Функції, рушійні сили і суперечності навчання
Матеріал даної статті розглядає основні функції навчання, обумовлені необхідністю реалізації комплексного змісту освіти і спрямованістю педагогічного процесу в сторону різнобічного творчого розвитку особистості. Поговоримо також про те, що служить спонукає, рушійною силою процесу навчання в педагогіці.
Функції навчання
Виділяють такі функції навчання:
- Освітня; Виховує; Розвиваюча.
Суть освітньої функції полягає в передачі учням системи наукових знань, навичок і базового досвіду в їх застосуванні на практиці. Комплекс наукових знань збирається з фактів, термінів, закономірностей, теорій і являє собою узагальнену картину світу. Отримані знання стають частиною, надбанням, ресурсом кожної особистості і вбудовуються в структуру індивідуального досвіду.
Результат освітньої функції – дієвість знань, тобто розуміння можливості застосування отриманої інформації і вміння оперувати нею, в тому числі, для придбання нових навичок. Конкретні навички, на відміну від знань, формуються в процесі вправ, які змінюють умови навчального процесу і постійно ускладнюють його. Для закріплення навичок необхідно багаторазове повторення вправ в одних і тих же умовах.
Виховує функція полягає в формах навчання, застосуванні того чи іншого педагогічного інструментарію і реалізується в процесі спілкування педагога і учнів. Власне, організація цього процесу – одне із завдань, що стоять перед учителем. Виховує функція виконується шляхом прищеплення учням певних поглядів, переконань, способів взаємодії зі світом, ставлення до мистецтва, праці, природи, себе й інших людей.
Розвиваюча функція закономірно випливає з соціальної природи процесу навчання. В общем-то, грамотна його організація вже є фактор розвитку, але більш ефективна реалізація даної функції можлива при взаємодії навчає і навчається, що відбувається цілеспрямовано для всебічного розвитку індивідуума. Розвиваюча функція покликана розглядати особистість як цілісну психічну систему, яка потребує повноцінному інтелектуальному, соціальному, моральному розвитку.
Рушійні сили навчання
Процес навчання, як уже було відзначено вище, має соціальну природу, задовольняючи потреби дітей як особистостей. І тут необхідно говорити не тільки про функції навчання, але і розглянути, що ж служить рушійною силою педагогічного процесу.
Великий російський педагог К. Д. Ушинський, який є одним з основоположників педагогічної школи в Росії, вважав, що неприпустимо підміняти строгий навчальний процес іграми і розвагою. Його ідея полягала в тому, що природну потребу дитини в пізнанні навколишнього світу необхідно підтримувати науковим, серйозним навчанням. Ушинський говорив про те, то рушійна сила навчання укладена як в спонтанних сплесках дитячої натури, так і в єдності процесу навчання з розвиваючим працею, що в сукупності сприяє формуванню цілісної, соціально зрілої особистості.
Безумовно, інтерес дитини до процесу навчання не відрізняється стабільністю, і тут потрібно “золота середина”: лише сувора організація, жорстка дисципліна і вимогливість не мають ефективності, так само як і навчання, побудоване тільки на природному інтересі дитини. Якщо педагог будує свою роботу лише на індивідуальних спонукань учня, це може привести до формування в особистості дитини егоїзму, невміння долати себе.
Крім того, такий підхід суттєво скорочує діапазон можливої діяльності дитини, гальмує його розвиток, знижує вольові якості. З іншого боку, ігнорування внутрішніх інтересів учнів призводить до формування ставлення до навчання і праці, як до покарання, повинності, тягар. Зайва строгість і педантичність виключають з навчальної процесу емоції, а значить ентузіазм і натхнення, і в цілому творчу складову, без якої неможливо глибоке освоєння науки.
Таким чином, цілісна розвинена особистість народжується в умовах гармонійного рівноваги особистого і громадського, захопленості і організованості, свободи думки і дисципліни. Така єдність задає сутність навчання, його форми і методи і весь процес формування особистості.
Процес навчання повинен бути організований так, щоб формувати в учня як особисту, так і суспільну відповідальність, і волю. Виникає при цьому внутрішня боротьба визначає інтерес до пізнання, це і є рушійна сила навчання. У цьому випадку дитина володіє не миттєвою поверхневим цікавістю і не діяльністю, строго заданої тільки волею дорослого, а самостійним прагненням, умінням здійснити вибір і отримати бажане. Установа освіти можна тоді назвати успішним, коли дає можливість учневі знайти своє місце в житті, утвердитися в колективі, навчитися розпізнавати і реалізовувати особисті прагнення.
Інтерес до навчання зовні виражається в видимої спрямованості уваги на певну дисципліну.
Інтерес в ролі стимулу пізнавальної діяльності народжується, коли є якийсь багаж досвіду, знань, навичок, усвідомленості, тобто коли дитина психічно готовий до навчання і впевнений в успіху.
Вища форма інтересу – це захопленість.
Інтерес поділяють на поверхневий і внутрішній: процеси, що знаходяться в постійному складній взаємодії, що, в тому числі, народжує рушійну силу навчання. Поверхневий інтерес задовольнити досить легко, одержувана при цьому інформація нестійка і не відкладається в пам’яті. На зміну поверхневому інтересу приходять більш глибокі, стійкі стимули, в кінцевому рахунку народжують внутрішній пізнавальний інтерес. Поверхневе та внутрішнє інтереси доповнюють і суперечать один одному, народжуючись з різних джерел: перший – з природного рефлексу; другий – з організованої праці. Співвідношення обох змінюється відповідно років навчання.
І знову підкреслимо: навчання – процес, який має соціальну природу. Його формування відбувається за рахунок інформації, умінь і навичок, необхідних особистості для орієнтації в соціальному середовищі тут і ця година, що є безпосередньо-корисна інформація. Разом з цим, тут використовуються знання, вміння і навички, що сприяють перспективному розвитку особистості і корисні тільки в майбутньому, що є надлишкова інформація для дитини.
У психологічному і педагогічному відносинах перехід дитини від засвоєння корисної до засвоєння надлишкової інформації є дуже важливим. Це нова віха у формуванні особистості, коли взрослеющий дитина стає здатний поставити собі питання: навіщо витрачати свої ресурси на отримання знань, які в даний момент не мають додатки? Часом педагоги намагаються нівелювати протиріччя, підтримуючи згасаючий дослідницький інтерес за допомогою елементів розважальності. Однак, чи можливо відродити стимули, які вже вичерпані і природно згасають? На цьому етапі дуже важливо створити в свідомості дитини нові мотиви, які породжують прагнення до засвоєння надлишкової інформації. На допомогу природним стимулам приходять свідомо розвиваються в процесі навчання суспільно і особистісно значущі мотиви пізнавальної діяльності.
Рушійними силами навчання і є саме подолання протиріч процесу навчання.
Протиріччя навчання можливо розбити на дві групи. Перша включає в себе протиріччя природного життя: громадські, класові та інші, котрі розкривають перед учнями наукову картину світу і формують діалектичне мислення. Друга група складається з внутрішніх протиріч індивідуума і сприяє розвитку почуття обов’язку, відповідальності, суспільної активності, цілеспрямованості. Процес навчання передбачає подолання як зовнішніх, так і внутрішніх труднощів. Самопреодоленіе раз по раз народжує нові імпульси для розвитку, дає можливість самоствердитися, приносить морально-естетичну насолоду.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)