Освіта як результат навчання і виховання
Під освітою зазвичай розуміють, по-перше, процес пошуку і засвоєння людиною певної системи знань, навичок і умінь і, по-друге, результат цього засвоєння, виражений в певному рівні розвитку пізнавальних сил, а також теоретичної та практичної підготовки людини.
Освіта є відносний результат процесу навчання, що виражається в формованої у людей системі знань, умінь і навичок, відносин до явищ природи і суспільного життя. Освіта, разом з тим, являє собою і процес зміни, розвитку, вдосконалення сформованої системи знань і відносин особистості протягом усього життя, абсолютну форму нескінченного, безперервного оволодіння новими знаннями, вміннями та навичками у зв’язку з мінливими умовами життя, прискореним науково-технічним прогресом.
Освіта не тільки сума знань, а й основа психологічної готовності людини до безперервності в накопиченні знань, їх переробки та вдосконалення.
У процесі освіти людина опановує змістом знань про природу, суспільство, мислення, способи діяльності, що дозволяють йому зайняти певне положення серед людей, досягати конкретних цілей і результатів у професійній діяльності, взаємодії і спілкуванні з іншими індивідами.
Освіта озброює людину системою інтелектуальних і практичних навичок і вмінь, що дозволяють йому вирішувати будь-які проблеми, що виникають в його житті і професійній діяльності.
У процесі отримання освіти людина накопичує досвід емоційно-вольового ставлення до навколишнього світу, до інших людей, що дає йому можливість, з одного боку, самовдосконалюватися, розвивати свою психіку і внутрішній світ, і з іншого – підтримувати взаємовигідні відносини з соціальним середовищем.
Нарешті, в ході освіти людина накопичує досвід творчої діяльності, необхідний для вирішення різноманітних проблем життя і діяльності.
272
Результатом освіти є всебічний розвиток особистості, тобто формування людини, що має широкі і стійкі знання, навички та вміння, що поєднує у своїй діяльності фізичну і розумову працю, що виробляє матеріальні і духовні блага для суспільства, гармонійно розвиненої у фізичному і духовному відношенні, активного громадського діяча, людини з високими моральними ідеалами, з розвиненим естетичним смаком, з різнобічними матеріальними і духовними потребами.
В даний час величезний обсяг знань, накопичених людством, не дозволяє стверджувати, що людина коли-небудь зуміє опанувати ними повністю навіть після дуже тривалого навчання. Отримання освіти свідчить лише про оволодіння заданим обсягом систематизованих знань, умінь в визначено іншої області і досягненні необхідного для виконання професійних дій рівня самостійного мислення.
Головні критерії освіченості – системність знань і системність мислення – виявляються в тому, що людина здатна самостійно відновлювати відсутні ланки в системі знань за допомогою логічних міркувань. У стародавньому афоризмі “Освіта є те, що залишається, коли все вивчене забувається” є велика частка істини.
У нашій країні освіту має свої особливості і специфічний зміст, які обумовлені існуючими у нас системою, установами та принципами освіти.
Система освіти включає в себе дошкільна, загальна, додаткове, середню професійну та вищу освіту.
Дошкільна освіта – освіта, що отримується вихованцями в мережі дошкільних освітніх установ або під керівництвом батьків.
Загальна освіта – освіта, що охоплює три щаблі, відповідні рівням освітніх програм: початкова загальна, основне загальне, середнє (повне) загальну освіту.
Додаткова освіта – освіта, отримана в музичних і художніх школах або за програмами, які виходять за межі державних освітніх стандартів.
Середня професійна освіта – сукупність знань, умінь і навичок, необхідних для підготовки фахівців середньої ланки, отриманих на базі основної загальної,
273
середньої (повної) загальної або початкової професійної освіти в середніх спеціальних навчальних закладах або на першій ступені в освітніх установах вищої професійної освіти.
Вища професійна освіта – освіта, що має на меті підготовку (і перепідготовку) фахівців відповідного профілю і рівня, задоволення потреб особистості в поглибленні і розширенні освіти на базі середньої (повної) загальної або середньої професійної освіти, що реалізовується у вищих навчальних закладах.
До установам освіти належать дитячі садки, ясла, школи, гімназії, ліцеї, технікуми, коледжі, вищі навчальні заклади.
Освіта будується на дотриманні певних принципів, які відображають спрямованість освітньої діяльності. До них зазвичай відносять: автономність, адаптивність, демократизацію, єдність культурного та освітнього простору.
Автономність освіти – один з основних принципів державної політики в галузі освіти, що гарантує можливість освітніх установ самостійно розробляти і затверджувати навчальний план, порядок і періодичність проміжної атестації, систему оцінок учнів (вихованців).
Адаптивність освіти – один з основних принципів державної політики у сфері освіти: пристосування системи освіти до рівнів і особливостей розвитку та підготовки учнів (вихованців).
Демократизація освіти – один з основних принципів державної політики в галузі освіти, що передбачає ліквідацію монополії держави на освіту і перехід до громадсько-державної системи, у якій особистість, суспільство і держава є повноправними партнерами.
Єдність культурного та освітнього простору – один з основних принципів державної політики в галузі освіти, що забезпечує зв’язок федеральної програми розвитку освіти з національними, регіональними та муніципальними програмами, які враховують місцеві рівні соціально-економічного та культурного розвитку, а також особливості місцевих освітніх систем.
274
Крім того, педагогіка приділяє велику увагу самоосвіті, яке являє собою цілеспрямовану роботу людину з розширення і поглиблення своїх знань, удосконалення наявних і придбання нових навичок і вмінь.
Самообразовательная діяльність – виключно потрібна плідна форма розвитку соціальних і професійних якостей особистості. Завдяки самоосвіті оновлюється її інтелектуальний потенціал, підвищується ідейно-теоретичний рівень, удосконалюються розум і воля, професійну майстерність та культура. Ось чому необхідна наполеглива систематична робота над своїм самоосвітою. І це обов’язок всіх без винятку людей.
Самоосвітою повинні займатися практично всі люди, однак його обсяг і характер може бути не у всіх однаковий. Багато що тут залежить від індивідуальних особливостей людини, конкретних умов його життя і діяльності.
Особистість, що володіє високою культурою, виходить з того, що від неї потрібні всебічні знання про своє життя і діяльності, грунтовна практична підготовка, глибоке розуміння того, що відбувається навколо. Їй не обійтися без серйозних знань педагогічних та психологічних основ навчання і виховання, без всебічної поінформованості та компетентності в висунутих життям питаннях.
Для значної частини людей кінцевою метою педагогічного самоосвіти все частіше стає прилучення до творчого пошуку, експерименту, всебічному дослідженню і усвідомлення необхідності свого самовдосконалення.
Для забезпечення цілеспрямованості і систематичності занять з самоосвіти досвідчені люди складають відповідний план, в якому передбачаються обсяг і черговість запланованій роботи, терміни, що відводяться на її здійснення, цільова установка по кожному виду самостійної діяльності. Хороший план економить час, рятує від суєти, коли все робиться похапцем, а отже – довше і гірше.
Основний інструмент духовного розвитку людини – читання. Спілкування з книгою – це заочне спілкування з мудрими людьми світу.
У наше століття зростаючої кількості друкованих видань і необхідності їх своєчасного вивчення гостро постало питання
275
про техніку читання. З одного боку, вона повинна забезпечувати швидкий перегляд нових надходжень цікавить літератури, а з іншого – глибоке вивчення необхідних матеріалів. У цьому зв’язку люди з високою педагогічною культурою до книг підходять диференційовано і володіють, як правило, двома способами читання: поглибленим і швидкісним.
Головне завдання самоосвіти – це самостійне розвиток і вдосконалення особистості. Краса її проявляється в єдності духовності і реальних відносин до світу. Культурно-освітня характеристика ідеальної людини полягає в тому, що він безперервно збагачує себе знанням духовних багатств, вміннями та навичками самовдосконалення. Усім цим і досягається гармонія істини, добра і краси, реалізується ідеал всебічно розвиненої і підготовленого до реального життя людини.
На відміну від ідеалу, мета самоосвіти полягає в тому, щоб сформувати з себе реальну, стійку особистість, здатну в нових соціально-економічних і політичних умовах вносити відчутний внесок у вдосконалення суспільного життя і самого себе. Це досягається можливо більш повним розвитком її сутнісних духовних і фізичних сил, здібностей, обдарувань і талантів.
Загальна стратегія самоосвіти гуманної, демократичної максимально підготовленої особистості полягає в забезпеченні собі можливості всебічного духовного розвитку, формує внутрішню, інтелектуально-моральну свободу вибору поведінки і здатність відстоювати свої життєві позиції.
Досягається це в результаті постійної самостійної роботи людини над літературою, в якій він знаходить приклади для наслідування і саморозвитку. Важливе значення у зв’язку з цим набуває вміння орієнтуватися в потоці інформації. Воно складається із знання джерел інформації, їх сильних і слабких сторін, уміння знаходити потрібну інформацію, швидко і правильно її оцінювати, оперативно визначати шляхи та умови використання отриманих даних в теоретичній або практичної діяльності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)