ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА (уривки) – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ – СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – Хрестоматія

“Пісня” починається переліком великих перемог Карла в Іспанії. Лише в Сарагосі укріпився “богопротивний Марсілій”, цар сарацинський; він скликає раду своїх васалів, на якій вирішує ошукати франків: укласти з ними перемир’‎я і потім порушити його, коли франки виведуть війська. Марсілій відправляє посольство до двору Карла.

8. Великий Карл був радісний, веселий.

Кордова впала, вщент розбиті стіни,

На землю скинуті й фортечні башти…

Велику здобич вояки дістали,

Не зрахувать багатства, злота, срібла…

А в місті не лишилось сарацина,

Який не вбитий був чи не хрещений.

…В тіні сосни, де зацвіта шипшина,

Сидить король у кріслі золотому,

Красуні-Франції правитель мудрий.

Вже сива голова, білобородий,

Осанка горда і велична врода,

Хто б не побачив, враз його пізнав би.

Посли ввійшли і Карла привітали,

Як вимагають честь того й закони.

11. Кінчався ясний день, вже вечоріло.

Посольських мулів Карл до ясел зразу ж

Звелів одвести. У саду затишнім

Він наказав поставити намет розкішний

І всіх послів до нього запросити,

Пажів дванадцять дав, щоб їм служити.

Посли проспали аж до сходу сонця.

Раніш за них прокинувсь Імператор,

Прослухав-ранню службу, помолився.

Обрав затишне місце під сосною

І поскликав баронів на нараду,

Щоб справи не вершити без придворних.

10. Наш Імператор довго думав думу,

Бо не любив квапливих рішень, скорих –

Такий його незмінний мудрий звичай.

Та врешті очі звів, з лицем суворим,

На посланця і відповів неспішно:

“Що ж, непогані обіцяєш речі,

Та цар Марсілій – ворог мій заклятий!

Я чув слова. А де ж тоді порука

Його запевненням?” “Додати хочу! –

Карл Великий

Мавр відповів. – Заручників охоче

Дамо: п’‎ятнадцять або двадцять діток.

На смерть готовий сина я послати,

Най благороднішого з них, гадаю!

Коли ж повернешся у стольний Ахен,

В день Михаїла, що від вод рятує,

Слідом, як обіцяв, мій цар прибуде,

В тих джерелах, що Бог колись надав вам,

Святу він прийме християнську віру”.

Карл відповів: “Він зможе ще спастися!”

12. Замисливсь Імператор під сосною…

Барони всі зібрались на нараду…

13. “Барони! – так звернувся Карл до франків. –

Марсілій вирядив до нас посольство.

Він обіцяє нам багатства незчисленні.

Умова – нам до Франції вернутись.

А він, Марсілій, прийде сам до мене

І в Ахені спасе себе хрещенням,

А в денний дар одержить володіння…

І все ж його думок таємних я не знаю…”

Відповіли барони: “Будьмо пильні!”

14. Скінчив свою промову Імператор,

Роландові вона не до вподоби.

Підвівшися, він палко заперечив:

“Не можу я Марсілію повірить.

Сім довгих літ в Іспанії я б’‎юся.

… Марсілій був завжди зрадливий.

Я раджу: воювати слід із ними

І грізну рать вести на Сарагосу,

Облогу до взяття її тримайте,

Від помсти зраднику втекти не дайте!”

15. Схилив чоло великий Імператор,

Куйовдить вуса, бороду рукою…

Не відповів ні слова він Роланду,

Мовчать й барони. Ганелон тут раптом

Підвівсь і Карлові сказав сміливо:

“Даремно вірите Ви божевільним,

Мені чи іншим. Слухається мудрий

Порад корисних. Цар Марсілій ладний

Кінчать війну і як васал покірний

Готовий в лей Іспанію прийнять, сумирний,

Як ми, вклонитися хресту Ісуса.

Хто ж радить відхилить заяву мирну,

Забув про смерть, яка на нас чекає.

Не слухайте порад, яких причина

Чванливість або гірше ще – безумство.

Володарю, керуйтесь власним глуздом!”

24. Король додав: “Наблизьтесь, Ганелоне,

Даю почесний жезл і рукавицю.

Ви чули: франки вас послом обрали”.

25. Правицею подав Карл рукавицю,

Та Ганелон в думках ще був далеко,

Й на землю рукавиця раптом впала.

“О, Боже правий! – франки закричали. –

Біду велику принесе посольство!”

Лиш буркнув граф: “Грядущий день покаже!”

26. “Тож відпустіть мене, – додав, – сеньйоре!

Якщо вже їхать, то не слід баритись”.

Карл відповів: “Христос і я з тобою!”

Благословив посла знаменням Божим,

Затим вручив своє послання й жезл він.

28. Мчить Ганелон під кронами оливок

І скоро наздогнав посольство маврів –

Тут Бланкандрін шпаркий рух уповільнив.

Розпочалась розмова хитромудра.

Вів Бланкандрін: “Ваш Карл – великий воїн.

Він захопив Калабрію та Пулью,

До Англії доплив солоним морем

Й Петру святому дань платити змусив.

Чому ж на наших землях нас тривожить?”

Відмовив Ганелон: “Така вже вдача,

Ніхто йому не може суперечить”.

31. Так їхали мавр знатний з Ганелоном

І врешті присяглись взаємним словом

Зробити все, щоб знищити Роланда.

Так їхали дорогами й шляхами,

Під тисом в Сарагосі злізли з коней.

Стояло крісло під сосною в тіні,

Покрите все олександрійським шовком.

Сидів на ньому володар іспанський,

Навколо нього двадцять тисяч маврів,

І жоден не промовив ані слова,

Цікаво надто всім почуть новини.

Тут Ганелон ввійшов із Бланкандріном.

32. Тримаючи за руку Ганелона,

Мавр до царя Марсілія наблизивсь.

“Хай Магомет і Аполлін, – він мовив, –

Боронять нашого царя довіку!

Ми Кардові послання передали.

Король же до небес зняв тільки руки

І Господа прославив у молитві.

Послав до нас вельможного барона,

Один він з наймогутніших у франків.

Хай скаже, що привіз – чи мир, чи війни”.

Цар згодивсь: “Слухаймо посла від франків!”

33. Промову Ганелон уже обдумав.

Почав він говорити вельми вміло,

Як той досвідчений трибун у спорах.

Звернувся до царя: “Господь спаси вас,

Пресвітлий Бог, благословенний й сущий!

Ось що звелів сказати Карл Великий:

Якщо ви приймете закон Христовий,

Він пів-Іспанії у лен віддасть вам.

Коли ж не згодні ви на цю угоду,

Вас візьмуть силою й ганебно, в путах,

В столицю нашу відвезуть, у Ахен,

І суд суворий вирок оголосить,

Ви в муках помрете, в ганьбі й безчесті”.

Почувши це, Марсілій аж здригнувся.

В руці тримав він спис золотогострий,

Хотів посла ним вбить – та хтось завадив.

34. Спотворив гнів Марсілія обличчя,

Він потрясає гнівно своїм списом.

Те бачить Ганелон й за меч схопився,

На палець витягнув його із піхов

І вигукнув: “Мій мече яснобарвний!

Поки зі мною при дворі царя ти,

Ніколи вже не скаже Карл Великий,

Що в самоті на чужині я згинув!

За це багато з вас заплатять кров’‎ю!”

Язичники кричать: “Не треба бійки!”

44. “Мій милий Ганелоне, – цар промовив, –

Та як зробити, щоб Роланд загинув?”

І Ганелон: “Охоче дам пораду!

Дійшовши до Сізерського проходу,

Король поставить ззаду ар’‎єргард свій.

Його очолять граф Роланд пихатий

І Олів’‎єр, йому Карл дуже вірить.

Нашліть на них сто тисяч іновірців,

Нехай вони зав’‎яжуть першу битву,

Поранять і повтомлюють тих франків.

Не криюсь, ваші майже всі загинуть.

Та зразу ж друга рать у бій полине,

З обох цих битв Роланд живим не вийде.

Блискучий подвиг звершить ваше військо!

І ви не знатимете більше воєн.

Ганелон дає маврам пораду напасти при відступі франків з Іспанії на їхній ар’єргард. Наділений щедрими подарунками, зрадник повертається до Карла і запевняє його в миролюбних намірах маврів. Карл вирішує вивести війська з Іспанії, але всю ніч його тривожать зловісні сни.

55. Великий Карл Іспанію спустошив,

Фортеці потрощив, міста в руїнах.

Король віддав наказ бої кінчати,

До Францїї-красуні поспішати.

Встромив вже хоругву Роланд у землю,

З вершини пагорба знялась до неба.

А франки поблизу свій стан розбили.

Долинами глибокими мчать маври,

В кольчугах, в обладунку бойовому,

В міцних шоломах, з гострими мечами,

З блискучими щитами і списами.

Серед високих гір сховались в хащах,

Чотири сотні тисяч у чеканні.

О Боже! Та ж цього не знають франки!

59. Минає ніч, ясна зоря вже сяє.

Мчить гордо перед військом Імператор,

А звуки тисяч сурм дзвінких лунають.

“Сеньйори, – Карл до вояків звернувся, –

Ущелин бачите вузькі проходи?

Хто захистить їх краще в ар’‎єргарді?”

Промовив Ганелон: “Роланд відважний,

Мій пасерб – найсміливіший з баронів”.

Почув слова ці Карл, суворо глянув

І гримнув: “Справжній ви диявол з пекла,

Смертельна лють бушує в вашім серці.

Хто ж попереду піде в авангарді?”

І знову Ганелон: “Та Одж’‎єр-Данець,

Із цим ніхто не впорається краще!”

60. Роланд вже знав, що буде в ар’‎єргарді.

Він гнівно так звернувся до вітчима:

“Негіднику, падлюко худорідний!

Чи, думаєш, я рукавицю втрачу,

Як упустив свій жезл ти перед Карлом?”

65. Карл увійшов в тіснину Ронсевальську,

Барон Одж’‎єр був разом з авангардом,

Тож спереду загрози не боялись.

Роланд лишивсь, щоб захищать тил війська,

З ним Олів’‎єр, і всі дванадцять перів,

І двадцять тисяч юних мужніх франків.

І скоро бій! Хай Бог їм допоможе!

Про це лиш знає Ганелон зрадливий,

Та за мовчання він отримав плату.

79. Наділи вже кольчуги сарацинські,

Що в більшості були з кілець потрійних,

Чудові шоломи із Сарагоси,

І віденські мечі булатні збоку,

Списи з Валенсії, щити червлені

І прапорці – червоні, білі, сині.

Зійшли із мулів і дорожних коней

І мчать на скакунах пліч-о-пліч в лавах.

День був ясний, мов жар, блищало сонце,

Спалахувала під промінням зброя,

І звуки сурм лунали над військами.

Далекий шум почули раптом франки,

А Олів’‎єр сказав: “Гадаю, друже,

Що скоро з маврами в нас буде битва!”

На те Роланд: “Пошли її нам, Боже!

То честь велика – битися за Карла,

Бо за сеньйора всяк васал повинен

Терпіти біль і спеку, рани й холод,

Віддати кров, саме життя із тілом,

А ворогів рубати без упину.

Ніхто щоб не ославив у піснях нас!.

Неправий маврів бій, а франків – правий!

І приклад сам я вам подам належний!”

83. Тут Олів’‎єр додав: “Тьма-тьмуща маврів,

А наших вояків не так й багато.

Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,

Почує Карл, повернеться із військом”.

Та відповів Роланд: “Я не безумець,

Щоби зганьбити честь свою довіку,

Мій Дюрандаль1 завдасть страшних ударів

І до ефеса вщент заллється кров’‎ю.

Прийшли на лихо в бескеди ці маври

І, певний, всі приречені на смерть в них!”

84. “Роланде, в Оліфант2 сурмити треба!

Почувши, Карл повернеться із військом,

З баронами на поміч поспішить нам!”

Роланд відповідав: “Хай Бог боронить,

Щоб я збезчестив весь свій рід шляхетний,

Красуню-Францію покрив безслав’‎ям!

Мій добрий меч на поясі висить ще,

І Дюрандаль завдасть страшних ударів,

Побачите його в крові багряній!

Собі на горе маври позбігались,

І запевняю – всі вони загинуть!”

88. Роланд побачив – битва неминуча,

Грізніший став за лева й леопарда.

Скликає франків, Олів’‎єру мовить:

“Мій друже, так не говоріть ніколи!

Довірив Імператор нам цих франків,

Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч

І знає – боягузів тут не знайдеш.

За нашого сеньйора слід терпіти

Жорстокий холод і нестерпну спеку,

Віддати кров свого і тіло разом.

То бийте ж списом, я мечем дістану,

Дарунком Карла, славним Дюрандалем,

Якщо ж загину, той, хто його візьме,

Все ж скаже: “Меч шляхетного васала!”

104. А битва ширшає, стає лютіша,

Та граф Роланд у самім пеклі бою,

І поки служить спис – ним б’‎є завзято,

З п’‎ятнадцятим ударом все ж зламався…

Він витяг меч свій вірний, Дюрандаль,

Коня пришпорив і Шернубля вдарив.

Шолом він розрубав, де був карбункул,

І меч пройшов через волосся й лоба,

І між очима все розтяв обличчя,

Кольчугу білу з кілечок дрібненьких,

1 Дюрандаль – ім’‎я меча Роланда (в оригіналі жіночого роду).

2 Оліфант – “слонова кістка”, назва рогу Роланда.

І тіло все від плеч і аж до стегон,

И сідло, що золотом блищало ясним.

І врешті перебив хребет конячий…

Обоє кінь і вершник – мертві впали

В траву рясну й зелену серед луки.

А граф сказав: “Негіднику! Даремно

Прийшов! Твій Магомет не допоможе.

Злидняк подібний виграть бій не може!”

110. Кривавий бій ставав усе лютіший,

Роланд і Олів’‎єр б’‎ють безупинно,

Завдав Турпін вже тисячу ударів,

Не відстають від них і інші пери1,

І дружно б’‎ються всі загони франків.

Вже сотні, тисячі загиблих маврів.

Живих же неминуча смерть чекає,

Хоробрі, боягузи – всі сконають.

Втрачають й франки кращих із баронів,

Батьків і рідних більше не побачать,

А також Карла, що чека в міжгір’‎ї.

У Франції ж лютують грізні сили:

Бушують грози, смерчі, лячні бурі,

Потоками ллють з градом й снігом зливи,

І блискавки б’‎ють раз за разом страшно.

Земля вже починає скрізь двигтіти –

Від церкви Сен-Мішель і аж до Сени,

Від гавані Віссант до Безансона.

Немає міст, де б мури не тріщали;

А ясний день враз огортає морок,

І світло лише в спалахах у небі.

Усіх жахають ці пророчі знаки,

Волають франки: “То кінець вже світу!”

“Це Судний день до нас прийшов нещадний!”

Але не відають гіркої правди –

То плаче вся природа за Роландом.

128. Роланд побачив – втрати величезні,

Й звернувся він до друга Олів’‎єра:

“Мій друже, бережи вас Бог, повсюди

Ми бачимо сміливців – друзів мертвих;

Як плакатиме Франція-красуня,

1Пер (від лат. “рівний”) – довічне або спадкове звання представників вищого дворянства в ряді країн, зокрема у Франції й Англії.

Коли дізнається про смерть баронів.

Чому ж, королю любий, ви не з нами?

Мій брате Олів’‎єре, що зробити,

Щоб сповістити короля про скруту?”

Той відповів: “Не знаю, що робити,

Та краще смерть, аніж безчестя наше!”

129. Сказав Роланд: “Я засурмлю у ріг вже,

І Карл, який виходить з гір, почує.

Я певен, він поверне військо зразу”.

А Олів’‎єр: “Великий буде сором

Для вас, а для батьків тяжка образа,

На все життя нестерпнеє безчестя.

Я радив вам – нічого не зробили!

Тепер вже я не дам своєї згоди.

Засурмите у ріг – то ви не лицар.

Адже залили вже ви кров’‎ю поле!”

Граф відповів: “Але ж я добре бився!”

133. Роланд приклав до вуст свій ріг славетний

І засурмив, зібравши усі сили.

За тридцять льє ті звуки було чутно,

Через вершини гір пішло відлуння.

Карл та його барони їх почули,

Король сказав: “Там наші люди б’‎ються!”

Та відповів тут Ганелон підступний:

“Скажи це інший хто, сміялись б з нього!”

134. І знов, вкладаючи нелюдську силу,

Роланд сурмить у Оліфант потужно.

Король сказав: “То плаче ріг Роланда!

Даремно не сурмив би, там вже битва!”

Та мовив Ганелон: “Яка там битва!

Старим ви стали, посивіли зовсім,

А розмовляєте, немов дитина.

Тож знаєте, Роланд пихатий надто,

І диво, що Господь його ще терпить!

135. Вуста Роланда вже залиті кров’‎ю,

І коло лоба з скронь вона стікає.

Та він долає муки й сурмить знову…

Ці звуки Карл почув та інші франки.

Сказав король: “Як довго ріг рокоче!”

І герцог Найм додав: “Роланд у скруті!

Там бій кипить. А хто доводить інше,

Той зрадник, хоче обдурить усіх нас.

Мерщій до зброї! Клич нехай лунає!

На поміч поспішим дружинам нашим!

Ви чуєте, як ріг Роланда стогне!”

Роланд сурмить в Оліфант

140. Роланд гладить на гори й доли дальні

І бачить: скрізь тіла загиблих франків!

Не витримав і заридав він гірко:

“О Боже правий! Порятуй їх душі!

Введи їх в Рай і дай спочити в мирі!

А ви, померлі лицарі прекрасні!

Служили ви мені так довго й вірно!

А скільки Карлу ви земель завоювали!

Та зберегти не зміг вас Імператор.

Французька земле, мій чудовий краю,

В пустелю обернешся ти безкрайню!

Загибель лицарів – моя провина,

Не зміг їх захистити й врятувати.

Спаси їх, Боже, правдою святою!

Мій брате Олів’‎єре, я з тобою!

Якщо мене не вб’‎ють, загину з туги.

А зараз, друже, знову в січу – битись!”

Франки продовжують бій; але на них наступають все нові сили сарацинів. Гине в бою Олів’‎єр, оплаканий Роландом; падає поранений архієпископ Турпін. Але й сарацини ганебно втікають.

168. … Роланд відчув: кончина близько,

Бо з вух у нього витікає мозок.

Він молить Господа за душі перів,

А Гавриїла-ангела – за себе.

І Оліфант, і Дюрандаль взяв звично,

Бо саме так вмирає лицар справжній, –

Зайшов углиб землі іспанських маврів

На відстань льоту стріл із арбалета.

Росли два дерева на пагорбі, а поруч

Чотири глиби височіли мармурові.

Роланд там впав на мураву зелену

І знепритомнів. Смерть була вже поруч.

171. Відчув Роланд – пітьма вкриває очі.

Підвівсь на ноги і стоїть насилу,

Сірішає знекровлене обличчя.

А перед ним лиш темно-сіра скеля.

Він десять раз мечем ударив гнівно,

Та сталь дзвенить, щербин немає навіть.

Сказав: “Допоможи, Свята Маріє!

О мій чудовий Дюрандале! Горе!

Ми маємо розстатись! Не загострю

Тебе я більше! Скільки битв позаду!

А скільки володінь завоювали,

І Карл – сивобородий їх володар.

Ти не служив ніколи боягузу –

Належав ти шляхетному барону,

Таких у вільній Франції не буде!”

174. Роланд відчув, що смерть вже зовсім близько,

Вона іде від голови до серця.

У тінь сосни високої лягає

Він долілиць, в траву зелену й ніжну,

Підклав під себе меч і Оліфант свій,

Звернув обличчя до землі невірних.

Аби відразу стало зрозуміло

І Карлові, і лицарям-баронам,

Що він, Роланд, помер як переможець.

Відпущення гріхів у Бога просить

Й до Неба рукавицю простягає.

177. Роланд помер. Душа його на Небі.

Нарешті Карл прибув до Ронсевалю.

Усі стежки та тропи, всі доріжки,

Всі галяви, поляни і простори

Завалені тілами франків й маврів.

“О Боже! – мовив Карл. – Тож недаремно

Передчував я лихо! Чом спізнився?”

Рве сиву бороду в жорстокім гніві,

Ридає гірко, з ним усі барони,

І двадцять тисяч падають зомлілі.

179. Король звелів у сурми всі заграти,

Очолив сам, відважний, грізне військо.

Знайшли сліди іспанців франки швидко

І кинулись в погоню незабарно.

180. Для Карла Бог явив велике чудо,

Бо сонце залишилося на місці.

Язичники тікають, франки слідом,

Невірних наздогнали в Валь-Тенебрі

І гнали, їх б’‎ючи, до Сарагоси,

Важкими вдарами вбивали маврів,

Позакривали всі шляхи-проходи.

Постала перед ними річка Ебро,

Глибока і бурхлива карколомно,

На ній нема човнів, шаланд, баркасів.

Богів невірні кличуть – Магомета

І Тервагана. Пострибали в воду.

Дарма. Що важча зброя – смерть вірніша.

216. До Карла в полі лицарі зійшлися

Озброєні, їх понад сотні тисяч.

Військовий обладунок око тішить,

Баскі чудові коні, зброя сяє,

А на списах штандарти різнобарвні.

Вистрибують на коней легко й ловко,

А ворог з’‎явиться – прожогом в битву.

Карл хоче продовжити відступ, але його викликає на бій Балігант зі своїм військом. У великій битві між франками й сарацинами Карл здобуває перемогу, вбиває в поєдинку Баліганта, захоплює Сарагосу, де Марсілій помирає з відчаю, і навертає у християнство всіх, хто залишився живими.

268. Великий Карл з Іспанії вернувся.

Він в Ахені, найкращому з міст франків.

Піднявся до палацу, входить в залу,

До нього поспіша красуня Альда

І питає короля: “А де ж Роланд мій,

Який поклявсь побратися зі мною?”

І знову Карл відчув глибокий смуток,

Заплакав, бороду рве білу в горі:

“О, сестро, любонько, – відповідає, –

Про мертвого питати вже не варто.

На кращого я заміню цю втрату.

То син Луї, мій доблесний нащадок,

Король майбутній і володар краю”.

І чує відповідь: “Слова ці дивні!

Всіма святими й Богом присягаюсь –

Не житиму на світі без Роланда!”

І раптом зблідла й впала до ніг Карла.

Померла… То помилуй її, Боже!

Над тілом Альди лицарі ридають.

270. Карл повернувся вже в престольний Ахен.

А Ганелона закули в кайдани.

Навпроти королівського палацу

Він до стовпа ганебного припнутий,

Ремінням зраднику скрутили руки,

Січуть різками і кийком шмагають.

Він іншої не заслужив відплати.

Барони просять Карпа помилувати Ганелона. Але один з баронів пропонує покарати зрадника у поєдинку.

281. Під Ахеном була велика лука,

Там розпочавсь двобій баронів смілих.

Обидва лицарі відважні, вмілі.

В обох прудкі, до битви звиклі коні.

Повіддя попускають, коней шпорять

Й на повну силу о ють вони списами.

В тріски уже щити порозбивали,

Шматують панцирі, паси порвали,

З ‘‎їжджають сідла і на землю впали.

А франки плакати від жалю стали.

287. Отож Тьєррі взяв гору у двобої.

Тоді король наблизився до нього

У супроводі чотирьох баронів.

Обняв звитяжця щиро імператор

І шубою втер кров йому з обличчя.

Відкинув закривавлену, взяв іншу.

З Тьєррі ж зняли весь обладунок слуги,

Допомогли на мула зручно сісти.

Всі з радістю верталися до міста,

А в Ахені прийшли до місця суду,

Який мав винести свій вирок правий!

291. Звершився суд правдивий. Карл Великий

Угамував нарешті гнів свій грізний,

Вклав Божу віру в серце Брамімонди.

Минає день, і темна ніч надходить…

До сну готується король в покоях,

Та Гавриїл приніс послання Бога:

“Час, Карле! Знов збирай свої дружини!

Мерщій рушай в похід на Бірські землі.

Король Вів’‎єн чекає допомоги,

Невірні місто Інф взяли в облогу.

На тебе християни уповають!”

Так не бажав Карл знов іти в похід цей,

Сказав: “О Боже, вже життя не миле!”

Ридає гірко, бороду рве сиву…

Тут і кінець настав Турольда джесті.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Який твір вважають перлиною французького героїчного епосу?

2. Кого вважають автором “Пісні про Роланда”?

3. Які історичні події покладені в основу “Пісні про Роланда”?

4. Яка тема є провідною у поемі?

5. Прочитайте “Пісню про Роланда”. Назвіть головних героїв поеми. Стисло перекажіть її сюжет.

6. Яким у “Пісні про Роланда” постає військо франків і військо їхніх ворогів – сарацинів? Які проблеми середньовічної Європи знайшли своє відображення в “Пісні про Роланда”?

7. Пригадайте з курсу “Зарубіжної літератури” 7 класу твори, в яких порушувалася проблема рицарської честі. Як ця проблема висвітлюється в “Пісні про Роланда”?

8. Якою постає з “Пісні про Роланда” красуня-Франція? Як середньовічний рицар мав ставитися до батьківщини за законами рицарської честі?

9. Яка роль зображення природи в “Пісні”? Які природні явища пророкували загибель ар’‎єргарду франків? Як природа “плакала” за Роландом? Підтвердьте цитатами з тексту.

10. Охарактеризуйте Роланда як головного героя народного епосу…

11. Як Роланд розуміє свій обов’‎язок? Яким він постає у сцені загибелі?

12. Охарактеризуйте ідеалізований образ короля Карла. Які сподівання народу відбилися в цій ідеалізації?

13. Знайдіть у тексті “Пісні” гіперболи. Яку роль вони відіграють?

14. Які художні деталі, використані в поемі, справили на вас найбільше враження? Обгрунтуйте.

15. Яким у поемі постає Ганелон? Як він протиставляється Кардові та Роландові? Чому, на вашу думку, Ганелон став зрадником, а Роланд – героєм?

16. Про що свідчить закінчення поеми “Пісня про Роланда”?

17. Що уславлюється і що засуджується в “Пісні про Роланда”?

18. Що таке героїчний епос? Які риси притаманні героїчному епосові Середньовіччя?

19. Які ознаки дозволяють нам віднести твір “Пісня про Роланда” до середньовічного героїчного епосу?

1 Переклад із старофранцузької Вадима та Ніпель Пащенків

(1 votes, average: 5.00 out of 5)