Принципи розвиваючого навчання
Загальні положення про розвиваюче навчання
Навчання – це складний, багатокомпонентний процес передачі знань учням, що найчастіше відбувається по пояснювально-ілюстративного типу (вчитель розповідає, учень слухає). Розвивальне ж навчання, засноване на дослідженнях радянського психолога Льва Семеновича Виготського, пропонує для використання активно-діяльнісний тип навчання, що забезпечує набагато більшу залученість учня в освітній процес.
Л. С. Виготський: “Гарне навчання – це навчання, яке забігає вперед розвитку і веде його за собою”.
Технологія розвиваючого навчання ставить в пріоритет гармонійний розвиток особистості і робить акцент на потенціал дитини.
У розвиваючому навчанні знання дітей діляться на три види:
- Те, про що учні не знають; Знання, вже отримані учнями; “Зона найближчого розвитку”, розбіжність між тим, що дитина вміє, і тим, чого він може досягти – інакше кажучи, його можливості.
Розвивальне навчання фокусується на останньому виді, стверджуючи, що навчання на більш скрутному рівні сприяє розвитку здібностей учня. У дітях потрібно формувати теоретичне мислення, що дає можливість застосовувати отримані знання на практиці. При розвиваючому навчанні розвиток відбувається у всіх напрямках і стосується мислення, мовлення, почуттів і рухів, мотивації та волі.
У розвиваючому навчанні дитина не просто засвоює інформацію, а самостійно знаходить закономірності і зв’язки між розрізненими знаннями і усвідомлює, навіщо ці знання отримує.
Розвивальне навчання будується на індивідуальному освітньому підході. Замість того, щоб порівнювати дітей і змушувати їх змагатися один з одним, люди, що підтримують подібний підхід, пропонують придивлятися до них і дивитися на них, як на особистостей.
У розвиваючому навчанні часто використовуються освітні методи, як правило вважаються “нетрадиційними”: уроки-дискусії, уроки-семінари, ігри і так далі.
Важливо пам’ятати про те, що будь-який процес навчання так чи інакше веде до розвитку, однак навчання носить розвиваючий характер тільки в тому випадку, якщо своєї головною своєю метою ставить безпосередній розвиток особистості, навчання її аналізу, порівнянню, розвиток в ній критичного мислення та уяви.
Принципи розвиваючого навчання
Самим головною настановою розвиваючого навчання прийнято вважати принцип творчого характеру розвитку. Дитина повинен не засвоювати чийсь досвід, а створювати свій власний, використовуючи свої креативні здібності. Творча діяльність, здатна породжувати унікальний досвід і унікальні знання, дає дитині можливість повноцінно і свого часу реалізувати свій потенціал, розкривши всі свої здібності.
Не менш важливим для розвиваючого навчання є принцип спільної діяльності і спілкування. Контакт між педагогом і навчаються дуже важливий в даному освітньому підході. Дослідженнями доведено, що спільна з дорослим діяльність допомагає дитині швидше оволодіти культурою. Інтелектуальне і творча співпраця вчителя і учня є основою якісного навчання, що забезпечує, до того ж, такий необхідний індивідуальний підхід.
Принцип провідної діяльності свідчить: кожен період життя дитини відповідає свій переважаючий тип пізнання світу (гра, навчання, праця, спілкування та ін.) І, відповідно, існують оптимальні періоди навчання того чи іншого навику. Різні види діяльності можуть співіснувати один з одним, однак на різних етапах розвитку особистості перевага віддається відповідно різним видам. Розвивальне навчання покликане викликати у дитини непідробний інтерес до освітньої діяльності, сформувати у нього вміння ставити цілі, планувати шлях їх досягнення і критично оцінювати отримані результати. Даний принцип багато в чому грунтується на умови індивідуального підходу і особистого спілкування між педагогом і навчаються.
Принцип ампліфікації дитячого розвитку передбачає надання навчається широкий спектр можливостей для діяльності, щоб дати йому можливість знайти ту справу, яку буде найбільше відповідати задаткам і схильностям дитини.
Л. С. Виготський: “Ампліфікація – це умова вільного розвитку, пошуку і знаходження школярем себе в матеріалі, в тій чи іншій формі діяльності або спілкування”.
Якщо не надати дітям подібний вибір своєчасно, то завданої шкоди практично неможливо буде чимось перекрити або заповнити.
Доповнює попередній пункт принцип швидкого темпу, який зобов’язує педагога відмовитися від одноманітного повторення пройденого матеріалу. Педагог, що забезпечує розвивальне навчання своїм підопічним, сам повинен прагнути до саморозвитку, щоб бути в змозі безперервно доповнювати картину світу учнів новими знаннями. Важливо: принцип швидкого темпу не вимагає поспіху в роботі або перевантаження учнів завданнями, він вимагає прагнення до нових, ще незвіданих горизонтів.
Принцип єдності афекту та інтелекту пов’язує емоційну і раціональну частини свідомості. Саме на емоції, як ядро особистості і спосіб самовираження особистості, орієнтований вже згаданий вище індивідуальний підхід. Звертаючись не лише до розуму учня, а й до його переконанням, моральним цінностям і ідеалам, викладач дає студенту набагато більше можливостей для розвитку, ніж при позбавленої найменшої емоційності передачі фактів.
Виховуючи в дитині потреба в переживанні, а тим самим і в допитливості, співчуття і правді, викладач розвиває в ньому, крім усього іншого, і емоційний інтелект дитини.
Емоційний інтелект – здатність індивіда усвідомлювати і контролювати свої емоції, а також розуміти наміри і почуття інших людей.
Для успішного навчання необхідно включити учнів в активну пізнавальну діяльність, яка була б їм близька, зрозуміла і цікава.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)