Лі Бо – ІЗ КИТАЙСЬКОЇ ЛІРИКИ – СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – Хрестоматія
Видатний китайський поет Лі Бо (друге ім’я – Тай-бо1) був непересічною особистістю і вважав, що саме він покликаний відродити, “очистити і передати” дух старих народних пісень.
Його вірші – бездоганні за формою, пройняті бабським світовідчуттям – були відразу визнані надзвичайним явищем у китайській поезії. Лі Бо ще за життя став класиком, його віршами захоплювалися, їх цитували та переписували.
Усебічна обдарованість Лі Бо, сина успішного торговця, виявилася рано. У п’ять років він тримав пензлик як дорослий2, у вісім знав напам’ять конфуціанські книги, у десять бездоганно володів літературним стилем і писав вірші, які викликали захоплення довколишніх. Лі Бо отримав конфуціанську освіту, однак ще в юності почав вивчати священні лаоські книги.
Виняткові знання відкривали перед юнаком можливість успішної кар’єри на державній службі. Але він відмовився здавати іспити на посаду чиновника і в 718 році вирушив у гори, щоб знайти там лаоського самітника й стати його учнем. Однак життя зробило несподіваний поворот, і в 719 році Лі Бо приєднався до ватаги “героїв” (женьсе), як називали в Китаї народних рицарів, що заступалися за бідних і скривджених, розправлялися з багатими та кривдниками. За першим покликом герої кидалися в бій, щоб відновити порушену справедливість. їх. вирізняло прагнення свободи, сміливість і безмежна широта натури. Ці якості повною мірою були притаманні Лі Бо, й він провів із женьсе кілька років, відзначившись як мужністю, так і нечуваною щедрістю (юнак роздав бідним більшу частину батьківського спадку).
У 721 році Лі Бо вдруге йде в гори до лаоською наставника і проводить там п’ять років. Це були роки напруженого внутрішнього самовиховання – “вирощування духу”, як говорили наставники-даоси. Однією з умов такого самовиховання була повна відмова людини від свого “я” і злиття із природою. За словами поета, йому вдалося досягти такого єднання з природою, що навіть птахи і звірі перестали його боятися. Так остаточно сформувався світогляд поета. Лі Бо, прагнучи “природності”, не зважав на умовності та обставини, був вільним і натхненним у творчості.
У 25 років: завершивши навчання в лаоського наставника, Лі Бо вирушив у мандри країною, які тривали 16 років. У цей час у Китаї вже гриміла його поетична слава – вірші Лі Бо були відомі й селянинові, й князеві. Знаний поет князь Хе Чжичжан, ознайомившись із творчістю Лі Бо, вражено вигукнув: “Ти безсмертний геній, з небес в покарання на землю скинутий”.
Молодий Лі Бо усвідомлював власну геніальність і бачив, як легко йому дається те, на що інші клали ціле життя, – він був видатним знавцем конфуціанських та лаоських книг, мудрецем, який міг годинами вести філософські бесіди, бездоганним каліграфом, чудовим музикантом, майстром меча та рукопашного бою. Водночас у його стосунках із людьми не було ані краплі зарозумілості чи пихи. Виділяючись навіть зовні величезним зростом (деякі біографи вважають, що його зріст був 2 м 10 см) і надзвичайно гучним голосом, поет завжди вирізнявся простою, демократичною поведінкою.
[1] У китайців першим пишеться прізвище, а другим ім’я, тобто прізвище поета – Лі, а ім’я – Бо (або Тай-бо).
2 Ієрогліфи писали (власне малювали тушшю) точними і швидкими рухами стовпчиками справа наліво, двічі не проводячи пензлем по одному і тому самому місцю. Щоб написати бездоганний ієрогліф, потрібні тверда рука, тривала практика (“протерти до лисини тисячу пензлів” – казали китайці) та естетичний смак, аби засвоїти різні стилі написання (“кігті тигра”, “цибулини, що впали”, “листок, який об’їла гусінь”). Професійно написана сторінка сприймалася як витвір мистецтва, а каліграфія була окремим видом мистецтва.
Лі Бо при імператорському дворі
Коли Лі Бо був уже знаменитим поетом та зрілим 40-річним “мужем”, його в 742 р. запросили до імператорського двору. За указом імператора Сюань-цзуна – покровителя мистецтв і літератури – було засновано Академію Ханлінь1, куди після іспитів зараховували найталановитіших вчених і поетів. Вони мали повне державне забезпечення і повинні були займатися своїми дослідженнями, писати вірші, а за потреби – консультувати імператора. Кількість ханлінів не перевищувала двохсот чоловік, і вони були найшанованішими членами суспільства. Крім того, імператор був прихильником лаоського вчення, і Лі Бо зацікавив його ще й як знавець даосизму.
Коли поет прибув до імператорського палацу, придворні з цікавістю чекали, як поведеться цей дивний південець. Освіченість Лі Бо виявилася відразу ж – ніхто з мудрих ханлінів не зміг прочитати листа, якого привіз посол одного з прикордонних племен. Лі Бо, який під час мандрівок вивчив багато мов, не лише переклав лист, а й написав гідну відповідь на нього. Це послання поета відвернуло неминучий військовий конфлікт на кордоні.
Імператор був вражений мудрістю та знаннями Лі Бо. Вони проводили цілі дні в бесідах. За поетичний талант, довершену каліграфію імператор призначив його членом Академії і подарував синій халат, пояс із золотими підвісками та мішечок із вишитою золотою рибкою, що було найбільшою відзнакою й найбільшою імперською милістю. Однак поет уславився не лише своїми віршами, а й незалежним характером.
Прямо висловлюючи свою думку та нікому не лестячи, Лі Бо відразу нажив собі багато ворогів. Говорили, що в нього у спині є особлива кістка – кістка гордості, яка заважає поетові вклонятися. Він спав на ліжку зі слонової кості, їв із золотого посуду, їздив на дорогих скакунах з імператорської конюшні, однак, на подив придворних, зовсім не цінував ці милості, понад те, поводився навіть зухвало і міг сперечатися із самим імператором.
Імператор під тиском дружини та найближчого оточення із жалем змушений був розлучитися з Лі Бо, щедро винагородивши його. У 744 році поет знову повернувся до мандрівного життя.
[1] Ханлінь – у перекладі “Ліс пензлів”; назва походить від назви парку, в якому була розташована Академія.
Лі Бо та Ду Фу
На 744 рік припадає і його знайомство з молодим поетом Ду Фу – вони зустрілися випадково в місті Лоян, хоча Ду Фу, безумовно, знав про Лі Бо й захоплювався його віршами. Лі Бо побачив, що Ду Фу цікавий співрозмовник, вони часто зустрічалися, читали один одному свої вірші та навіть промандрували разом дві осені.
Лі Бо тлумачив другові лаоські книги, навчив його розумітися на травах (даоси чудово знали властивості трав), робив разом із ним фізичні та дихальні вправи. Вони часто обмінювалися віршованими посланнями, які збереглися до наших днів.
Все завмерло в будинку. Серед книг
Усю ніч до світанку думав про вас.
Всю ніч повторюю безсмертні строфи Лі Бо.
Або в книгах шукаю оповідь про дружбу, –
Пише Ду Фу (“Зимового дня думаю про Лі Бо”)
З осені 745 року шляхи поетів більше не перетиналися.
Заколот Ань Лу-шаня та доля Лі Бо
755 pік був переломним у долі Китаю. Ань Лу-шань, намісник імператора в північних провінціях країни, почав заколот і оголосив себе імператором. Сюань-цзун утік на південь і зрікся престолу. Новим імператором став його син Су-цзун, який очолив вірні присязі війська. Між Су-цзуном та самопроголошеним імператором Ань Лу-шанем почалася війна.
Безладом у країні скористався шістнадцятий син імператора Сюань-цзуна – принц Лі Лінь, який командував флотом на річці Янцзи і повинен був захищати південь країни від заколотників. Лі Бо прийняв запрошення принца стати його радником. Однак швидко з’ясувалося, що Лі Лінь збирається не воювати із заколотниками, а створити в місті Нанкін власний уряд й оголосити себе імператором. Це було зрадою, і проти принца вислали війська. У березні 757 року самозванця та його спільників стратили.
Така ж доля чекала і на Лі Бо, якого також заарештували й кілька місяців тримали у в’язниці. Однак, на його щастя, урядовими військами командував генерал Го Цзи-і, якого поет, коли ще був “героєм” (женьсе), врятував від смерті. Простий солдат Го Цзи-і за ці роки став воєначальником і зміг пом’якшити вирок Лі Бо. Страту замінили на заслання, в Єлан місцевість на крайньому півдні Китаю, де лютувала малярія. Перед засланням державний злочинець Лі Бо указом був позбавлений “тіні, імені та оголошувався нічим”. Однак на півдорозі до місця заслання Лі Бо наздогнала звістка про помилування всіх учасників заколоту Лі Ліня.
Через кілька років після цих подій, у 762 році, Лі Бо помер у місті Данду в будинку свого двоюрідного дядька Лі Ян-біня. За легендою, поет потонув, спробувавши впіймати відображення повного місяця в річці (за іншим варіантом легенди, – спробувавши пройти місячною доріжкою). Завдяки Лі Ян-біню збереглося понад дев’ятсот віршів знаменитого поета.
ЛІТЕРАТУРНИЙ КОМЕНТАР. ЛІРИКА ЛІ БО
Лі Бо писав про все, що входило в коло тем танської поезії. У його творчості є пейзажна лірика та вірші, пройняті тугою за старовиною, він писав про вино і дружбу, про старість і тлінність людського життя. Вірші відображають даоеьке бачення світу, ідею злиття з Природою. Тема старовини (як епохи великих діянь і видатних людей та даоська тема тлінності всього земного у творчості Лі Бо підняті па нечувану висоту.
Поет сповнений світової печалі та розуміння всього бущого, які ведуть його за межі буденного. У своїй поезії він створює несподівані, гіперболізовані образи, спираючись на даоську міфологію. Сила його образності вражала захоплених сучасників: поет хоче прив’язати драконів, що тягнуть колісницю із сонцем, і наповнити Ківш (сузір’я Великої Ведмедиці) вином (“Пісня про тлінність людського життя”), просить хвилі Янцзи принести пригорщу сліз від рідних, а його волосся має довжину три тисячі джанів (10 км) (“Пісні з осіннього берега”).
Твори китайського поета Лі Бо вирізняються простотою, лаконічністю, задушевністю і витонченістю почуттів. Бездоганно володіючи технікою віршування, Лі Бо відкинув обмеження, які накладав “новий стиль”, звернувшись до традиції народної пісні. Його віршам властиві внутрішня свобода та політ фантазії.
ПЕЧАЛЬ НА ЯШМОВОМУ ГАНКУ
На яшмових1 сходах
Біліє холодна роса.
Промокли панчохи.
Пливуть мовчазні небеса.
Дивлюсь крізь фіранку
На місяць осінній печальний –
На тихій воді він тремтить
І повільно згаса.
Переклад із китайської Леоніда Первомайського
[1] Яшма – напівкоштовний камінь. У Китаї він символізував таємниці буття, безсмертя і владу. Даоси називали яшму каменем безсмертя і вважали, що вона володіє магічними властивостями.
ПРИЗАХІДНЕ СОНЦЕ НАВІЮЄ ДУМКИ ПРО ГОРИ
Опісля дощу заяріла паруюча зелень.
Західним рум’янцем взялося розчахнуте небо.
Весни будівничі – тепло і вітрець зі сходу
Пишаються квіттям, найкращим своїм творінням.
Та квіт опаде і настане глибокий вечір.
Це так зрозуміло! – І я не тамую зітхання.
Одна тільки мрія – відвідать прославлені гори,
Щоб там, окрилившись, пізнати Велике Дао!
Переклад із китайської Геннадія Туркова
СОСНА БІЛЯ ПІВДЕННОЇ ГАЛЕРЕЇ
Поблизу галереї
Росте сосна1-одиначка –
В такої, природно,
Розкидисте гілля й густе.
Вітрець навколишній
Навіть на хвильку не вщухне:
Йому тут воля –
Тож дме він і вдень, і вночі
Затінений, стовбур
Покрився плямами моху.
А в пишній хвої
Повітря неначе мигтить.
Чи вдасться їй досягти
Надхмарної висі?
Це ж треба рости
Аж декілька тисяч чі2!
Переклад з китайської Геннадія Туркова
Входжу в річку3, грає осіння вода…
Люблю свіжість цих лілій.
Зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках,
Хвилюється заводь…
Дивна ця година… громадяться шовкові хмари…
Хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм;
З тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше…
В горі й надії дивлюся туди… північний вітер в обличчя.
Переклад із китайської Геннадія Туркова
[1] У Китаї сосна – символ довголіття, стійкості перед складними обставинами. Також сосна є емблемою Конфуція.
2 Чі – приблизно 30 см.
3 У Китай річка – символ вічного життя.
ЗАПИТАННЯ І ВІДПОВІДЬ У ГОРАХ
Мене спитали, в чому смисл мого життя у горах.
Я усміхнувся і промовчав, ну що тут говорити!
З дерев опалі пелюстки пливуть у далечі-безвісті –
В новий, у зовсім інший світ, байдужі до людського!
Переклад із китайської Геннадія Туркова
ДУХ СТАРОВИНИ
Вві сні Чжуан Чжоу1
Побачив, що він – метелик.
Коли ж прикинувся,
Знову став Чжуан Чжоу.
Отак всі речі
Лиш змінюють зовнішній вигляд,
Живуть в цьому світі
В постійному русі і вічно.
А отже, і море,
Що острів Пенлай2 омиває,
Знов може зробитись
Тоненьким мілким потічком!
Відомо ж бо всім,
Що вирощувач динь біля брами3
Не простий селюк,
А колишній володар Дунліна!
Багатство і слава –
Оце наймінливіші речі!
Снуєшся повсюди,
А де їх захопиш – не знаєш!
Переклад із китайської Геннадія Туркова
1 Чжуан Чжоу, або Чжуан-цзи (369-286 роки до н. е.) – лаоський філософ, який вражав сучасників глибокими знаннями, але байдуже ставився до слави і посад. Одного разу філософу наснилося, що він метелик, а коли прокинувся, то не міг вирішити: він Чжуан Чжоу, який бачив себе уві сні метеликом, чи він – метелик, якому сниться, що він Чжуан Чжоу.
2 Острів Пенлай – лаоський рай, що нібито був розташований далеко в морі на ^ схід від Китаю.
3 Мається на увазі князь місцевості Дунлін. Коли його династію було повалено і до влади прийшла династія Хань (206 до н. е. – 220 н. е.), він став вирощувати дині в передмісті Чан’ані, біля Синьої (східної) брами.
ПІСНЯ ПРО ТЛІННІСТЬ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ
О, як же швидко один
Білий день минає!
А скільки знегод
За сотню років набереться!
Подивишся в небо:
Яка ж ця блакить безмежна!
“Велика межа” –
І та безліч калп тривала1!
У феї Ма Гу2
За всі проминулі століття
Волосся на скронях
Вже майже суціль посріблилось…
Небесний володар п
Обачив Яшмову діву3 –
І регіт його
Вже мільйони років лунає.
Ех, шістку драконів4 Спинити б,
Назад повернути
Та й всіх прив’язати
До дерева сходу – Фу сану5
А потім вином би наповнити
Ківш по вінця
І до нерухомості
Кожного з них упоїти6!
Чого б я хотів?
Багатства? Знатності? Слави?
Ні! Час зупинити,
Аби зберегти обличчя.
Переклад із китайської Геннадія Туркова
[1] “Велика межа” – період абсолютної єдності до створення світу, коли ще не виділилися протилежності – Інь і Ян. Калпа – величезний відрізок часу, який навіть неможливо уявити.
2 Ма Гу – безсмертна фея китайської міфології. “Навіть у безсмертної посивіло волосся!” – цим образом Лі Бо хоче підкреслити тривалість життя в цьому світі.
3 За міфом, Небесний володар (верховне лаоське божество), побачивши Яшмову діву, служницю богині фей, розреготався, і відтоді його регіт лунає з неба громом.
4 За міфом, шісткою драконів запряжена колісниця, яка тягне сонце по небу.
5 Фусан – міфологічне дерево, від якого вранці починає свій біг колісниця сонця
6 Тут мається на увазі, що п’яні дракони не змогли б далі тягти колісницю сонця і таким чином час би зупинився. Ківш – сузір’я Великої Ведмедиці.
НАСЛІДУЮ ДАВНІХ ПОЕТІВ
8
Як місячне світло
З землі неможливо стерти,
Так сум подорожнього
Є невимовним.
Бо ми – як роса1,
Що паде на осінні покрови,
Бо ми – світлячки,
Що літають в траві під ногами.
Та сонце і місяць
Розтопляться рано чи пізно.
Всьому у природі
Призначено врешті зів’яти.
Одне тільки літо
Цикада2 сюрчить під сосною,
Тож як їй дізнатись,
Що літ цьому дереву безліч.
У ліки безсмертя
Хіба ж повірить мирянин!
А темна людина
Хіба збагне таємницю!
До тисячі років
Тобі не дано дожити.
Самі лиш зітхання:
Як рано цей світ покидаєм!
Здайся на ласку вина –
З головою залізь у барило!
Сховайся у ньому –
Хай стане твоїм палацом!
Переклад із китайської Геннадія Туркова
1 У Китаї роса – символ швидкоплинності і вразливості життя
2 Співоча цикада – комаха, яка видає звуки (цвірчання) подібні на щебетання птахів. У Китаї цикади символізували щастя і вічну молодість. В Україні співоча цикада зустрічається на півдні у степах та в Криму
ПІСНІ З ОСІННЬОГО БЕРЕГА
2
В Осінньому березі
Мавпи всю ніч не змовкають –
І Жовта гора
Від печалі сивою стала!1
Прозорий потік
Хоча й біжить не з Луншані2,
Та схлипи його
Все одно розривають душу!
Хоч як би хотів,
Та не можу поїхати звідси-
Гадав: ненадовго, а вийшло:
Застряг тут на вічність!
Здається, ніколи
Не вдасться додому вернутись! –
І знов слізний дощ
Окропляє самотній човен.
15
Моє біле волосся –
Завдовжки три тисячі джанів –
Це печалі й гризоти
Зробили його таким довгим.
Але от не збагну:
Адже дзеркало – ясне і світле,
Звідки ж в ньому взялося
Осіннього інею стільки?
Переклад із китайської Геннадія Турков
[1] Поетичний образ: Жовта гора (Хуаншань), що розташована на південь від Осіннього берега, посивіла через те, що постійно чує крики мавп, які є символом печалі в китайській поезії.
2 Натяк на рядки з давньої пісні: “Біжить із гори Луншань і схлипує, плаче потічок. Дивлюся на річку Цінь – і рветься нутро від печалі”.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Готуємося до роботи з твором
1. Що свідчить про те, що китайці з особливою шаною ставилися до свого фольклору?
2. Які особливості китайської, поезії до III століття н. е.? Назвіть основи принципи, виведені Конфуцієм для поезії.
3. Що свідчить про надзвичайно важливе значення поезії в житті Китаю?
4. У чому полягала відмінність віршів “старого стилю” від віршів “нового стилю”!
5. Назвіть основні теми поезії епохи Тан. Як релігійні течії вплинули на розвиток китайської лірики?
6. Що вам відомо про життя і творчість видатного китайського поета VIII ст. Лі Бо!
7. У чому особливості поетичного таланту Лі Бо?
Працюємо над текстами творів
8. Який настрій навіюють картини природи у вірші Лі Бо “Печаль на яшмовому ганку”!
9. Поміркуйте, ліричний герой відчуває до себе ворожість природи чи усвідомлює своє єднання з нею? Відповідь обгрунтуйте. А якби ви ввійшли в осінню воду, чи думали б про красу тихої води?
10. У вірші “Печаль на яшмовому ганку” знайдіть приклади Персоніфікації.
11. Випишіть у робочий зошит приклади Епітетів. Яку роль у створенні настрою вірша відіграють ці епітети?
12. На прикладі вірша “Запитання і відповідь у горах” поясніть, як світ вічної природи протиставляється людському світові. Якою, на вашу думку, мала би бути відповідь Ліричного героя на поставлене йому запитання? ‘
13. Як у вірші “Сосна біля південної галереї” створюється образ самотності й стійкості?
14. Як у поезії “Дух старовини” передається мінливість навколишнього світу, людського життя і його цінностей? А що для людини є вічним?
15. Яке дивне питання постало перед Чжуан Чжоу, коли він одного разу побачив уві сні метелика? А ким ви бачите себе уві сні?
16. Як у вірші “Дух старовини” через образ метелика передається сумнів у Реальності того, що відбувається в житті?
17. Що, на думку поета, є найбільш мінливим і найменш цінним у житті людини? Поясніть це на прикладі вірша “Дух старовини”.
18. Знайдіть у цьому вірші приклади Протиставлення і поясніть їхню роль.
19. Назвіть міфологічні образи в “Пісні про тлінність людського життя”. Уособленням яких явищ природи стали в лаоській міфології ці образи? У чому полягає КосмічністьЗображення природи, світу?
20. Що, на думку поета, є найбільш мінливим і найменш цінним у житті людини? Поясніть це на прикладі віршів “Дух старовини” та “Пісня про тлінність людського життя”.
21. Проведіть паралелі між віршами Лі Бо “Дух старовини” і “Пісня про тлінність людського життя” та одою Квінта Горація Флака “До Мельпомени”.
22. Доведіть, що Темою вірша “Наслідую давніх поетів” є минущість і мізерність людського життя.
23. Які Метафори використав поет у своєму творі? Через які образи автор передає обмеженість знань людини про таємниці Всесвіту, про себе, про сенс життя? ,
24. Який настрій домінує в “Піснях з Осіннього берега“? Що спільного є в зображенні стану природи і переживань ліричного героя?
25. Доведіть, що Природа і Людина у віршах Лі Бо становлять єдине ціле.
26. Випишіть в зошит Епітети, знайдіть приклади Персоніфікації Та поясніть їхню роль у “Піснях з Осіннього берега”.
27. Знайдіть приклад Гіперболи в “Пісні з Осіннього берега”.
Узагальнюємо і підсумовуємо
28. Чому лірику китайського поета Лі Бо називають Філософською?
29. Як Даосизм вплинув на творчість Лі Бо?
30. Визначте Теми віршів Лі Бо, поданих у підручнику.
Виконуємо творчі завдання
31. А якби ви склали вірш про природу, якою б вона постала? Який Настрій ви прагнули б передати в ньому? Чому?
32. Які Міфологічні образи можна було б використати у вашому вірші?
33. Спробуйте скласти невеликий вірш, наслідуючи Лі Бо.
Радимо прочитати
ОСА ГАН ШВЕДЕР “СНИ ШОВКОПРЯДА”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)