Оригінал і переклад дві форми існування літературного твору – ОРИГІНАЛЬНА І ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА В СУЧАСНОМУ СВІТІ
Читати поганий переклад доброго твору – все одно, що насолоджуватися прекрасними краєвидами, заваленими купами сміття.
К. Ботанова
1. Які цінності, на ваш погляд, можна вважати загальнолюдськими? Наведіть приклади їх прояву в творах художньої літератури.
2. Про що свідчить відображення в літературі минулого й сьогодення?
3. Поміркуйте: що важливіше в житті сучасної людини – книги чи комп’ютер? Свої думки обгрунтуйте.
Зарубіжна література напрочуд різноманітна та багатогранна. Кожен твір має ознаки певної національної культури. На уроках української літератури ви читаєте твори українських авторів, працюєте з оригіналом – текстом, створеним тією мовою, якою володіє і яку обрав автор. Знайомство із зарубіжною (світовою) літературою – процес особливий, адже її вивчають як перекладну, ми сприймаємо твори зарубіжних письменників опосередковано, через перекладачів, а оригінальний текст можемо зрозуміти лише за умови знання мови.
Оригінал (від латин, первісний, природний) – це 1) художній твір, з якого здійснюється переклад; 2) текст, створений мовою, якою володіє і яку обрав автор.
Переклад – 1) передавання змісту усного висловлювання чи письмового тексту засобами іншої мови; 2) текст, відтворений засобами іншої мови зі збереженням єдності змісту і форми.
Художній переклад – це відтворення засобами рідної мови особливостей чужоземного літературного тексту в нерозривній діалектичній єдності його змісту і форми. Це один із найвагоміших виявів міжлітературної взаємодії.
Інтерпретація – 1) тлумачення літературного твору, своєрідне розуміння та розкриття його змісту і форми; 2) переоформлення художнього змісту твору через його виклад мовою інших видів мистецтва або мовою науки. Художній літературний твір можна інтерпретувати художніми засобами малярства, графіки, театру, кіно, музики тощо, а також науки – у літературній критиці та літературознавстві.
Ідіостиль (індивідуальний стиль) – система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам певного автора, яка робить унікальним утілений у цих творах авторський спосіб мовного вираження. Індивідуальні особливості стилю письменника практично неможливо з’ясувати без більш-менш широких зіставлень: 1) з літературною мовою його часу як нормою, на тлі якої виявляються специфічні ознаки своєрідності, що певною мірою відхиляються від неї; 2) з індивідуальними стилями інших письменників – сучасників чи попередників. Жодне серйозне дослідження стилю письменника без цих зіставлень не обходиться.
Традиційно вважали, що основна функція перекладу – інформативна, оскільки теорія художнього перекладу не виходила за межі національно-літературного процесу або розуміла його надто однобічно. Але нині переклад виконує дві основні функції: інформативну і творчу.
Перекладна література як важливий складник вітчизняної культури й чинник формування української нації
Про важливість перекладної літератури в сучасному житті говорити немає потреби: грунтовні переклади світової літератури не встигають припасти пилом на книжкових полицях крамниць або бібліотек.
Уплив перекладної літератури на світовідчуття народів є загальновизнаним. Переклади збагачують скарбницю світової літератури. За допомогою перекладної літератури відбувається діалог культур. Для того щоб здійснити якісний переклад, перекладачеві необхідно добре знати не лише іноземну мову з її діалектами та всіма лексичними, фразеологічними засобами, а й особливості світогляду, менталітет, звичаї, традиції цього народу, а також уміти влучно передати їх засобами рідної мови. Перекладач має знайти в рідній мові відповідники, що якнайкраще відбиватимуть думку, закладену автором оригінального тексту.
Зрештою, переклад суттєво збагачує самого перекладача. Наприклад, французький романтик Ж. де Нерваль не написав би своїх сонетів, якби не пройшов як перекладач школи Г. Гейне. Школу Гейне пройшли і наші Леся Українка та В. І. Самійленко.
Без історії українського художнього перекладу немає історії української культури, а отже, історії української нації. Як слушно зазначав один із найобдарованіших українських перекладачів XIX ст. М. П. Старицький у “Заспіві” до власного перекладу романтичної поеми Дж. Г. Н. Байрона “Мазепа”:
…Британця пісню голосну
Я переклав на рідну мову,
Щоб неокриленому Слову
Добути силу чарівну.
Саме ця наскрізна ідея – служити рідному народу – поєднує різноманітні українські переклади: і творів давніх греків, і середньовічних вагантів, і письменників Відродження, і авторів XIX та XX століть.
Українська перекладацька традиція багатовікова.
Ознайомлювати вітчизняного читача зі світовими шедеврами розпочали такі видатні діячі української культури XIX ст., як П. О. Куліш, І. Я. Франко, М. П. Драгоманов, М. П. Старицький, П. А. Грабовський, Леся Українка, Б. Д. Грінченко.
Під час художнього перекладу постійно відбувається боротьба суперечностей між:
Особливого значення творча спадщина вітчизняної перекладацької ніколи набуває і в культурному житті сучасної України. Нині художній переклад сприймають як потужний засіб міжкультурної взаємодії, яка є неодмінною умовою національної самоідентифікації особистості й чинником мирного спілкування народів.
Наукою доведено, що перекладна література:
– є джерелом збагачення української культури;
– сприяє самопізнанню особистості, усвідомленню своєрідності властивих її етнічній спільноті елементів;
– удосконалює власне мовлення читача;
– формує культуру спілкування різних етносів у межах держави;
– відкриває широкі можливості для виховання особистості, обізнаної з культурою народів світу, зацікавленої в збереженні її розмаїття, миролюбно налаштованої до всіх націй;
– дає уявлення про український художній переклад як важливий націєтворний чинник;
– веде діалог культур.
Українська школа перекладознавства знана завдяки багатьом перекладачам-віртуозам, які завжди залишатимуться взірцем перекладацької майстерності, а також тих сподвижників, хто наприкінці минулого, XX, століття і зараз, у перші десятиріччя нового XXI, відкриває для українського читача кращі набутки світової літератури національною мовою, а для іноземного люду – українське художнє слово.
1. Поміркуйте: чому художній твір – носій загальнолюдських цінностей?
2. Що таке оригінал, переклад, художній перекладі
3. Чим оригінал відрізняється від перекладу?
4. У чому, на вашу думку, полягає відмінність предмета “Зарубіжна література” від предмета “Українська література”?
5. Поміркуйте: чи залишається незмінним зміст творів, які нам пропонують перекладачі?
6. Назвіть українських майстрів художнього перекладу.
Як порівнювати оригінал і переклад
– Визначте художні особливості оригіналу. З’ясуйте, які елементи в ньому відіграють найважливішу роль.
– Простежте, до яких змін удається перекладач (звертайте увагу на пропуски, заміни, нові елементи в перекладі).
– Поміркуйте, чим можна пояснити зміни в тексті перекладу.
– З’ясуйте характер втрат (основні чи другорядні елементи твору). Зробіть висновок про близькість перекладу до оригіналу.
Створіть!
1. Гру за сюжетом книги, яку ви прочитали на уроках зарубіжної літератури у 9-му класі. Скористайтеся сервісом https://scratch. mit. edu/ або програмою, яку ви застосовуєте на уроках інформатики.
2. Презентацію, дослідивши вплив сучасної літератури на формування морально-естетичних, ідейно-світоглядних і громадянських позицій людини.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)