Освіта в епоху Відродження
Епоха, що отримала свою назву у зв’язку з відродженням інтересу до античності (мистецтву, філософії, науці), в подальшому сприйнятті має набагато ширший сенс. Виняткове місце двох-двох з половиною століть європейської історії (з кінця XIV ст. В Італії, XV-XVI ст.), Їх значення для всього людства визначаються тим, що вони з’явилися епохою відродження Людини, звільнення людського духу, наукової та філософської думки. Відродження – епоха, з якою пов’язано придбання немислимою досі свободи як у виробничих, так і в позаекономічних відносинах, у всьому способі життя. Воно стало й епохою нового, гуманістичного освіти, виховання особистості, що в корені відрізняється від феодально-середньовічного зразка. Відродження природничоісторичним чином висувало тип особистості рішучою, впевненою в собі, ініціативною, а й відповідальною в діях.
Сам повернення до властивим античності інтересам, її цінностям і нормам з’явився закономірним вираженням і одночасно породженням глибоких соціокультурних змін, що визрівали на тривалому середньовічному шляхи і чекали сприятливого грунту для всхода. Так вийшло, в історичній ретроспективі, що “з висот художніх досягнень Відродження, складають золотий фонд загальнолюдського спадщини, соціально-економічні досягнення, перевершені подальшим розвитком, блякнуть і постають не як визначальні причини, а лише як супутня зовнішнє середовище” (Сунягін Г. Ф. Про деякі передумовах культури Відродження // Питання філософії. 1985. № 7. С. 95). Тим часом саме в цей період відбувалися соціально-економічні перетворення, надовго визначили подальший розвиток цивілізації: “Рамки старого orbis terrarum (кола земель) були розбиті; тільки тепер, власне, була відкрита Земля, закладені основи для пізнішої світової торгівлі і переходу ремесла в мануфактуру, яка, в свою чергу, стала вихідним пунктом для сучасної великої промисловості “(Маркс К., Енгельс Ф. Соч. Т. 20. З. 345-346).
Стрімко возраставшие соціально-економічні запити все більш зверталися до розвитку науки, надаючи йому в той же час значні можливості. З початком капіталістичного виробництва і далеких подорожей змінювалися місце і сам образ науки, яка не могла більше залишатися в межах “незацікавленого”, схоластичного теоретизування. Відповідно перетворювалися зміст і форми освіти. Воно ставало не просто все більш престижним, але й необхідним, особливо для підприємницької та державної діяльності. Вперше стали готувати професійних політиків, а політика розглядалася як мистецтво (Н. Макіавеллі). Знаменною віхою в розвитку освіти, розширенні можливостей для поширення наукових, філософських художніх ідей став винахід 1436 р друкарства (І. Гутенберг). “Всесвіт Гутенберга” по-своєму підготувала і передувала за ціле століття “Всесвіт Коперника”. Друкарні стали першими дійсно капіталістичними підприємствами, зі складною системою поділу праці та серійною продукцією, завойовувати ринок небаченим раніше способом – за допомогою низької ціни. (Першої видрукуваної таким чином книгою виявилася, природно, Біблія). Зросла зате ціна часу, і не випадково саме тоді з’явилися кишеньковий годинник, а площі великих європейських міст обзавелися механічними годинниками. Породженням розквіту міського життя, бурхливо зростаючих культурних та економічних зв’язків стали вуличне освітлення (Лондон), пошта у Венеції (поч. XV ст.) І верхова пошта у Франції (1464).
Було б помилковим виділяти в зміни причини і наслідки: природничоісторичним чином вони охоплювали всі галузі практичної та духовної діяльності. Говорячи про можливості, що відкриваються для розвитку науки та освіти, особливо слід зупинитися на ролі ренесансного гуманізму.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)