Роман “Дон Кіхот” – Мітель де Сервантес Сааведра “Дон Кіхот” – ВІДРОДЖЕННЯ
“Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі” – книга про пригоди героя, що уявив себе мандрівним лицарем у епоху, коли лицарські ідеали існували вже тільки на сторінках книжок. Твір Сервантеса задумувався як пародія на лицарські романи. Бідний гідальго Алонсо Кіхано, збожеволівши на читанні лицарських романів, у всьому намагається наслідувати героїв цих книжок: він озброюється іржавили уламками старих обладунків, називає себе Дон Кіхотом з Ламанчі, сідає на жалюгідну шкапу із звучним ім’ям Росинант, бере собі за зброєносця хитруватого селянина Санчо Пансу та виїздить на подвиги прославляти даму свого серця – прекрасну принцесу Дульсінею Тобоську, яка насправді є простою селянкою Альдонсою Лоренсо.
Мета подорожі Дон Кіхота – захищати ображених і принижених, допомагати усім, хто на це потребує. Центральна проблема твору – конфлікт між ідеалом і дійсністю. Іспанські шляхи, змальовані Сервантесом, зовсім не героїчні, і Дон Кіхоту – Лицарю Сумного Образу – доводиться боротися не з велетнями, чудовиськами і ворожими військами, а з вітряками, похоронними процесіями, овечими отарами. Тому часто “подвиги” героя здаються читачам і персонажам роману сміховинними і навіть шкідливими. Ті, кого Дон Кіхот захищає і врятовує, глузують з нього, побивають камінням і проклинають. Але усі перешкоди і негаразди долі не засмучують благородного лицаря з Ламанчі, а тільки зміцнюють у його свідомості віру в ті ідеали, заради яких він і вирушив у мандри. Створивши пародію на лицарські романи, Сервантес водночас високо підійняв справжній ідеал лицарського служіння людству, який максимально наближався до гуманістичного ідеалу всебічно розвиненої людини.
Роман, який розвінчує утопічні ілюзії, не дивлячись на це, залишає глибоке світле почуття. Лицар Сумного Образу – герой, що втілює загальнолюдську віру в добро, справедливість, свободу, кохання. Твір про Дон Кіхота максимально ввібрав у себе гуманістичні настрої епохи Відродження, змалював складний економічний і політичний період зламу в іспанському суспільстві XVI – початку XVІІ століть, відобразив духовні й моральні пріоритети Сервантеса.
Карта подорожей Дон Кіхота
25 лютого 1615 року до Іспанії приїхали з візитом французькі посли. Мова пішла про найбільш популярні й визнані книги у Європі. Коли посли почали розпитувати іспанського ліценціата про вік, заняття, соціальне становище та майно Сервантеса, той був вимушений відповісти їм, що автор “Дон Кіхота” старий, він солдат, гідальго і бідний. На це один з послів відповів: “Отже, таку людину Іспанія не зробила багатою і не підтримує за державний рахунок?” Інший же кавалер висловив цікаву думку: “Якщо бідність вимушує його писати, дай Боже, щоб він ніколи не жив у достатку, бо своїми творами, будучи бідним, він збагачує ввесь світ”.
Надзвичайна популярність роману про Дон Кіхота, який у 1605 році прочитала вже більша частина Європи – явище унікальне. Читачі надсилали авторові численні відгуки, давали цікаву і оригінальну оцінку першій частині роману та просили продовження пригод лицаря Дон Кіхота та його зброєносця Санчо Панси. Сервантес почав працювати над другою частішою твору, яка була надрукована у Мадриді наприкінці 1615 року у того ж видавця і у тій же типографії, що і перша.
Книгу про Дон Кіхота сам автор називав “правдивою історією” і включав у це визначення як іронічний, так і серйозний зміст.
Український контекст
Перший переклад твору Сервантеса на Україні зробив Іван Франко, відомий український поет, публіцист, мислитель, а також популяризатор світової літератури. І. Франко пішов складним і сміливим кроком: переказав 24 значні епізоди “Дон Кіхота” у віршованій формі і опублікував свою поему під назвою “Пригоди Дон Кіхота” (1891 рік). Поет мав на меті познайомити українського читача з визначним твором іспанської літератури епохи Відродження та розповісти про головного героя – лицаря Дон Кіхота з Ламанчі. Поема мала успіх, хоча сам І. Франко суворо оцінив свою працю: “Дон Кіхотом я сам дуже невдоволений і взявся до нього нерадо, тільки на налягання Шухенича. Я знав, що в римованій переробці, та ще й для молоді не зможу дати вірного відбиття того високого образу, котрий змалював Сервантес… Мій Дон Кіхот вийшов не таким, як би був повинен і яким я сам бажав його вивести” (лист до М. Драгоманова за 5 квітня 1892 року).
Для І. Франка роман про лицаря з Ламанчі – це втілення благородних ідеалів Сервантеса. Па думку поета, історична і культурна ситуації в Іспанії епохи Відродження та України кінця XIX століття дуже схожі, тому він і демонструє “Дон Кіхота” українському читачу-сучаснику, щоб створити золотий міст взаєморозуміння між двома народами.
Український контекст
Другий український переклад “Дон Кіхота” спіткала трагічна доля. У 1919 роді під час вандалізму молодої радянської влади загинула бібліотека іспанських авторів відомого поета й перекладача Володимира Самійленка, а заразом і переклад кількох розділів роману Сервантеса. Можна припустити, що переклад такого чудового автора, як В. Самійленко, мав би стати справжньою літературною подією, якби не зник безслідно.
Наступний переклад іспанського твору в Україні вийшов у видавництві “Молода Україна” у 1924-1925 роках під назвою “Високодумний лицар Дон Кіхот Із Ламанчі” у двох томах. Це була українська версія для молодіжі автора А. Лотоцького. Переклад виявився не дуже вдалим і не користувався попитом читачів.
Більш відомим був переклад Миколи Олексійовича Іванова “Вигаданий гідальго Дон Кіхот з Ламанча”, що вийшов у скороченій версії і пережив два видання – 1927 та 1935 року. Під час радянських репресій М. Іванова було заарештовано, і точно не відомо, чи він загинув у таборі, чи був розстріляний.
Довгий час працював над перекладом “Дон Кіхота” видатний майстер українського перекладу Микола Лукаш, який мав усі дані для досконалого перекладу цього твору – великий досвід, бездоганне знання мови оригіналу, віртуозне володіння всіма скарбами української мови. Ще й до того, перекладач, як справжній майстер, виразив в українській версії свою вдачу та душу. Його переклад, що з’явився друком під назвою “Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі” у 1995 році, – кращий український варіант роману Сервантеса на сьогоднішній день з виразною, яскравою грою слів, колоритними реаліями та яскравими епітетами, прислів’ями та приказками, характерними прізвиськами тощо. На жаль, хвороба передчасно забрала життя М. Лукаша, і він не встиг завершити переклад “Дон Кіхота”. Його учень Анатоль Перепади провів складну й відповідальну роботу, систематизував словниковий запас перекладу М. Лукаша, і доробив XXI-XXXV, LXI-LXXIV розділи другої частини твору.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)