Лі Бо. Поезії. Переклад Л. Первомайського – ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЮ КИТАЮ

В зимовий день повертаюсь до своєї старої хати в горах

З очей моїх втомлених

Ще не зітер я сльози,

Ще пил на одежі чиновницькій

Стьмарює взори.

Єдину стежину

Обплутали пліті лози,

У небі високому

Сяють засніжені гори.

Вже листя опало,

Гуде під ногами земля,

І хмари завмерли,

І вітер віщує негоду.

Бамбук молодий

Піднімає зелене гілля, –

Дерева старі

Погнили і попадали в воду.

Собака прибіг і загавкав,

Напевно, з села.

Давно вже замшіли

Руїни моєї хатини.

З розбитої кухні

Фазан полетів, як стріла.

Плач мавпи старої

Нагадує голос дитини.

А птаство мовчить,

Не щебече на голих гілках,

Звірюжки якісь

Протоптали сліди біля хати.

Книжки розгортаю –

Вже міль розплодилась в книжках,

Під ліжком моїм

Завелися малі мишенята.

Слід жити по правді –

Вся мудрість у цьому, вся сіль.

Про світ я замислююсь,

І про життя і людину.

Якщо доведеться

Рушати мені і відціль, –

Я краще навіки

Живий схоронюсь в домовину.

На мотив “Діндуху”

Вирушаю в Юньян

По широкій ріці.

Осідлали цю річку

Заможні купці.

Коли буйволам спека

Ламає хребти,

Важко людям човна

На колодах тягти!

І води не нап’єшся –

Вода тут брудна,

І твій чай в чайнику

Скаламутивсь до дна.

А як пісню бурлак

Заспіває – “духу”,

Серце рветься від болю

На довгім шляху.

Над рікою у скелях

Раби – рубачі

Дикий камінь ламають

Удень і вночі.

Кинеш погляд на гори,

На Дан і на Ман,

І на очі сльоза

Напливе, мов туман.

Весняної ночі в Лояні чую флейту

Чути з дому чужого в темряві

Флейти ніжної тихий спів.

Вітерець весняний мелодію

“Верб поламаних” підхопив.

Над Лояном вона колишеться,

А в душі моїй постає

Рідний край за дальніми далями

В білім цвіті рідних садів.

Осінні почуття

Скільки днів ми в розлуці,

А серцю немає розради.

Рис давно уже встиг

Прорости біля наших воріт.

У кущах не змовкають –

Від холоду плачуть цикади,

І все нижче схиляється

В хмарах густих небовид.

Жартома присвячую моєму другові Ду Фу

На гірській верховині,

Де вибігли сосни на схили,

Випадково зійшлися

Ополудні наші стежки.

– Ох, шановний мій друже,

Та й як же ви зблідли й змарніли!

Чи важка ж то робота –

Складати у віршах рядки?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Лі Бо. Поезії. Переклад Л. Первомайського – ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЮ КИТАЮ