства одні правові системи змінювали інші, з’являлися нові норми, юридичні закони, права і обов’язки людей, “перебудовувалися” державні правові органи. Все це фрагменти управлінської діяльності у правовій сфері.
Потреба в управлінні випливає з системної природи суспільства, коли необхідно узгоджувати, регулювати, соподчінять різні елементи системи. Стихійні механізми управління виникають з появою перших громадських колективів. Так, в примітивних племенах не допускалися кровоспоріднені шлюбні зв’язки, тобто шлюбні відносини стихійно регулювалися – але не спеціалізованими суб’єктами управління, а всім родом як соціальним колективом.
З розвитком племінної організації формуються соціальні інститути (звичаї, обряди, традиції, рада старійшин, вожді), що виконують управлінські функції. З появою держави і права виникає система управління правової сферою життєдіяльності суспільства.
Управління – процес цілеспрямованого інформаційного та організаційного впливу суб’єкта управління на об’єкт з метою підтримки системи в оптимальному стані, що дозволяє їй успішно функціонувати. У слож-ноорганізованних соціальних системах виділяють кілька різновидів управління – стихійне і свідоме, наукове та емпіричне.
Управління правовою сферою – процес цілеспрямованого інформаційного та організаційного впливу органів, організацій і установ держави (суб’єкт управління) на правові відносини громадян, їх об’єднань та організацій (об’єкт управління) з метою забезпечення правопорядку як базової умови оптимального функціонування суспільства.
Будь-яке управління – це діяльність. Вона має загальні принципи, функції, алгоритми здійснення. Разом з тим кожна сфера відрізняється специфікою: зрозуміло, що в економіці, політиці, мистецтві і в армії управління різне.
Специфіка управлінської діяльності в правовій сфері виражається, насамперед, в її функціях.
Основна з них – підтримка правопорядку. Правопорядок, як уже зазначалося, забезпечує стійкість соціальної системи, оберігає її від хаосу, дезінтеграції, руйнування. Тому діяльність правової сфери в тій чи іншій мірі спрямована на створення, зміцнення і підтримку правопорядку.
Цією генеральної по суті функції підпорядковані інші функції управлінської діяльності: планування – процес постановки мети і визначення послідовності, термінів, засобів і способів її досягнення; організація – виконання завдань, розподіл коштів, порядок взаємодії між елементами; регулювання – перерозподіл сил і засобів в ході виконання завдань, коригування прийнятих раніше планів і поставлених завдань; контроль – процес встановлення відповідності діяльності об’єкта управління поставленим завданням і допомогу у виправленні недоліків.
Алгоритм управлінської дії включає отримання або визначення мети (завдання), аналіз і оцінку правової ситуації, прийняття управлінського рішення, постановку завдань підлеглим елементам правової системи, контроль над діяльністю підлеглих елементів з виконання поставлених завдань.
Стрижнем управління правової сферою є влада, яка виступає в триєдиної формі – законодавчої, виконавчої та судової. Вона управляє за такими основними напрямками: раціоналізація правової діяльності; інформаційне забезпечення; прогнозування та моделювання правової ситуації та необхідних форм і прийомів діяльності по її утриманню або зміни.
Раціоналізація діяльності у правовій сфері – це обгрунтування необхідності зміни (або збереження незмінної) правової реальності на основі правових програм, норм, юридичних законів з метою уникнення структурних і системних криз. Причому кожен клас, владний “клан”, правляча еліта прагнуть раціоналізувати власну діяльність у відповідності зі своїми цілями та інтересами.
Нерідко влада висуває цілі, реалізація яких неможлива або небажана з точки зору більшості громадян держави. Політики і “придворні” юристи прагнуть дати правове забезпечення таким цілям (згадаймо “ваучеризацію всієї країни”), проте прийняті в цих випадках юридичні закони зазвичай нежиттєвий. Їх декларативність, ангажованість дратує громадян і сприяє посиленню соціальної нестабільності.
Раціоналізація діяльності у сфері права безпосередньо пов’язана з відбором і засвоєнням інформації про процеси та явища, що відбуваються в правовій реальності, тобто з інформаційним забезпеченням управління. Влада доводить до відома органів, організацій і громадян інформацію про вжиті законах, указах, постановах, наказах, так як неповнота відомостей про цілі і завдання владних органів ускладнює і навіть унеможливлює здійснення управлінського процесу. Інша справа, що інформація може дозироваться через її конфіденційності або з ідеологічної причини. Однак все таємне рано чи пізно стає явним. Крім того, як уже зазначалося, результат не слід за метою автоматично, а наслідки як нецелеполагавшійся результат можуть дискредитувати та інформаційно забезпечену мету.
Прогнозування розвитку правової ситуації здійснюється спеціальними державними установами (аналітичними центрами, науково-дослідними інститутами), партійними фракціями в парламенті, окремими депутатами. Від точного прогнозу багато в чому залежить дієвість практичних заходів. На жаль, цей напрямок управлінської діяльності часто недооцінюється. І тоді прийняті рішення в кращому випадку відповідають крилатою для сучасної російської дійсності фразі: “Хотіли як краще, а вийшло як завжди”.
Управлінська діяльність має дві основні форми – наукову і емпіричну.
Наукове управління правовою сферою – це діяльність, яка спирається на знання та використання об’єктивних законів суспільства як цілісної системи і його елементів – права, економіки, політики, ідеології та ін., В тому числі і закономірностей формування життєвого світу людини.
Ступінь науковості управління правової сферою – це відповідність вимог об’єктивних законів та об’єктивної правової ситуації суб’єктивним рішенням, прийнятою владою для забезпечення правопорядку.
Емпіричне управління грунтується на життєвому досвіді, здоровому глузді, традиціях, часто здійснюється методом проб і помилок і більше схильне ситуативним чинникам.
Як і будь-яка інша діяльність, управлінська діяльність в правовій сфері може бути актуальною і акумулятивний.
Актуальне управління, тобто планування, реалізацію і контроль щоденної діяльності у сфері права здійснює Уряд Російської Федерації (наприклад, нагляд прокуратори за виконанням законів, прав і свобод людини федеральними міністерствами і відомствами, координація прокуратурою діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю). Відповідно до статті 114 Конституції Російської Федерації, воно наділене правом вживати заходів щодо забезпечення законності, прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьбі зі злочинністю.
Аккумулятивное управління – це система правових норм і юридичних законів, які зберігали наступність з раніше діючими нормами і законами і враховують традиції, менталітет народу. Так, прагнення прозахідних політиків і юристів “вестернізувати” правову систему Росії, звести в культ індивідуалізм наштовхується на поки ще міцно утримує колективізм як ментальну рису народів, що населяють нашу країну.
Правова діяльність як різновид соціальної діяльності характеризується і спільними з нею, і специфічними рисами. По суті правова діяльність – спосіб існування права. Вона має структуру, форми і служить методологічною основою для пізнання і перетворення правової ситуації з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини.
Основні правові цілі суспільства реалізуються завдяки одній з різновидів правової реальності – управлінської діяльності. Від ступеня її науковості, наукової підготовки суб’єктів управління залежить формування правової, демократичної, соціально орієнтованої держави та правового людини.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)