ЛІ БО – ІЗ КИТАЙСЬКОЇ ЛІРИКИ – ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ЛІ БО – ІЗ КИТАЙСЬКОЇ ЛІРИКИ – ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
(701-762)
О Бо, що не має в поезії суперників, подібний до вітру в просторах, з нетутешніми думками!..
Ду Фу
“Китайською грамотою” зазвичай називають щось незрозуміле. Чому ж вірші, намальовані (не написані!) понад тисячоліття ому ієрогліфами, хвилюють нас і сьогодні? часники величали їхнього автора, Лі Бо, “безсмертним, скинутим з небес”. Безсмертними в усьому світі називають богів, чом же китайці “приземлили” його? Чи не тому, що він писав про “приземлені” проблеми: утиски селян, тугу жінки за чоловіком, який пішов на війну, гіркоту від розлуки з другом, яка ніби “полин летить за десять тисяч лі”? Та Лі Бо цими проблемами жив і сам: мандрував просторами Китаю, був то гірським самітником, то придворним поетом, а то й заколотником. Відмовившись від кар’єри, дев’ятнадцятирічний син купця пішов до гурту “женьсе” (аналог ватаги Робіна Гуда чи Кармалюка). Вони грабували багатіїв, віддаючи частину здобичі біднякам. Широка натура, Лі Бо роздавав майже все, що здобував. Він неодноразово виявляв абсолютну свободу, гідне подиву презирство до добробуту й високих посад. Під час нетривалого перебування при дворі Лі Бо дратував вільнолюбством, небажанням запопадливо гнути спину не так імператора, який присвоїв йому звання “ханьлінь” (щось на кшталт академіка), як придворних лакуз. Дехто жартував, що в його спині є “кістка гордості” (“кістка Лі Бо”), що заважає згинатися в поклонах. “Досконало чистий” – таке його “народне ім’я”. Мабуть, лише такий поет відчував себе часткою всесвіту, природи. Тож не дивно, що навіть пейзаж у нього “олюднений”: змах пензля – і нежива природа оживає: “…Я на гори дивлюся – і не набридає мені, горам також на мене дивитися не набридає”. Його поезії вирізняються вишуканістю, тонким ліризмом, свіжістю й несподіваністю асоціацій, філософським змістом.
Іноді біографія Лі Бо нагадує казку. Якось він пішов у військо бунтівного принца задля полегшення долі простолюду. Заколотників розбили й полонили. Та сталося диво: його врятував воєначальник, якому, коли той був ще солдатом, допоміг “женьсе” Лі Бо. Страту замінили вигнанням, і поет помер у свого родича, який зберіг збірку його віршів. Це факти. Однак легенди (про Лі Бо їх є чимало) часто показовіші за них. Переказують, що, пливучи човном, коли нічне
Небо відбивалося у воді, поет відчув якусь незвичайну свободу. Неначе летячи в космічних сферах, він потягнувся рукою до місяця, випав із човна іі потонув. За іншою легендою, він вознісся на небо в супроводі сонму безсмертних. Тож Лі Бо можна назвати не лише “безсмертним, скинутим з небес”, а й “безсмертним, повернутим на небеса”.
ПЕЧАЛЬ НА ЯШМОВОМУ ГАНКУ
На яшмових сходах біліє холодна роса.
Промокли панчохи. Пливуть мовчазні небеса.
Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній печальний – На тихій воді він тремтить і повільно згаса.
ЖАРТОМА ПРИСВЯЧУЮ МОЄМУ ДРУГОВІ ДУ ФУ
На гірській верховині, – Ох, шановний мій друже,
Де вибігли сосни на схили, та й як же ви зблідли й змарніли!
Випадково зійшлися Чи важка ж то робота –
Ополудні наші стежки. складати у віршах рядки?
НА САМОТІ СИДЖУ В ГОРАХ ЦЗІНТІНШАНЬ
Зграя птиць пролетіла Я на гори дивлюся –
І зникла ту ж мить вдалині, і не набридає мені,
Сиротлива хмаринка Горам також на мене
За ними слідом поспішає. дивитися не набридає.
Переклади Л. Первомайського
Входжу в річку, грає осіння вода…
Люблю свіжість цих лілій.
Зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках,
Хвилюється заводь…
Дивна ця година… громадяться шовкові хмари…
Хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм;
З тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше…
В горі й надії дивлюся туди… північний вітер в обличчя.
Переклад І. Лисевича та В. Іллі
ЗАПИТАННЯ І ВІДПОВІДЬ У ГОРАХ
Мене спитали, в чому смисл мого життя у горах.
Я усміхнувсь і промовчав, ну що тут говорити!
З дерев опалі пелюстки пливуть у далечі-безвісті –
В новий, у зовсім інший світ, байдужі до людського!
Сонце виходить із закамарків Сходу,
Ніби здіймається з самого споду земного.
Пропливе по небу й зникає в Західнім морі…
А де ж бо стайня
Для шістки його драконів?1
Світило, як стало світити,
Ніколи вже й дня не спочине.
В людині ж – нема тої сили,
Щоб рухатись довго, як сонце.
Весною не дякують стебла
Промінню – за квіти розпуклі.
Не зляться на вітер осінній
Дерева – за зірване листя.
Не знаємо, хто це бичем
Підстьобує пори року,
Та є природний закон:
Усе процвітає й вмирає.
Візнице сонця Сіхе,
Чому в безбережних хвилях
Ти ввечері топиш його
Й сама всю ніч байдикуєш?
Роланда”, коли, на молитву
Карла Великого, було зупинено сонце.
А був же колись, Лу Ян2 – от сила духу! –
На небі сонце спинив, змахнувши списом.
Переклади Г. Туркова
В. Ковтун. Спогади про Лі Бо. 2000 р.
1 Шістка драконів за міфом була упряжена в колісницю Сонця, якою правила візниця Сіхе.
2 Лу Ян – легендарний полководець, який змахом списа зупинив захід сонця, щоб при світлі закінчити битву. Схожий епізод є в “Пісні про
1. Пригадайте міфи про чергування дня і ночі. 2. За поданими в підручнику віршами визначте провідні мотиви лірики Лі Бо. 3. Які асоціації викликають у вас картини природи у віршах поета? 4. Чому картина осінньої ріки (“Входжу в річку…”) викликає в ліричного героя вірша сумні думки? 5. За “Піснею про схід і захід сонця” реконструюйте китайський міф про чергування дня і ночі. Які асоціації викликав він у Лі Бо? 6. Порівняйте “Пісню про схід і захід сонця” з віршем Горація “До Манлія Торквата”. Що об’єднує ці твори? Відповідь аргументуйте. 7. Які художні образи та тропи з віршів Лі Бо вам запам’яталися? Чому? 8. Чи можна поезію Лі Бо назвати філософською? Обгрунтуйте свою точку зору.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)