Радянська освіта і виховання

Різкі і руйнівні зміни, що охопили Росію після революції та громадянської війни, глибоким чином прокололи і освіту. Хоча для деяких представників гуманітарної культури революція спочатку поставала в романтичному ореолі, представники педагогічної думки, а тим більше філософи виявилися набагато менш схильними ілюзіям. Правда, ряд педагогів намагався продовжити рух у руслі вітчизняних традицій “срібного століття”, співпрацювати з Радянською владою, навіть не приймаючи її ідейно. Можна навіть говорити про своєрідний зльоті педагогіки на початку 20-х рр., Коли було взято курс на культурну революцію.
Найбільшу недовіру і неприйняття революція і наступні за нею події викликали у тих педагогів, які спиралися на філософські основи освіти. До них ставилися С. І. Гессен, І. М. Гревс, В. В. Зеньковський, І. А. Ільїн, І. О. Лоський. Вони відразу заявили, що декларації радянської влади, у тому числі педагогічні, є в кращому випадку утопіями, якщо не свідомою брехнею. У 1918 р була прийнята “Декларація про єдину трудову школу”, в 20-х рр. – “Основні принципи єдиної трудової школи”. У них проголошувалися ідеали гуманного ставлення до особистості, а дитина оголошувався вищою цінністю. Завдання розвитку волі, характеру, інтернаціоналізму, братерської солідарності слід було органічно поєднувати з інтересами і потребами дитини, її соціальними інстинктами і потягами. Разом з тим школа повинна була “направляти їх в суспільне русло”, намічене безроздільно правлячою партією більшовиків.
Стверджувалося, що тільки соціалізм може гарантувати розкриття особистості в заданому напрямку – колективізму, відданості партії. Відразу проголошувалися класові пріоритети навіть по відношенню до дітей – вихідці з робітничо-селянського середовища протиставлялися “гнилій інтелігенції”. Саме тому В. Зіньківський вважав неминучими суперечності між високими деклараціями і реаліями комуністичного виховання, яке “споконвічно не може бути людинолюбним, замінюючи загальнолюдське класовим, духовне – матеріальним”. Не менш критичним був І. С. Гессен. Не дивно, що згадані педагоги разом з філософами С. Франком, М. Бердяєвим, П. Сорокіним та іншими виявилися пасажирами “філософського пароплава”, точніше, двох таких, на яких в 1922 р був висланий з Радянської Росії колір її інтелігенції. У результаті їх ідеї знайшли розвиток за кордоном. У 20-і рр. майже щорічно проводилися емігрантські з’їзди, присвячені проблемам освіти і виховання. У Празі, Берліні, Ризі, Харбіні, Сан-Франциско видавалися емігрантські педагогічні журнали. Багато хто з емігрантів здобули світову славу, стали Нобелівськими лауреатами в галузі літератури і науки. Деякі вчені, що знаходилися в закордонних відрядженнях, навіть вважали за краще не повертатися (наприклад, знаменитий “Зубр”, лідер вітчизняної генетики Н. Тимофєєв-Ресовський).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Радянська освіта і виховання