Образ Дон Кіхота – Мітель де Сервантес Сааведра “Дон Кіхот” – ВІДРОДЖЕННЯ
Образ Дон Кіхота – новаторський для творів епохи Відродження. Вперше Сервантес так повно і всебічно змалював героя у його зв’язках зі світом, спілкуванні з іншими персонажами.
Лицар Сумного Образу зітканий з гострих суперечностей: він трагічний герой і комічний, його серйозні вчинки часто здаються смішними, ця квола і немічна людина сповнена високої духовної сили, це і мудрець і безумець одночасно.
Особливість образу “премудрого гідальго” у тому, що лицарські казки для нього є реальним життям, і він прагне здійснити закладені в них ідеали.
Сервантес пародіював лицарство, але в той же час письменник яскраво втілив у романі справжній лицарський ідеал. У п’ятидесятилітньому віці Алонсо Кіхано раптом зрозумів, що не може більше бути бездіяльним та дивитися собі в вікно на дисгармонію і несправедливість, що панують у нашому світі. І от він робить вільний вибір свого життєвого шляху. Важливо зрозуміти, в ім’я чого здійснюється цей вибір. У голові Дон Кіхота роїться безліч благородних думок. Мета, що її бачить для себе лицар з Ламанчі, полягає у тому, аби захищати тих, кого Господь і природа створили вільними.
Дон Кіхот відроджує лицарський ідеал служіння людям у той час, коли ніхто вже в ці ідеали не вірить.
Хвороблива уява Дон Кіхота створює свій образ світу, у якому Альдонса Лоренсо є Дульсінеєю Тобоською, вітряки – велетнями, отара овець – військом, корчма – замком. Сервантес наділив свого героя щедрою фантазією, яку, однак, не розуміють інші персонажі.
У своєму вигаданому світі і здійснює Дон Кіхот вибір між добром і злом.
Бідний гідальго з Ламанчі – безумець. У всіх його діях немає переходу між реальністю і фантазією. Лицар Сумного Образу замість того, щоб захищати святу католицьку віру, приносить чимало турбот служителям церкви. Обов’язок справжнього лицаря – слугувати королю, а Дон Кіхот звільняє ворогів спокою країни – каторжників. Шукаючи пригод, мандрівний лицар приймає учасників похоронної процесії за злочинців. Його безумства нерідко шкодять іншим персонажам: ні в чому не винному бакаляру він ламає ногу (розділ XIX), калічить погоничів мулів, коли вартує над зброєю (розділ ІІІ). Сервантес показує, що героїзм Лицаря Сумного Образу часто недоречний, уся його самовідданість і готовність до подвигу жодної користі не приносять, а сам герой видається безумним і смішним у наївних спробах жити згідно з власними ідеалами. Дон Кіхот терпить поразки не тому, що його ідеали несправжні, а тому, що навколишній світ не сприймає їх за ідеали. Але нездійсненність того, до чого прагне герой, чим він живе й у що вірить, не знецінює його лицарську душу. Так, Дон Кіхот пристрасний шукач, але, перш за все, шукач не пригод, як він сам гадає, а високої правди у світі зла, несправедливості, дисгармонії і насильства.
Варто зазначити, що ідеальні уявлення та етичні принципи Дон Кіхота виходять далеко за межі напівмертвого лицарського ідеалу. Лицар Сумного Образу дуже близький до ренесансного ідеалу всебічно розвиненої людини. Комізм твору Сервантеса полягає у тому, що носієм ренесансних ідей виступає “лицар”, представник старого суспільства. Уперше Дон Кіхот як гуманіст проявляє себе у промові про Золотий вік (розділ XI), де він веде судження про вищу справедливість, мир, сутність таланту, свободу тощо. У цій промові перед козопасами Дон Кіхот наділений справжніми рисами гармонійної людини Відродження.
Премудрий гідальго з Ламанчі – захисник людської свободи, заступник закоханих, прихильник поезії. Сам бідняк, він вражає своєю безкорисливістю і шедрістю. Однією з головних особливостей образу Дон Кіхота є його виключна доброта і гостре співчуття чужим стражданням. Деякі його безглузді вчинки досить неоднозначні. Наприклад, звільнення каторжників – це дарування свободи не тільки тим, хто від природи був злодієм, але й тим, кого, можливо, засуджено безневинно і несправедливо.
С. Бродський, ілюстрація до роману “Дон Кіхот”
Хоробрість сервантесівського героя ні в кого не викликає сумнівів. Лише відважна людина насмілиться вийти у бій з велетнями – вітряками (розділ VІІІ) і з військом – отарою овець (розділ XVIІІ).
Не лише своїми людськими чеснотами та ідеалами підноситься Дон Кіхот над іншими персонажами роману, але й своїми пізнаннями. Благородний гідальго впевнений в “універсальності” мандрівних лицарів, тому й сам вражає героїв ерудованістю, розумом та мудрістю в різних сферах людського життя. Дон Кіхот знається на лікарських травах, ратній справі, поезії тощо.
Дійсність не відповідає уявленням про неї Дон Кіхота, але це його не бентежить. Він живе не в реальному світі, а у вигаданому, ілюзорному. Саме цей світ і слугує йому місцем, де він здійснює свої “подвиги”. Реальна дійсність чинить жорсткий опір благородним намірам лицаря з Ламанчі, і, хоча герой роману часто страждає від своїх фантазій, це не гасить його активності і благородної енергії робити добро.
У романі виведено дві реальності:
Реальність, що народжена хворобливою уявою мандрівного лицаря з Ламанчі. Ця реальність перетворює дійсність у чудовий, поетичний, чарівний світ, де панують закони “лицарського кодексу честі”;
Справжня реальність, що складається з області Ламанчі та її бідного простору, вбогих заїжджих дворів, голодного населення.
Відносини Дон Кіхота з навколишнім світом побудовані суперечливо. Свої високі ідеали лицар з Ламанчі втілює в життя без урахування реального стану речей. Конфлікт зіткнення Дон Кіхота з дійсністю обертається для героя трагедією, бо він безсилий усунути антагонізм ображених і тих, хто ображає.
Світ уявний здається Дон Кіхотові більш істинним, аніж світ реальний. Жодні випробовування долі не можуть змінити його погляду. Ця особливість героя викликає до нього повагу автора й читача.
Людина, що живе піднесеною ідеєю, духовно непереможна. Але в реальному світі на долю такої людини випадає багато страждань. Не кожен може узгоджувати між собою високу ідею і реальність, уявний світ і дійсність, але прагнути до цього потрібно, щоб не загубитися десь посередині, як загубився Дон Кіхот.
Головним відкриттям Сервантеса було те, що він створив героя, у якого слова не розходяться з діями. Багато персонажів твору зачитуються лицарськими романами, але наслідувати лицарям зважується один Дон Кіхот.
Усі свої вчинки герой здійснює, виходячи з благородних мотивів, і в цьому – велике значення образу Дон Кіхота. Його внутрішній
Світ – самоцінний. У самому собі знаходить Лицар Сумного Образу невичерпне джерело духовної стійкості, енергії, ентузіазму.
У другому томі “Премудрого гідальго Дон Кіхота з Ламанчі” розповідається про третій виїзд Лицаря Сумного Образу з його вірним джурою: їх нові подвиги та пригоди; острів, губернатором якого став-таки Санчо Панса; повернення героїв додому і, нарешті, прозріння перед смертю, коли Дон Кіхот зрозумів, що він насправді – не мандрівний лицар, а гідальго Алонсо Кіхано Добрий.
Роман про Дон Кіхота надихає на світлі благородні почуття, думки, вчинки. За словами Т. Манна, іспанська нація “з гордовитим тихим сумом упізнає себе в цій книзі”.
Дон Кіхот відстоював гуманістичні ідеали і тим заповідав їх наступним поколінням.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)