П. Лозієв. Е. Фітцджеральдів переклад робаійятів Омара Хейяма та причини його успіху – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ІРАНУ

Ім’я Омара Хейяма (Абуль-Фатх Омар бен Ібрагім Хейям), царя “робаі”, відоме всім і кожному в культурнім світі. На Заході існують навіть “Omer Khayyam’s Clubs”, де спеціально вивчають ідеї поета, тлумачать неясне в них, пишуть до його писань конкорданції1.

Згадаймо-ж, хоча-б у коротких рисах, життя славетного поета, уявімо його світогляд.

Мало біографічних відомостей у нашому розпорядженні. Року, приблизно, 1040 народивсь Хейям, може трохи раніш, може й пізніш; – біля Нішапуру, в його околицях. Батьки, кажуть, були ремісники – ткачі шатрів. От того й ім’я йому – Хейям: ткач шатрів. А може й инакше. Бо й Фирдовсій, Хафиз, Низам-оль-Мольк теж були імена, і ці імена були не власні їх носителів, а прізвиська, що набули потім всіх ознак власного ймення. А Омар Хейям був дуже і дуже скромна людина.

Відомо, що Хейям був не тільки поет: він з науки багато чого знав, мав величезні здібності, пам’ять, що дивувала всіх. Був він член високої колегії для реформування мусульманського календаря та запровадження нового літочислення, що потім набуло ім’я Джелял-ед-діна. Був він завідувач обсерваторії в Мерві, славетній математик, астроном, лікар, разом з тим філософ – поет. Всебічні глибокі знання, нахил до філософської думки, широко одкрили поетові двері до Меликшахового двору, дали поетові приязнь високих кіл, але природня скромність, відсутність нахилу до надбання матеріальних благ, прагнення до тихого спокійного життя, без турбот і зайвої метушні, та правдивість тримали його в стороні од шахського палацу. Це давало можливість магнатам та ображеному духівництву безкарно виливати сліпу свою злість недалеких людей на поета, що бачив й одверто оцінював всі їх учинки.

Під тяжким обвинуваченням в єресі з боку ортодоксального духівництва, спасаючи власне життя, робить О. Хейям покутнього хаджа, а потім мовчить – замолює гріх щоденним намазом в мечеті. Нема друзів, – є вороги, зрадники.

А життя йде своїм шляхом. Поволі зникає руїна. Нові фарби кличуть поета. Мовчить, одсахнувсь од усіх.

Книги, знання… Ібн-Сіна. Останній день. Навколо невеличкий гурток однодумців… Сторінка з Ібн-Сіни, прочитав, заклав зубочисткою прочитане, наче сказав: “тут я спинивсь”. Потім – напів-єретича хвала Творцеві, останній намаз. Кінець.

Кілька рукописів (більшість їх зникла) наукового характеру та купка листків з робаійятами – от усе, що лишилося на спомин. Помер співець, поет-філософ, єретик.

Таке життя Омара Хейяма.

Поетична спадщина Хейямова довгий час, мало не сім з половиною віків, невідома була так що й нікому на Заході. З легкої руки англійця Е. Фітццжеролда (1859 р.) вона тепер заволоділа настільки увагою всього культурного світу, що я не можу собі уявити людини, обізнаної з всесвітньою літературою, щоб у нього в бібліотеці не було примірника робаійятів О. Хейяма. Досить згадати, що самих видань, присвячених тільки творам О. Хейяма, в каталозі Н’ю-Йоркської Публічної Бібліотеки (каталог 1915 р., стор. 85-87) позначено числом 50, а для всіх статей, як каже акад. А. Кримський, довелось би одвести більш, ніж 200 сторінок, щоб умістити тільки їх назви2.

Відомий О. Хейям також і в нас, у СРСР: і в красному письменстві і в науці. Коли хто випадково й проминув варіації російського поета Величка на Хейямові теми, або ніжні поетичні переклади І. Умова та А. Кримського, то напевно він стрічав незграбні, абсурдні віршовані робаійяти “виробу” Руммера чи Ганнибала – ремісників, а не поетів.

Робаійяти мусіли бути чимсь особливим, щоб імення О. Хейяма зробилося відомим скрізь. А що О. Хейям уславивсь через Е. Фітцджеролда, то подивімось, що мав Хейям і що дав Фітцджеролд, чи правдиво висвітлив Фітцджеролд поета-єретика.

Сміх життя, нетривалість молодого щастя та короткочасність його; хвилина життя й довге небуття, загадка смерти; розкоші природи, багацтва розкидані навколо на тлі хижацтва людини і справжнього “максимума” людської потреби; іронія щастя, обман та насильство; справедливість і шукання вічної правди і бога, наприкінці – різкий протест: бога нема, все – дим, – от ті елементи, що з них сплітаються всі робаійяти О. Хейяма.

Омар Хейям був спадкоємцем тієї знаменитої спадщини, що припала на долю його од Абу-Са’іда бен Абуль Хайра (968-1049), Ібн-Сіни (983-1037), твори якого читаючи так і помер поет; арабського поета-містика Абуль Аля Маорійського (973-1057). Всіх їх перетравив Омар Хейям в горнилі високого поетичного чуття на тлі грецької філософії неоплатоників та сектантів – індусів, а потім виліпив висновок-погляд натхненним роба’і.

Життя поета, життя людини з безіменним горем, щастям і надіями в їх калейдоскопічнім русі, відбилося в робаійятах у природніх рисах та фарбах, у простих словах, зрозумілих серцю й розумові сірого люду. Ця простота робаійятів, одночасно їх глибина, дала їм той успіх в Європі. В результаті Омар Хейям – поет усього світу і в першу чергу перського народу.

Алі Новруз, в передмові до Тусенівського видання робаійятів О. Хейяма, каже, що між великими поетами перської письменности цей поет займає цілком осібне місце. Са’дія – ми бачимо по всіх руках. Са’діїв “Гюлистан” піде за абетку, по ній вчаться читати. На протязі віків декламують по всіх кутках Ірану героічні оповідання з “Шах-Наме”. Хафиз панує над серцями. Хафизові газелі – найкращий вираз кохання, молодого чуття. Але твори поета з Нішапуру, додає ‘Алі Новруз, одмінні цілком. їх переслідують фанатики, як єретичі, на всякі способи перевертають та фальшують суфії, використовуючи їх. Правдивий Хейям живе тільки в думках та в серцях незалежного вищого інтелектом шару громади та на п’яному язиці у гульвіс. Це в Персії. А в Індії він мало не святий. В культурній Европі та в експансивній Америці – предмет культу, “Соломон-ворожбит”.

Що-до форми самих робаійятів3:

Сталева лаконічність, кристалева думка, абсолютна відсутність особистої тенденції або претенсії, одрубаність, разом з цим спаяність в цілому – все це наближує їх що-до форми та внутрішньої будови до барельєфу, накреслюючи певні шляхи перекладу їх. Кардинальна одміна між перською й нашою метрикою полягає в тому, що віршування в персів метричне, квантитативне, побудоване на правильному чергуванні коротких та довгих складів, незалежно од повсякденного наголосу слова; а теперішній метр український залежить од тонічного наголосу. Зрозуміло тому, що реконструкцію розмірів перської метрики в нашому вірші можна здебільша відкинути, як спробу невдалу цілком, неможливу4. До того ж мусулмансько-перська метрика – це арабська.

Щоб більше уявити психологію поетичної творчости Ірану, цікаво згадати, як ілюстрацію, таку чарівну легенду про початки перської поезії:

“Цар Беграм-Гур, уславлений в історії й легендах, сидів одного разу біля ніг своєї коханої – красуні Диль-Арам. Говорив він їй про кохання своє, вона відповідала тим же. Два серця билися в унісон. Одностайно співали й слова. Луною вторили однакові згуки. Так Персія почала поезію, ритм та риму”5.

Арабська метрика, що міцно пов’язана з іменнями Са’дія, Хафиза, Джамія, цих геніїв її, як бачимо, абсолютно не відповідає, та й не може відповідати духові перського народу, одмінного по крові од реалістів-арабів. Існуючі розміри перської просодії тільки випадок, літературна умовність, традиція, накинута арабським повоюванням, коли навіть і слово перське було довгий час в небутті, було замінено арабським.

Напів-апокрифічна “ода Аббаса із Мерва” на тріюмфальний в’їзд халіфа Ма’муна, сина Гарун ар-Рашіда, так нотує відродження національної перської поезії:

“Раніш од мене ще ніхто не казав таких віршів.

Мові парсійській було не до того.

І я вихваляю тебе нею, щоб через хвалу Тобі

Наріччя хвали стало красивіше, інше”6.

Після халіфа Ма’муна перська мова в поезії поволі відроджується, але арабська традиція, метрика, за відсутністю своєї перської на той час, залишається. І ця випадковість ще не мотив для перекладу творів Омара Хейяма у нас арабським метром.

Вдалі спроби пристосування розміру перського роба’і до нашого метру по духу подає А. Кримський низкою своїх перекладів із східніх поетів в збірничку “Пальмове Гилля”, ч. III.

Що-до складу самих робайятів, я не стану відновлювати відому тут історію зростання збірок робайятів Омара Хейяма. Обмежуся тільки увагою, що ми не можемо покластися на оригінальність будь-якого рукопису поета. Ми не маємо оригіналу рукопису, а копії – вони включають все, що ім’я поетове в еволюційному процесі забуття та сили могло зібрати навколо себе. Збірки, що єсть, як показують ближчі досліди над ними, є не що як антології з робаійятів багатьох авторів, почасти відомих, почасти – ні, представників різних епох.

А втім, це абсолютно не шкодить загальній справі: частина збірки (ми маємо на оці “Бодлеяну”) певно належить Омарові Хейямові; цю частину що-до духу та характеру ніяк не можна одділити од решти без глибокої наукової аналізи та перевірки літературних джерел. Робаійяти Омара Хейяма це один ланцюг, одна монолітна маса – портрет поета.

Що-ж являє собою переклад Е. Фітццжеролда, про який він сам писав у листі до Кауела (17 – IV – 1859 р.): “Мені здається, дуже мало на світі знайдеться людей, котрі-б стільки попрацювали, як я, над перекладом О. Хейяма”7.

Р. Вюлькер в “Історії англійської літератури”8 каже, що Фітцджеролдів Хейям дивує багацтвом думки, льотом фантазії, особливим лиском мови.

Прерафаеліт Дайте Габріель Росеті тоді-ж-таки звернув на нього увагу, а згодом протагоніст Джон Раскин року 1863 пише ласкавого листа на ім’я аноніма-перекладача9.

Вирази “the translation is excellent”, або “your Omar drew full-handed plaudits from our best in modem letters”10, або спокійніше багато пізніш: “Фітцджеролдів переклад – гарний віршований переклад”11 і т. ін., бренять певним дисонансом, коли рівночасно Р. Гарнет каже, що ці переклади являють “largely new works based on the nominal originals”12, що вони – мініатюра, яка тільки нагадує поета О. Хейяма13.

Дуже цікаво одмітити й таку оцінку Е. Фітццжеролдового перекладу Омара Хейяма: “Поемы Фитцджерольда, вольно, своеобразно и чарующе воспроизводящие поезию О. Хейяма, приобревшие самостоятельную художественную ценность, но в них… как в груди живут две Фауста души, персидского мудреца Омера и английского современного поета”14.

Я не хочу спинятися на занадто вже різких оцінках перекладу робаійятів, що йдуть з боку земляків поета – персів, або од тих, що дали собі охоту звіряти переклад з оригіналом. Слова “faussesvariations de Fitz Gerald”15Мимоволі примушують глибше вдатися в аналізу перекладу, простежити склад його. І от за скрупульозною “хемічною” аналізою Херон-Еллена виявляється, що із 101 робайятів16, останньої (третьої) редакції перекладу 1879 року, тільки 49 перекладено “добре, вірно, гарна парафраза оригіналу”;44 належить до розряду “composite quatrains”;2 написано підо впливом тексту Ніколя; 2 – взагалі рефлекс перекладача й одбивають тільки дух оригіналу; 2 – виключно вплив знайомства Е. Фітццжеролда із східною літературою, зокрема з Мантик-ут-тейр Аттара; наприкінці, 2 мають характер Хейямів, але написані більше підо впливом Хафиза. І цілком мусить бути зрозуміла їдка характеристика Е. Фітццжеролда, як перекладача, з боку Ф. Байрактаревича: “у сваком случаіу, сигурно je, да око пола Ф-их py6anja Hnje у-опште ни потекло из Іедне извесне Хаіамове, него су, како je горе изложено, саставльене из двеіу разних, или из почетка іедне і Kpaja друге, или су, наізад, у-опште из другого извора. Ни друга половина Фицджеролдових рубаійа Hnje превод XajaMOBnx, него само “верна и лепа парафраза”, како Херон Елен вели. МеИутим, колико смо ми поредили енгпески текст са персиіским оригиналом, нама и ове парафразе изгледаіу много више лепе, него верне”17.

Таким чином: “нама и ове парафразе (sic!) изгледаіу много више лепе, него верне”.

Вряд чи треба нам додавати ще свою оцінку.

Повірмо-ж “хемічному” розкладові Херон Елена та перевірці його, яку зробив у “Страни Преглед” Фехим Байрактаревич.

Багато з того, що на Сході з боку естетичного, може бути і гарне й оригінальне, в нас на Заході може бути і, можливо, вважатиметься за ніякове, некрасиве, неприємне. Але не одкинеш і того, що Фітцджеролдів переклад робайятів Омара Хейяма – оригінальна вільна парафраза, а почасти інспірація на О. Хейяма, почасти це в своїй особі англієць Фітцджеролд. Року 1859 Е. Фітцджеролд перелицював Омара Хейяма за останньою англійською модою. Він позбавив поета ознак перса, зробив з нього типового англійця, і, з маркою “Made in London – New-York”, пустив гуляти по білому світу.

Чим же пояснити успіх перекладу?

Слава перекладу, його величезний успіх полягає в тому, що він справді добра парафраза, поетична. Форма, витриманість рими, милозвучність складових частин, простота при коротких реченнях справляють надзвичайне вражіння. Омара Хейяма перекладав поет, з тонкою душою, гарний стиліст.

До того-ж, поява Фітцджеролдового перекладу збігається з великою революцією в англо-саксонській літературі та мистецтві. Це – рух прерафаелітів. Ця подія “була значніша, ніж проста революція в ідеалі або в методах малювання. Це була одна з хвиль того могутнього потоку реакції, протесту та повстання, що їх наш вік завжди слав на зустріч всякому штучному авторитетові, всякій традиції, всяким умовностям, в якому-завгодно боці життя. З погляду соціального він прогремів, наче грім французької революції, і знайшов собі вираз у пізнішому поетичному русі, в Кольриджі, Шеллі та Китсі. Із етики цей рух перейшов до політики; торкнувсь усіх боків моралі та науки; вплинув на літературу цілої Європи, починаючи од психології й до байки, од драми й до ліричної поеми. Шуман і Шопен одухотворили його в музиці. Дарвін, реформуючи світ науки, своєю доктриною еволюції поклав основи новій космогонії”18.

Оця велика подія в історії культури, одночасно епоха соціальних зрушень, вірна запорука успіху всього революційного в літературі, й уквітчала чоло Фітцджеролда лавровим вінком, як перекладача О. Хейяма. Ті-ж саме сили одвели О. Хейямові місце в пантеоні корифеїв всесвітньої літератури.

______________________

1 J. R. Tutin, Concordance to Fitzgerald’s translation of Rubaiyat. London 1900.

2 А. Кримський. Пальмове Гилля, ч. IІІ, Київ, 1922, 133.

3 4 півстишшя за формулою консонансів “а а б а” або “а а а а”.

4 Е. Бертельс, Грамматика персидского языка, стор. 96, 97 (Янг).

5 Дж. Дармстетер, Происхождение персидской поэзии – пер. Л. Жиркова, M. 1925.

6 Дж. Дармстетер, Происхождение персидской поэзии – пер. Л. Жиркова, cтop. 11-12.

7 В. Жуковский, Странствующие четверостишия О. Хайяма. А. Кристенсен, Recherches sur les Robaiyat de’Omar Khayyam.

8 R. Wulker, Geschichte der englischen Literatur. 2 Aufl, II, 293.

9 Тенісон, Tiresias and other poems, 1885, ст. 3.

10 Як відомо, перше видання Хейямових робаійятів року 1859 було анонімне.

11 А. Кримський, Пальмове Гилля, ч. Ill, стор. 132.

12 R. Garnett, International Library of Famous Literature, III, 969.

13 “Страни Преглед”, 1927, № 2: Фицджеролд и Xajaм, – Ф. Баjрактаревиh, ст. 114.

14 “Новый Восток”, №1, Библиография, стор. 433-435; С. Вельтман, Омар Хаям – перевод О. Руммера. М. 1922.

15 F. Toussaint, Robaiyat de Omar Khayyam, Paris, стор. V.

16 Heron Allen: E. Fitzgerald’s Rubaiyat of ‘Omar Khayyam with their original Persian Sources, London. 1899. E. Browne, A Literary History of Persia, II, 258. Перше видання 1859 p. мало 75 робайятів; 2-ге видання р. 1868 було доведено числом до 110.3-те видання, р. 1872, також 1879, після поправок мало вже 101 робайятів.

17 “Страни Преглед”, Ф. Баjрактаревиh, Фицджерелд и Омер Xajaм, стор. 110.

18 Either Wood, Dante-Gabriel Rossetti and the preraphaelite movement.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

П. Лозієв. Е. Фітцджеральдів переклад робаійятів Омара Хейяма та причини його успіху – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ІРАНУ