Норма в соціокультурному та медичному вимірі
Сучасна філософія науки і медицини розглядає людину як особистість, як цілісний природний і соціально-культурний феномен. Дослідження показали, що в нинішній популяції людей формуються нові варіанти гено – і фенотипів людини. Морфотіпи, які перш розвивалися в повній відповідності з різними, але відносно постійними природними та соціально-культурними умовами, сьогодні втрачають свої сили. Високі ритми життя і діяльності, урбанізація, сучасні біосферноноосферние екологічні зміни в цілому пред’являють до людей все нові і нові вимоги. Формуються і нові генофенотиповим властивості, які найбільш адекватно відповідають сучасним психофізіологічних, соціокультурним потребам життя. У зв’язку з цим постало завдання особливо виділити деяку частину зводу соціоприродних змін в людині і оцінити їх через призму встановленої норми.
Норма (лат. Norma – вимога, правило, зразок) – встановлений еталон або стандарт для оцінки існуючих та створення нових об’єктів. Норми існують лише там, де є загальнолюдські потреби і відповідні цілі і засоби життєдіяльності. У природі, не включеної в людську життєдіяльність, норм як таких немає. Є загальний порядок. Відповідати нормі або, інакше кажучи, розглядатися цілком нормальним може тільки той об’єкт, який служить досягненню не будь-який, а лише благої мети, будучи включеним в процес досягнення людиною сенсу життя. Норми, як соціокультурні чинники в життєдіяльності людей, покликані обмежувати можливі варіанти їх поведінки в повторюваних ситуаціях і тим самим забезпечувати співіснування і взаємодія людей один з одним в певній соціально-культурному середовищі. Всі норми – імперативні.
Кожна норма формулюється на основі певних законів і включає чотири основні елементи. Перший – це зміст як дія, що є об’єктом регулювання (пізнання, практика). Другий – характер, тобто те, що дане правило дозволяє (наказує). Третій – це умови програми або обставини, в яких повинно або не повинно виконуватись дію. Четвертий – це суб’єкт у вигляді групи осіб, яким адресована норма. Типи норм різноманітні: правила, приписи, медичні норми; приватні і загальні; пізнавальні та технічні; методологічні та логічні і т. п. Норма – це окремий випадок заходи – інтервалу, в якому предмет, змінюючись кількісно, зберігає при цьому свою якість. Іноді межі норми і межі заходи збігаються. Так, у ряді випадків (наприклад, “не нашкодь!”) Мінімум, максимум і оптимум норми зливаються, ідеал і норма стають невиразними.
Найбільш відома область застосування норми – діагноз (розпізнання) як пізнавальний прийом, що дозволяє встановити чи знаходиться реальний емпіричний об’єкт у межах норми. Саме це завдання вирішують медичний, соціальний, технічний та інші види пізнання. Тут норма зумовлює дії, що ведуть до досягнення мети. Найбільш широко фактори норми використовуються в медицині як синонім або міра здоров’я. Як правило, медики визначають норму як функціональний оптимум живої системи, що дозволяє реалізувати її внутрішню цільову програму. Така ось особливість самоорганізуються (біологічних, медичних, соціальних) виступає діалектичної заходом. За змістом поняття “норма” і “міра” в чималому ступені різняться.
У “нормі” імпліцитно присутній ціннісно-оцінний момент, який відображає в поняттях корисне, результативне і т. д. Що стосується поняття “заходи”, то це категорія філософського властивості, яка фіксує результати вимірювання якісно-кількісної визначеності предметів, речей, явищ, процесів та їх взаємодій. Перевищення заходів веде до зміни даного предмета, речі, явища або шляхом стрибка, або поступовою зміною (еволюцією). У силу цього не всяка міра є норма. У медицині норма – це інтервал, в межах якого кількісні зміни не порушують оптимуму відповідного біологічного структурно-функціонального субстрату. Функціональний оптимум – це максимально можлива в даній ситуації злагодженість і ефективність реалізації того чи іншого процесу.
За аналогією з філософською категорією міри, поняття норми доцільно визначати як верхній і нижній інтервал, в рамках якого морфологічні та функціональні зміни (збільшення або зменшення) не виводять той чи інший біологічний компонент (клітка, орган, організм) за межі оптимального функціонування в даних конкретних умовах. Не випадково в медико-біологічних науках знаходить все більш широко визнання ідея про норму як оптимальній зоні, в межах якої та чи інша біологічна одиниця не переходить на патологічний рівень. У медицині поволі склалися і продовжують співіснувати уявлення про середньостатистичну, динамічної і належної нормі. Всі вони – послідовні щаблі діагностики здоров’я.
Середньостатистична норма характеризує абстрактного людського індивіда. Динамічна норма вказує на амплітуду коливань, діапазон пластичності функції, нижню і верхню межі її кількісних змін, в межах яких зберігається якісна визначеність здоров’я. Що стосується належної норми, то вона служить підставою для ототожнення здоров’я і норми як стандартної або мірної характеристики здоров’я конкретної людини. Нормальна життєдіяльність людини – гармонійне співвідношення структур і функцій його організму, адекватно вписаних в навколишнє середовище і забезпечують організму оптимальну гарантію для виживання. Зазначене відображає те спільне, що притаманне нормального життя як людини, так і тварини.
Стосовно до людини під нормальним життям розуміють ще й та обставина, яке забезпечує йому повнокровну, вільну і творчу діяльність. У філогенезу у певних груп організмів є якісь типові форми протікання життєвих процесів, вироблені в результаті взаємодії з середовищем. Під типовою формою розуміють історично виникло і при деяких об’єктивних умовах загальне, властиве тільки відповідним організмам, істотне і необхідне для їх розвитку. Будучи специфічним явищем природної закономірності, норма відображає сукупність об’єктивних, істотних, внутрішніх, необхідних і повторюваних властивостей, якостей, відносин і станів тканин, органів та інших систем в організмі.
У нормі, до речі, відбивається таке якісний стан життя організму, на яке кількісні функціонально-морфологічні зрушення (збільшення або зменшення) в певних рамках не роблять істотного впливу. Тому норма – це якісь демаркаційні межі (верхні і нижні), в межах яких можуть відбуватися різні кількісні зрушення, не тягнуть при цьому за собою якісної зміни в морфологічному та фізіологічному стані організму, його різних тканин, органів і систем. У даному випадку мова йде про динамічну нормі. Для діалектико-матеріалістичного розуміння норми характерно розгляд її як еволюційно відбивних і закономернотіпових процесів. Подібний підхід не ігнорує суб’єктивну складову про стан здоров’я і хвороби людини.
У живій природі, як і за її межами, можуть бути інші стани, де зримо відсутні різкі грані, де кожний наступний етап розвитку непомітно переходить до нового етапу і тому вчений-дослідник бачить плавний, гомогенний, без стрибків перехід від одного стану до іншого, або непередбачені і неочікуване поява нової якості і, відповідно, нової міри або норми. Багато в чому дискусійним є питання про співвідношення і взаємозв’язку таких понять фізіології та санології, як норма і норматив. Осмислюючи всі ці проблеми, навряд чи правильно виділяти пізнавально-вольовий момент у встановленні деяких нормативів, як їх основний відмітний ознака порівняно з нормами. Якщо спробувати знайти відмінність між нормами і нормативами, то воно зводиться, головним чином, до наступного:
– норми відображають об’єктивні процеси, що відбуваються в організмі живого, але передусім людини;
– нормативи ж частіше відбивають тільки ті об’єктивні умови, які сприяють оптимальному прояву життя і діяльності або ставлять деякі обмеження для негативного впливу тих чи інших факторів на життєдіяльність людини, розвиток тваринного і рослинного світу і суспільства в цілому.
Роль нормативів в суспільстві і життєдіяльності людини з кожною епохою все більше зростає. У сучасних умовах слід звернути першочергову увагу на їх гуманістичну складову. Не можна не враховувати і нова обставина, коли ринкова економіка, загальна конкуренція створюють передумови для девальвації, знецінення гуманістичних засад у нормативній діяльності.
Однак встановлюваний сучасний російський прожитковий мінімум відображає фактично антігуманістіческую орієнтацію. Він впритул наближається до нижньої межі інтервалу, яка відокремлює здоров’я від хвороби, життя від смерті. Прожитковий мінімум як соціально-економічний і соціально-гігієнічний норматив повинен мати комплексне наукове обгрунтування і відповідати високим гуманістичним і з охорони здоров’я критеріям. Основним методологічним і соціально-етичним орієнтиром у розробці та обгрунтуванні гігієнічного нормування став принцип пріоритетності соціально-гуманістичних, медичних критеріїв перед виробничими, техніко-економічними міркуваннями.
У суспільному розвитку в цілому, а в перехідні епохи і так звані смутні, кризові часи особливо, ті чи інші відхилення від соціально-культурного стереотипу, від моральних поведінкових норм часто перетворюються на нову, нерідко з негативним знаком норму. Прикладом цього є наркоманія, масове залучення жінок, дітей і підлітків до горілки, пива, паління і т. п. Сексуальна розбещеність і вседозволеність серед чималої частини населення, не тільки молодих людей, переходять всяку здорову грань і розглядаються як своєрідна сучасна соціально-етична заборонена норма. У медичних морально-етичних нормах в ключі морального імперативу І. Канта акумулюється корисний соціально-історичний, поведінковий досвід багатьох поколінь лікарів.
Біомедичні етичні норми є абстрактно загальними і тому вони не передбачають будь-яких можливих винятків, пов’язаних з конкретними, специфічними медичними обставинами і ситуаціями. Норми медичної етики (деонтології) набувають функціональну повноцінність тільки тоді, коли вони застосовуються з урахуванням їх системної взаємозалежності і співпідпорядкованості. Ієрархічна підпорядкованість медичних (деонтологічних) норм набуває особливої моральну значимість в конфліктних ситуаціях, тобто тоді, коли одна норма приходить у суперечність з іншого. Важлива роль у цьому плані належить трудовому фактору як у формуванні особистості, так і у виникненні захворювань. Адже все залежить від соціально-економічних умов, в яких здійснюється трудова діяльність людей.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)