Шкільний твір на тему – Данте Аліг’єрі (1265-1321) – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ – СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – Хрестоматія
Шкільний твір на тему – Данте Аліг’єрі (1265-1321) – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ – СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – Хрестоматія
Деякі традиції рицарської поезії розвивали наступні покоління митців, зокрема й видатний італійський поет Данте Аліг’єрі. Його рання любовна лірика проповідувала культ Прекрасної Дами. Водночас Данте писав латиною наукові праці і філософську поезію, а також став першим автором, який звернувся до народної італійської мови. З появою Данте в європейській літературі завершується доба Середньовіччя.
Про життя Данте Аліг’єрі – видатного італійського поета, політичного діяча, філософа – залишилося мало відомостей. Ми знаємо, що народився Данте у травні 1265 року в найбагатшому середньовічному італійському місті-республіці Флоренція. Данте був освіченою людиною, вивчав богословські та природничі науки. З його поезій можна зробити висновок, що він добре знав античну та середньовічну літературу.
Данте нащадок давнього, але небагатого рицарського роду. Його предки брали участь у заснуванні Флоренції. Данте Аліг’єрі займався політичною діяльністю і був відправлений у вигнання, коли ворожа йому політична партія прийшла до влади у Флоренції.
Усі важкі роки вигнання Данте, переїжджаючи з міста до міста, виконував дипломатичні місії при дворах впливових осіб, листувався з можновладцями, закликаючи їх сприяти об’єднанню роздробленої на окремі міста-держави Італії, писав літературні та філософські твори Останні роки життя Данте (1315-1321) провів у Равенні під заступництвом правителя цього міста, шанувальника поезії і таланту геніального флорентійця.
Під час однієї з дипломатичних поїздок до міста-республіки Венеції Данте захворів і помер у ніч з 13 на 14 вересня 1321 року. Правитель міста наказав поховати геніального флорентійця у грецькому мармуровому саркофазі, який був поміщений у церкві Сан П’єр Маджоре (пізніше Святого Франциска). У 1490-х роках над саркофагом Данте Аліг’єрі було збудовано розкішний мавзолей, який існує і донині.
Творчість Данте
Данте жив і творив на межі двох великих епох – Середньовіччя й Відродження, тому його творчість стала своєрідним поєднанням суворої ідеології середніх віків та оптимістичної ідеології гуманізму. У його поетичних творах і філософських трактатах відобразилося нове розуміння людини, її життєвих цінностей та сенсу буття.
‘Починав свою творчість молодий Данте з любовної лірики, присвяченої Прекрасній Дамі. Кохання до цієї Дами, яку під іменем Беатріче (Благословенна) він оспівав у книзі “Нове життя” (1292 рік), стало яскравою і водночас трагічною подією в долі поета. Вперше Данте побачив Беатріче, коли їм було по 9 років. Тієї миті майбутньому поетові здалося, що в яскраво-червоному одязі перед ним постала донька бога, а не смертної людини.
Наступна зустріч відбулася ще через 9 років: 18-річна Беатріче в сліпучо-білому одязі була схожою на ангела1. Безнадійне кохання юнака до цієї молодої жінки, яку він бачив усього кілька разів, стало основою його ліричної збірки “Нове життя”, що включала і прозу, і вірші.
Данте, звернувшись до традицій поезії трубадурів, у сонетах та канцонах пише про муки і радощі нерозділеного кохання. Він, звеличуючи свою вродливу і благородну Даму, з надзвичайним психологізмом розповідає про переживання закоханого, який бачить у земній жінці небесний ідеал, боготворить її доброчесність, не наважуючись навіть підійти до неї.
На наступних сторінках книги йдеться про передчасну смерть коханої, що поет сприймає як всесвітнє горе. Відтепер ним володіє лише бажання оплакувати свою мадонну Беатріче, яку він називає святою і подумки бачить на небесах. Назву “Нове життя” збірка отримала тому, що Данте був переконаний: завдяки коханню людина народжується вдруге – духовно. Проте не всім дано пережити це високе почуття, яке очищує грішну душу.
Наслідуючи традицію вишуканої поезії, Данте приховує ім’я своєї Прекрасної Дами. Однак біографи з’ясували, що кохана поета була реальною особою – Біче (скорочене від Беатріче) Портінарі, донькою багатого флорентійця і дружиною впливового банкіра, яка померла 1290 року на 24-му році життя.
СОНЕТ 2
Володарка мойого серця мила –
Сліпуча, сонцесяйна ліпота2;
Побіля неї з подиву несила
Вознести погляд, отверзтй уста.
Їй очі освітила доброта,
Покора милостива стан повила.
Вона ступає так, немов свята,
Що нам про вишу силу ознаймила.
Дивитися на неї – благодать3!
А хто не знав цю всемогущу вроду,
Не може щастя до глибин спізнать.
Від уст її, мов пахощі весни,
Іде любовний дух, що насолоду
Вливає в серце і велить: “Зітхни!”
Переклад з італійської Дмитра Павличка
[1] Данте недаремно згадує у своєму творі колір одягу коханої: червоний символізував радість, білий – чистоту і доброчесність.
2Ліпота – краса.
3Благодать – добро, ласка Вищих сил; дар, благо від Бога.
СОНЕТ 4
Явило безмір ніжності й турботи
Обличчя ваше лагідне й сумне
В ту мить, як ви побачили мене,
Зчорнілого від горя і скорботи.
Я зрозумів, що, сповнене чесноти,
З моєї туги ваше серце схне.
Плач появляв страждання навісне,
І я не міг його перебороти.
Я мусив заховатися від вас,
Щоб ви не бачили мого ридання,
Не знали глибини моїх ураз.
“Сумна душе, – я мовив, – до сконання
З цією донною моє Кохання,
Через яке я плачу раз у раз!”
Переклад з італійської Дмитра Павличка
СОНЕТ 7
В душі моєї потаємний схов
Ласкава думка з вами загостила.
Вона печальне серце полонила
Солодкими словами про любов.
Душа питає серця: “Що за сила
Наш розум потрясає до основ,
Втишає болі й повертає знов
Йому жадань і мрій могутні крила?!”
А серце – їй: “Задумана душе,
Сюди приходить новий дух Кохання,
Що молодість нам вічну береже.
Він тій завдячує своє життя,
Що наші скарги, болесті й страждання
Перейняла в пориві співчуття!”
Переклад з італійської Дмитра Павличка
СОНЕТ 11
В своїх очах вона несе Кохання, –
На кого гляне, ощасливить вмить;
Як десь іде, за нею всяк спішить,
Тріпоче серце від її вітання.
Він блідне, никне, множачи зітхання,
Спокутуючи гріх свій самохіть.
Гординя й гнів од неї геть біжить.
О донни, як їй скласти прославляння?
Хто чув її, – смиренність дум свята
Проймає в того серце добротливо.
Хто стрів її, той втішений сповна.
Коли ж іще й всміхається вона,
Марніє розум і мовчать уста.
Таке-бо це нове й прекрасне диво.
Переклад з італійської Миколи Бажана
СОНЕТ 12
Ви, що йдете в печальному мовчанні,
Проходите покірно в тишині, –
Звідкіль простуєте, бліді й сумні?
Я бачу, ви – в скорботі ненастанній.
Чи, може, ви мою зустріли пані,
Яка з кохання сльози ллє рясні?
Скажіть, о донни, правду всю мені,
Бо ви ж її красою осіянні!
Чи входили в житло ви сумовите
Моєї пані? Станьте ж, розкажіть,
Що з нею сталось, — правди не таїте!
Захвилювались ви несамохіть,
Обличчя ваше зблідло, слізьми вкрите, –
І в мене серце завмирає вмить.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)