ДОН КІХОТ – МІГЕЛЬ ДЕ СЕРВАНТЕС СААВЕДРА (1547-1616) – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ – СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – Хрестоматія
Луїс де Гонгора-і-Арготе народився в Кордові, де його батько займав почесну і вигідну посаду корехідора1. Його батько Франсіско де Арготе, і мати Леонор де Гонгора походили зі старовинних дворянських родин. П’ятнадцятирічним майбутній поет вступив у Саламанкський університет, де вивчав право та вдосконалювався в танцях і фехтуванні. Перед прийняттям у 1585 р. духовного сану він зазнав чимало пригод, дрібних і значних життєвих конфліктів. Певний час Гонгора-і-Арготе перебував на посаді ключника собору в Кордові, що не заважало його веселому та безтурботному життю. Через два роки його звинуватили перед єпископом Пачеко в тому, що він абияк ставиться до церковних справ, відвідує бої биків, запрошує додому комедіантів і пише легковажні вірші. Ставши священиком, Гонгора-і-Арготе також не виявив особливої релігійності, очевидно, вважаючи свій сан лише засобом до існування.
Завдяки герцогові Лерма Гонгора-і-Арготе став почесним капеланом короля Філіппа ІІІ. Це була показна, але малоприбуткова посада. Живучи при дворі в Мадриді, Гонгора-і-Арготе не міг зробити кар’єру і постійно бідував. Щоби сплатити борги, йому доводилося навіть продавати речі.
Поетичні твори Гонгора-і-Арготе, відомі переважно в рукописах, породили заклятих ворогів і відданих прихильників. За два роки до смерті, вже хворий і безпам’ятний, поет повернувся в рідну Кордову.
Гонгора-і-Арготе – центральна постать лірики бароко. Недаремно у першій поетичній збірці, яка вийшла друком у рік смерті поета, Гонгора-і-Арготе був названий “іспанським Гомером”. За спиною в Гонгори-поета величезна багатовікова культура. Вишукана поезія Стародавнього Риму та витончена схоластика середньовічної латинської літератури багато чого підказали Гонгорі-стилісту. Арабсько-андалузька лірика, що відтворювала світ мовби удвох планах – реальному й умовному, – надихнула його поезію. Ф. Петрарка та інші лірики епохи Відродження були наставниками Гонгора-і-Арготе у мистецтві сонета.
1 Корехідор (ісп., від “виправляти”) – за феодалізму королівський урядовець в Іспанії, який виконував функції адміністратора й судді в містах і провінціях.
Як і поезія Відродження, творчість Гонгора-і-Арготе розвивалась у двох планах. Він використовував два стилі – один зрозумілий і простий, другий – складний і заплутаний, розрахований на вузьке читацьке коло. Було би помилкою вважати, що у перший період Гонгора-і-Арготе використовував “зрозумілий” стиль, а в другий – “темний”. Обидва стилі існували паралельно і навіть взаємодіяли, оскільки вони – елементи єдиної поетичної системи Гонгора-і-Арготе.
Звертаючись до народнопоетичних жанрів, Гонгора-і-Арготе віддавав перевагу романсам і летрильям. У творах “ясного” стилю поет спирається на певний, чіткий сюжет, простий і завершений мотив. Вибравши з народної поезії такий сюжет і мотив, він створює свій варіант, досить відмінний від народного. Традиційні жанри народної поезії Гонгора-і-Арготе прикрашає різноманітними і складними художніми тропами – метафорами, антитезами, гіперболами. Загалом це створювало особливий стиль, позначений свідомою поетичною майстерністю, народний мотив поєднувався та контрастував з вишуканими мистецькими прийомами.
У Гонгора-і-Арготе є насмішкуваті та сатиричні летрильї, які тонко та граційно відтворюють почуття. Не меншим розмаїттям вирізняються і романси поета, в яких виразилося характерне для бароко протиставлення мистецтва природі, переконання в тому, що лише витончена майстерність може створити прекрасне. У художньо-тематичному аспекті ці романси досить строкаті: ліричні, прикордонні (присвячені боротьбі з маврами та перемозі над ними), мавританські. Крім серйозних, героїчних, він створив і бурлескно-сатиричні романси.
Головне достоїнство сонетів Гонгора-і-Арготе – раціоналістична побудова, логічний розвиток думки. У нього є сонети, в яких він оспівує та прославляє, і є сонети сатиричні. У сонетах першої групи Гонгора-і-Арготе прославляє живих і створює епітафії померлим, змальовує чудові іспанські міста та річки, описує пам’ятки архітектури тощо.
Сонети Гонгора-і-Арготе, присвячені коханню й уславленню жіночої краси, також зазвичай побудовані на контрасті. Це контраст між життям і смертю, красою та неминучістю її знищення.
Перу Гонгора-і-Арготе належать і поеми. Серед них “Історія Поліфема та Галатеї” (1612), “Поемах усамітнення” (1614), “Панегірик герцогу Лерма” (1600).
Гонгора-і-Арготе представляв бароко в його аристократичному варіанті. Дійсності він протиставляв ілюзорний світ, схожий на феєрію й умовну декорацію. Створенню цього світу слугував і стиль поета, який започаткував цілий напрям в іспанській поезії, відомий під назвою “гонгоризм”.
Українською мовою окремі твори Гонгора-і-Арготе перекладали Леонід Первомайський, Михайло Москаленко, Михайло Орест.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)