Омар Хайям (1048-1122) – Золота доба персько-таджицької лірики, її характерні особливості, видатні представники – СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Омар Хайям народився у місті Нішапурі – одному з головних культурних центрів стародавнього Ірану. Дату народження поета змогли встановити лише недавно, розшифрувавши його гороскоп. Припускають, що гороскоп міг бути складений самим Омаром Хайямом, бо він захоплювався астрологією. Роки його навчання і мандрувань минали у різних містах Хорасану і Мавераннахру – Нішапурі, Самарканді, Бухарі, Гераті, Балхі, Ісфахані.
На Близькому Сході Омар Хайям був знаний передусім як видатний учений. Слава про його дивовижні знання поширилася по всій Середній Азії. Він був видатним математиком, фізиком, астрономом, філософом – справжнім тогочасним енциклопедистом. “Імам Хорасану”, “Вчений муж століття”, “Знавець грецької науки”. “Цар філософів Сходу і Заходу” – ось далеко не повний перелік почесних титулів Омара Хайяма у зоряні часи його слави.
У філософії Омар Хайям вважав себе послідовником Ібн Сіни (Авіценни), модель Всесвіту якого з “Книги зцілення” була сприйнята західноєвропейськими вченими і відтворена у “Божественній комедії” Данте.
З глибин XII ст. дійшла розповідь про його останні хвилини життя. Абуль-Гасан Бейгакі переповів її зі слів родичів. У той день Омар Хайям уважно читав книгу свого улюбленого Авіценни “Книга зцілення”. Дочитавши до розділу “Одиничне та множинне”, він поклав зубочистку між двома листами й попрохав покликати людей, необхідних, щоб скласти заповіт. В той день він не їв і не пив. Ввечері, закінчивши останню молитву, вклонився до землі і сказав: “О боже, ти знаєш, що я пізнав тебе в міру своїх можливостей. Вибач мені, моє знання тебе – це шлях до тебе”. І помер.
Могила Хайяма знаходиться у Нішапурі біля могили імама Махрука. На цій могилі у 1934 р. на кошти, зібрані пошановувачами творчості Хайяма у різних країнах, був встановлений обеліск.
Відомий митець і мислитель середньовічного Сходу Омар Хайям залишив по собі величезну кількість наукових трактатів і досліджень, та все ж у світі його знають більш як поета, ніж як ученого. Його дивовижні чотиривірші (рубаї) й досі захоплюють читачів філософською глибиною, щирістю почуттів, лаконічністю, підкресленою простотою зображувальних засобів і водночас гнучкістю форми, яскравою ритмомелодикою.
Найбільше досягнення поета – рубаї. Омар Хайям був послідовним прихильником цього найскладнішого жанру персько-таджицької лірики. Принципово нове, що привніс Омар Хайям цей традиційний жанр, полягає в науково-філософській глибині чотиривірша, яка в його творчості грунтується на раціоналістичній світоглядній основі.
Поезії Омара Хайяма змушують читачів замислюватися, розмірковувати, спостерігати, сперечатися. Для поета людина – це найвища й найдосконаліша істота на землі. Поет високо цінує її розум, натхнення, допомагає позбутися невпевненості, звільнитися від духовного рабства. Поет вважав, що тільки вільна людина може відкривати закони природи, розгадувати таємниці Всесвіту. У деяких віршах Хайям висловлює занепокоєння щодо можливостей людини, скаржиться на невідворотність долі. Омар Хайям пише, що життя коротке, а час швидкоплинний. Треба жити сьогоднішнім днем, радіти кожній миті.
У віршах поета багато недомовленого: напівтони, натяк, умовність, незавершеність думки, зумисна “туманність” висловів. Вони спонукають читачів мислити самостійно, йти дорогою пошуку і думати. Надзвичайною глибиною змісту й майстерністю художніх творів Омар Хайям здобув світову славу. Його твори перекладені мовами багатьох народів світу і читаються із зацікавленістю майже через тисячоліття після їх створення.
Мавзолей Омара Хайяма у Нішапурі, Іран.
Літературна та наукова спадщина цього східного мислителя є не – перевершеною і досі залишається незрівнянною сторінкою світової культури.
В українській літературі рубаї Хайяма переспівували Василь Мисик, Микола Бажан, Дмитро Павличко, Володимир Ляшкевич, Віталій Іващенко, Володимир Ящук, Данило Кононенко, Юрій Хабатюк та інші.
Рубаї
Ті, що поклони б’ють, наслідують ослам,
Бо служать шахраям, шахрайський возять крам
І найдивніше те, що під покровом віри
Живуть кефірами* і продають ісламі
І юних, і старих – всіх поглинає час,
І невеликий нам дається днів запас.
Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,
Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.
* * *
Від хліба, що Творець нам посилає,
Ніхто й малої скибки не відкрає.
Тож не турбуйсь про те, що в тебе є,
І не турбуйсь про те, чого немає.
* * *
Троянда вранішня ошатністю своєю
Чарує солов’я, співця свого. Під нею
Присядь у холодку, бо пелюстки ці вітер
Зриватиме й тоді, як станемо землею.
* * *
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
Того, що суджено, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити на землі.
* * *
Я спав – і от мудрець мені у сні прорік:
“Немає радощів для заспаних повік!
Соннивче, ти забув, що сон – подоба смерті?
Збудись, бо прийде час – і ти заснеш навік!”
* * *
Я тільки й знаю, що знання шукаю,
В найглибші таємниці проникаю.
Я думаю вже сімдесят два роки –
І бачу, що нічого я не знаю.
*Кефір – *невірний* мусульманському світі.
Недоброзичливість ніколи не могла
Узяти верх: до злих вертались їх діла.
Я зичу благ тобі – ти зла мені бажаєш:
Ти благ не діждешся, я не побачу зла!
* * *
Хіба не дивно, що пани чиновні,
Самим собі нудні, хоч горді зовні,
До кожного, хто здирство зневажає,
Такого пишного презирства повні?
* * *
У кого кожний день в запасі півкоржа,
У кого свій садок і хата не чужа,
Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,
У того світлий зір і радісна душа.
* * *
Якби мені до рук – скрижалі Долі,
Я розписав би їх по власній волі!
Із світу вигнав би всі смутки, болі,
Чолом небес досяг, не жив би долі!
* * *
Твій ворог – небеса коловоротні.
Без друзів та, всі дні твої самотні.
Будь сам собою, не гадай про завтра,
В минуле не дивись, живи сьогодні!
* * *
Чи діждемо жаданого спокою,
Чи дійдемо до хати над водою?
О, як я хочу після тисяч років
Зійти з землі хоч травкою матою!
* * *
Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми?
В очах у розуму зіниця й зір – не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір, – це ми.
* * *
Хто в найтаємніше спроможний зазирнути,
Той не шукає втіх і не боїться скрута:
Якщо добро і зло – минущі, то байдуже,
Слабим чи лікарем тобі судилось бути.
* * *
Оскільки мудрому наш вік ціни не знає,
Усі плоди його недоум пожинає.
Неси ж мені того, що розум відбирає,-
Може, й нас тоді цей вік не занедбає!
Коли у мудрого є тайна будь-яка,
Хай в серці криється у нього, як Анка’*.
З малої рісочки стає перлина в мушлі,
Коли глибінь її оточує морська.
* * *
Ми – сонце щастя й горя океан.
Ми справедливість любим – і обман.
Злі й добрі ми, довершені й нікчемні,
Іржаве дзеркало й Джемшідів жбан.
Переклад Василя Мисика
Український контекст
Василь Олександрович Мисик (1907-1983)
Василь Олександрович Мисик (1907- 1983) – український поет, перекладач. В’язень сталінських концтаборів.
Народився 24 липня 1907 року в селі Новопавлівка Межівського району Дніпропетровської області в родині священика. Одночасно з творенням оригінальних поезій Мисик багато перекладав. У 1934 р. В. Мисика було заарештовано. За півроку – через брак достатніх даних – слідство було припинено. Але в липні 1935 р. Мисика було засуджено до 5 років виправно-трудових таборів. Незаслужене покарання Мисик відбував на Соловках.
З 1941 р. був у радянських військах, потрапив у полон. Навесні 1945 р. разом із групою солдатів, виведених на розстріл, утік із німецького табору для радянських військовополонених. У 1956 р. а Василя Мисика було знято всі звинувачення і реабілітовано.
Особливої уваги заслуговує плідна перекладацька спадщина В. Мисика, за яку 1977 р. поета було відзначено премією імені М. Рильського. В перекладах українською мовою Василя Мисика читаємо поезії Дж. Байрона, В. Шекспіра, О. Пушкіна, П. С. Шеллі, Р. Бернса, Г. Лонгфелло, Дж. Кітса, В. Уїтмена, П. Й. Гете, Ж. П. Беранже, та інших європейських авторів. Як фаховий сходознавець В. Мисик перекладав твори багатьох поетів Сходу: Рудакі (Вибране, 1962), Омара Хайяма (Рубаї, 1965), Гафіза (Лірика, 1971), Фірдоусі (З “Шах-Наме”, 1975).
* Казковий* птах.
Завдання за рівнями
І
1. Що ви можете розповісти про життя Омара Хайяма?
2. Дайте визначення літературознавчих понять “бейт”, “рубаї”, “газель”, “касида”.
3. Кого з українських перекладачів поетів персько-таджицької поезії ви можете назвати?
4. Що ви знаєте про життя і творчість Василя Мисика?
II
1. Які сторінки біографії О. Хайяма зворушили вас найбільше?
2. Які є особливості персько-таджицької поезії.
3. Виразно прочитай газель Гафіза “Я по троянду в сад спустився на світанні” Про що журиться поет, що його непокоїть?
4. Зачитайте бейти Рудакі. Визначте основні думки поезій.
5. Визначте коло проблем, які турбували Омара Хайяма в його поезії.
6. Вивчіть напам’ять 2-3 рубаї О. Хайяма.
7. Чому рубаї Омара Хаяма називають філософськими?
III
1. Що об’єднує майстрів персько-таджицької поезії Гафіза, Рудакі, Омара Хайяма?
2. Розкрийте філософський зміст бейтів Рудакі.
3. Якою постає людина в поезіях Гафіза, Рудакі, О. Хаяма?
4. Випишіть із віршів Рудакі найбільш яскраві рядки, які вам сподобались.
IV
1. Зачитайте напам’ять 2-3 рубаї Омара Хайяма. Чому саме ці рубаї ви обрали?
2. Розкрийте філософський зміст обраних вами рубаї. Чим вони вам сподобалися?
3. Які думки і почуття навіяла вам рубаї О. Хайяма?
4. До яких міркувань спонукає вас такий вислів О. Хайяма “Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми”?
5. Яким ви бачите створений поетом у чотиривіршах світ?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)