Освіта і виховання в Стародавньому Римі
Римській культурі, на відміну від грецької, притаманна велика практична спрямованість. Процес спеціалізації наук, що прискорився після Аристотеля, призвів до серйозних успіхам в механіці, пневматику, геодезії, картографії, розвиток яких стимулювалося зростаючими практичними потребами. Дійсно, “до наших днів дійшов водопровід, спрацьований ще рабами Рима”. З іншого боку, римська культура стрімко втрачала дух пошуку, відкриття. Якщо культура Греції оспівувала, звеличувала людини, то нещадна рабовласницька цивілізація Риму якраз підкреслювала його нікчемність, залежність від примх правителів. Це стосувалося не тільки гладіаторів, погибавших на потіху пересиченої публіці (“Хліба і видовищ”, як зауважив Цицерон), але і вільних громадян. Вся архітектура Стародавнього Риму, включаючи Тріумфальні арки, колони і палаци, була покликана підкреслювати нікчемність простих смертних. Бурхливий технічний зростання супроводжувалося таким же стрімким моральним занепадом. Несамовиті оргії становили спосіб життя не тільки збочених деспотів-правителів – Калігули, Нерона, Сулли, а й багатьох патриціїв. Навіть “сімейне виховання” часом могло включати в себе розпуста і дикі узливання, жорстокі розправи над рабами.
У період розквіту Римської імперії сім’я поступається позиції державній системі освіти, зате в період занепаду знову стає переважаючою. Згідно історику Лівію, перша спроба створення навчальних закладів відноситься в Римі лише до 449 р. До н. е. е. Ремесло педагога вважалося принизливим. Проте традиції грецького виховання не були втрачені і навіть придбали певні самобутні риси, пов’язані з практичною спрямованістю освіти. Саме в римський період була сформульована програма освіти у вигляді “семи вільних мистецтв”. Обгрунтовується ідея вищої освіти.
Якщо I в. збереглися всі сім мистецтв, з додаванням архітектури та медицини, то потім стали нещадно виключатися витончені мистецтва як “спонукають більш мріяти, ніж діяти”. Девізом навчання стала “користь”, причому швидше у вузькому сенсі – забезпечення військової та політичної кар’єри. До V століття навіть медицина та архітектура були виключені зі списку основних дисциплін. Риторичні диспути, зберігаючи зовні форму грецьких, могли зробити темою прославляння… мухи. Основною підготовкою ставала військова, проведена в легіонах.
Найбільш значний вплив на розвиток освіти в Римській імперії так чи інакше надали мислителі, які продовжували культурну традицію класичної Греції. Блискучий оратор Цицерон (106-43 до н. Е.) Поділяв філософські ідеї стоїків, як і Сенека (4 р. До н. е.. – 65 р. Н. е..). Критикуючи формалізм шкільної системи, яка виховує “розум, але не душу”, Сенека бачив далекосяжні наслідки такого підходу. Історик Плутарх (45-127) вимагав з дитинства поважати в людині особистість: бити дитину означало “піднімати руку на святиню”. “Дитина – дорогоцінний посудину”, – підкреслював адвокат і оратор Квинтиллиан (42-118). Головним завданням освіти він вважав формування вільної людини. На його думку, тупість і нездатність – вкрай рідкісні явища. Учитель, будучи сам освіченим, повинен уміти підходити до вихованців обережно й уважно, вивчати їх, знати їх, знати міру в нагороди і покарання, бути прикладом для учнів. Учитель школи підвищеного типу повинен попередньо викладати в елементарній школі.
Греко-римська культура справила істотний вплив на варварський світ, який лежить на околицях Середземномор’я, а також на народи Причорномор’я (Ольвія, Фанагорія). Через Візантію це вплив поширився не тільки на Західну і Центральну Європу, а й на Русь.
В умовах морального занепаду римської культури зароджувалося, в першу чергу в пригноблених провінціях, християнство, яке на ціле тисячоліття визначило розвиток європейської культури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)