ВСТУП ЛІТЕРАТУРА В КУЛЬТУРНОМУ ВИМІРІ
Літературний багаж. Що таке художня література? Які літературні жанри ви знаєте?
Чи замислювалися ви над значенням слова “культура”? Звісно, це слово ми чуємо мало не щодня, а от дати його точне, вичерпне визначення не так уже й просто, адже маємо схарактеризувати явище доволі складне й багатогранне. За етимологічним словником, слово “культура” складається з двох коренів: “культ” (мовою кельтських жерців-друїдів – шанування) та “ур” (від санскрит. світло, вогонь). Тобто можна тлумачити цей термін як шанування світла, витоків життя, а отже, – шанування досвіду та здобутків попередніх поколінь. У цьому, мабуть, і полягає основна відмінність культурної людини від дикуна. Культурна людина ніколи не знищить, не зруйнує того, що дістала у спадок від предків.
З давніх-давен людство намагалося віднайти початок своєї культурної історії. У міфології кожного народу є легендарні герої, які передають йому найважливіші знання й уміння, необхідні для розвитку. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем, виготовляти знаряддя праці, обробляти метали. Звідси, певне, й найпоширеніша думка, що слово “культура” походить з латини і перекладається як “обробіток, виховання, розвиток, освіта, ушанування”. Завдяки філософам та історикам це слово увійшло в усі європейські мови, набуло універсального значення й стало об’єктом наукових досліджень. Сьогодні досить часто синонімом культури виступає поняття “цивілізація” як сукупність усіх досягнень людства. І це зрозуміло, оскільки культура охоплює науку, релігію, освіту, мистецтво, мораль, тобто повний комплекс матеріальних і духовних цінностей людської спільноти. А джерелом культури є пізнання й творчість. Тому закономірно, що серед явищ культури чільне місце посідає мистецтво, і зокрема література як мистецтво слова.
У давнину мистецтво було синкретичним1 і поєднувало в собі слово (спів), рухи (танок), звук (музику), колір (живопис). Згодом виникли самостійні види творчої діяльності, які оформилися в окремі види мистецтва: архітектуру, живопис, скульптуру, хореографію, театр, літературу. Відколи література виокремилася як вид мистецтва, існують літературні роди й жанри.
Виконуючи завдання рубрики “Літературний багаж”, ви ще раз переконалися, що світ художньої літератури надзвичайно різноманітний. Це міф і байка, прислів’я і казка, оповідання і роман, вірш і балада… Назвавши “Рукавичку” Ф. Шиллера баладою, “Попелюшку” Ш. Перро – казкою, “Павутинку” Р. Акутагави – новелою, ми визначаємо їхній жанр. Саме такий термін використовують для позначення різних видів художніх творів. Однак навіть нічого не знаючи про теорію літератури, читач ніколи не сплутає прислів’я з оповіданням, байку з романом, вірш із п’єсою. Отже, ці твори мають характерні особливості, які визначилися протягом століть. Це і спосіб відображення дійсності, і обсяг твору, і його будова.
1Синкретичний – такий, що поєднує в собі різнорідні, нерозчленовані елементи; цілісний, неподільний.
Ще давні філософи помітили, що змальовуючи той чи той предмет, подію або явище, митці обирають різні підходи. Уже тоді було започатковано поділ літератури на три роди: епос, лірику, драму.
Літературознавча довідка
Літературний рід – узагальнююче поняття, один з головних елементів систематизації літературного матеріалу. За родами літературу поділяють на епос, лірику й драму.
У художньому творі можна докладно розповісти про події та їхніх учасників. При цьому автор буде нібито збоку розглядати зображуване, виступить у ролі оповідача (як-от у романі В. Скотта “Айвенго”) або обере оповідачем когось із персонажів (як, скажімо, у повісті Е. А. По “Золотий жук”). Головним у такому творі стане саме розповідь, і називатиметься він епічним. До епічних жанрів належать роман, повість, оповідання, новела, казка тощо.
Проте автор може зосередитися не на самих подіях, а на тому враженні, які вони на нього справили, на своїх почуттях. Пригадаймо роздуми про духовні випробовування людини та її моральну стійкість у вірші Дж. Р. Кіплінга “Якщо…” або поетизацію любові у вірші Р. Бернса “Моя любов – рожевий квіт.”. Зображення переживань, думок людини є особливістю лірики як роду літератури. Ліричний твір розкриває внутрішній світ митця. Це й світла печаль через розлуку з коханою, яку відчуває ліричний герой Р. Бернса, і гіркий присмак журби нерозділеної любові ліричного героя Г. Гейне (“Коли настав чудовий май.”). Однак пам’ятаймо, що не варто цілковито ототожнювати автора і створеного ним ліричного героя. До ліричних жанрів належать вірш, гімн, серенада, сонет, послання, пісня, романс та багато інших.
Третім способом змалювання життєвих явищ є зображення їх у дії, у конфлікті, через діалоги та вчинки дійових осіб. Такі твори призначені для постановки на сцені й називаються драматичними. У драмі “голос” автора звучатиме найрідше – лишень у ремарках, тобто авторських поясненнях до дії і реплік персонажів. Драма є найумовнішим з усіх родів літератури. Умовність її виявляється насамперед у тому, що персонажі, які оживають на сцені, промовляють написані автором слова як власні. Ефектність драми – у сценічній постановці. Тому важливими
Компонентами драматичного твору є внутрішні й зовнішні фактори сценічної дії: акторська гра, декорації, музичний супровід. Як і епос, драма зазвичай має сюжетність. Серед драматичних жанрів найвідомішими є трагедія, комедія і власне драма.
Літературознавча довідка
Епос – оповідний рід літератури, в основу якого покладено розповідь про події, людей, їхні вчинки у взаємозв’язку з іншими подіями та різноманітними життєвими явищами.
Лірика – рід літератури, у якому відображено думки, настрої, почуття людини, душевний стан автора. Ліричні твори не мають чітко окресленого сюжету, для них характерні віршова форма, велика кількість художніх засобів, високий рівень емоційності.
Драма – рід літератури, у якому життя зображено не через авторську оповідь, а через діалоги та вчинки дійових осіб. Драматичні твори призначені для постановки на сцені.
Сучасні науковці виділяють також четвертий, суміжний, рід літератури – ліро-епос. Він поєднує ознаки епічного й ліричного родів. До ліро-епічних творів належить, зокрема, балада. З одного боку, у ній викладено певні життєві події (як в епосі), а з іншого, – розкрито почуття, внутрішній світ їхніх учасників (як у ліриці). До ліро-епічних жанрів зараховують також історичну пісню, думу, билину тощо.
Література перебуває в постійному розвитку. Тож і її роди та жанри не є чимось застиглим. Вони також розвиваються, змінюються, і кожна доба наповнює їх своїм змістом. Безперервний, складний, іноді суперечливий розвиток літератури, який визначається всією сукупністю фактів художнього життя, називають літературним процесом. У світовому літературному процесі виділяють такі основні епохи: античність, Середньовіччя, Відродження, Новий час, XX – початок ХХІ ст.
У певні періоди розвитку мистецтва слова виникають літературні напрями, які об’єднують письменників зі спільним світосприйняттям, принципами зображення життя, естетичними ідеалами та уподобаннями. Починаючи з XVII ст. літературознавці виділяють такі основні напрями: бароко (XVII-XVIII ст.), класицизм (XVII – початок XIX ст.), сентименталізм (друга половина XVIII – початок XIX ст.), романтизм (кінець XVIII – початок XIX ст.), реалізм (друга половина XIX ст.), модернізм (кінець XIX – XX ст.), постмодернізм (від 1980-х років). Відгалуження й різновиди літературних напрямів називають літературними течіями.
Перевірте себе
1. Розкрийте поняття “культура”. Схарактеризуйте роль літератури в житті людства.
2. Дайте визначення понять “епос”, “лірика”, “драма” як родів літератури, назвіть їхні характерні ознаки. Доповніть відповідь прикладами з прочитаних творів.
3. Що таке літературний процес? Назвіть основні періоди світового літературного процесу.
4. Як ви розумієте поняття “літературний напрям” і “літературна течія”? Назвіть основні літературні напрями.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)