Цюй Юань. Поезії. Переклад Я. Шекери – ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЮ КИТАЮ

(339-278)

ПОЖЕРТВА ДУХАМ

Вже закінчується ритуал, в барабани давно заходилися бити;

Всі танцюють по черзі, кладуть на жертовники квіти.

А красуні так вільно співають пісні голосні!

Навесні орхідеї кладем, хризантеми п’янкі – восени;

Без упину ті пахощі линуть далеко по світу!

ВОЛОДАР ХМАР

Миюсь водою з п’янких орхідей, та й полощу в ароматах волосся;

Сукню барвисту вдягаю для духа – мов пелюстини та й пещених квітів.

Хмар божество ген ширяє у небі, землю мовчазно собі оглядає;

Я його німбом яскравим милуюсь – він в усі боки та й безміром світить.

Де ж спочиває той хмаряний дух? Мешкає у голубім та й палаці;

З Сонцем і Місяцем в небі разом всюди та й світло ясне розливають.

Він у кареті правує драконом, вшитий барвисто та й плащ зодягнув;

Мчить в усі боки в прозорому небі, знай безтурботно та й легко кружляє.

Сяєво німба хитке, неспокійне, м’яко, безмовно та й пада донизу.

Раптом підстрибнуло тіло у шатах – вмить потонуло та й в пінявих хмарах.

Нас бачить дух на рівнині Янцзи – ген з висоти, краєвид та й розкішний…

Він подолав уже безліч морів – ще не скінчив та й напружених мандрів!

О, всемогутній мій дух, як за Вами нудьгую, як повсякчас та й зітхаю я тяжко!

Хмаряний дух мій, на серці печально!.. Спокій коли ж Ви та й будете мати?

СХІДНИЙ ВОЛОДАР ХАОСУ

В днину щасливу, погожу, та й добру годину

Духа стрічаєм, пожертви приносимо та й господину.

Міцно стиска він руків’я меча, та й оздоблене яшмою красно,

Владно на тілі дзвенить вшита яшмою та й одежина.

Трон для Фусі яшма пещена та й прикрасила,

Трону обіч злотих квітів пахтять та й м’які пелюстини.

М’ясо духмяне підносимо та й на п’янких орхідеях,

Кладено вина з кориці, та й юшку, де перцю зернини.

Високо підняті палички наші та й у барабани вдаряють,

Ритм уповільнюєм – пісня і танці та й легше лунають довкола.

Дудки і струни в гармонії – пісня та й високо лине!

Жриці ошатно убрані, у танці та й легко кружляють.

Зілля, кадил аромати наповнили та й кімнатину,

Звуків немало сплелося та й дзвонять разом урочисто.

Дух наш Фусі у веселощах та й безтурботності плине.

ХЕБО

Ми мандруємо разом з тобою та й на світлій стрімкій Хуанхе,

Підіймає вали за валами та й роз’ятрений вітер шалений.

Сидимо ми на возі – як в човні, та й покритий він лотоса листям,

Два дракони запряжені в нього, та й безрогі дракони з двох боків.

Ми на гору Куньлунь піднялися, та й довкіл краєвид споглядаєм;

В нас душа широчіє весела, та й думками просторо літаєм.

Як шкода: опускається сутінь – та й домів повертатися треба.

Ми далекий той берег згадаємо – та й печаляться думи без ліку.

А покій твій з луски прудких рибок, та й дракона – палац покриває,

Із перлин твою спальню на вежі та й встелили фіалкові мушлі;

То ж скажи, мій коханий, чому ти та й в глибокій воді жити мусиш?

Осідлавши рибину велику, та й плямисту малу здоженемо;

Ми з тобою побавимось вкупі та й на острові синьо-зеленім!

А ріка супроводить нас разом та й бурхливими хвилями швидко.

Пощебечемо, взявшись за руки – та й подамся у далеч, на схід я,

Проведу тебе, красеня, спершу та й під тихий південний наш берег.

Щоб зустріти мене, грізні хвилі та й простеляться пінистим пір’ям,

З дна підіймуться рибки у парах, та й човенцем пов’ються під мене.

ОФІРА БАТЬКІВЩИНІ

Спис гострий у кожного, гей,

Усі воїни в латах міцних з носорога.

Зійшлися ворожі й свої колісниці, та гей,

І схрестились шаблюки короткі.

Аж сонце закрили знамена противника, гей,

А ворожі війська – наче хмари.

З боків упиваються стріли, та гей,

І попереду борються воїни яро.

А ворог усе насувається, гей,

Нам шеренги ламає.

Впав коник мій лівий додолу, та гей,

І поранений правий.

Важка колісниця в багнюці загрузнула, гей,

А четвірці коней ой нелегко ступать!

Ми візьмемо палки, оздоблені яшмою, гей,

В барабани ми будемо бити військові.

Але розлютилися жителі Неба, та гей,

І могутні боги прогнівилися знову.

Війна ця зажерлива, гей,

Усі в жертву себе принесли.

Як вийшли колись зі свого пристановища, гей,

Уже не повернулись.

Далеко лежить поле битви, та гей,

Небезпечна дорога понура.

Рушали – то в кожного спис гострий, гей,

Ціньський лук під рукою в бійця.

Порубані голови наші, та гей,

Але смерть не лякає серця.

Всі воїни сміливі й віддані, гей,

Не пристало їм зброю складати.

Безтрепетні, сильні, та гей,

Їх не зможе ніхто звоювати.

Хоч тіло й загинуло, гей,

Та душа стала духом святим.

Відважнії душі, та гей,

Справжні лицарі духу в житті.

Ханьські юефу

ЦЗЯННАНЬ

Лотоси добре в Цзяннані збирати.

Гарні листочки, і прямо стоїть у воді їх багато.

Грається рибка між листям лапатим,

Грається рибка на схід поза листям,

Грається рибка на захід від листя,

Грається рибка на південь від листя,

Грається рибка на північ від листя.

ПЛАЧ СИВИН

Неначе сніг на горах – біло,

Мов місяченько в хмарах – біло.

Почула: Ви лукавите зі мною,

Тому й прощатися до Вас прибігла.

Сьогодні на банкеті ми пили вино,

А завтра мусимо вже розлучитись.

Потому над водоймою блукатиму туди-сюди –

Із неї витікає лиш на схід водиця.

Печаль іде за сумом, йде убрід,

Як вийшла заміж – плакати не слід.

Хотіла з мужем вірним я побратись,

До старості – разом, не знати бід.

Ось вудочка бамбукова хитається,

А риб’ячі хвости як мокре пір’я тріпотять.

Якщо у мужа почуття присутнє,

Навіщо ж над усе йому шаблюки-гроші цінувать?!

ДАВНЯ ПІСНЯ

Соняхи зелені у саду стоять.

Висохнути б – сонця дожидають світанкові роси.

Доброту весна з теплом дарує нині,

Тьма речей у світі творить сяєво життя.

Як завжди, бояться люди – буде осінь,

Пожовтіє все, зів’яне листя і квітки.

Сто річок – на схід до моря води мчать річки,

Знов коли на захід буде вороття?

В молодості хто міцний, але лінивий, –

В старості даремно сумувать.

Із 19-и древніх віршів

КОЛО РІЧКИ ТРАВА ЗЕЛЕНІЄ

Коло річки трава зеленіє,

У садку – буйні липи густії.

У будинку струнка і красива жона

Край вікна похилилась – її світла постать видніє.

Її личко рум’яна оздоблюють нині,

Вона виставила білі руки дитинні.

Та й співачкою жінка раніше була,

А тепера – мандрівця дружина.

Чоловік її з мандрів усе не верта,

Ложе важко жоні стерегти в самотині!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Цюй Юань. Поезії. Переклад Я. Шекери – ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЮ КИТАЮ