ІЗ КИТАЙСЬКОЇ ЛІРИКИ – СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – Хрестоматія
Китайська культура – одна з найдавніших культур світу, її історія налічує понад три тисячі років. Давня усна народна творчість Китаю не створила грандіозних епічних поем. Єдиними віршовими формами були невеликі ліричні пісні, перші з яких відносять до XI століття до нашої ери. їх, за переказом, зібрав і впорядкував у збірку “Шицзин” (“Книга пісень”) Конфуцій(VI століття до н. е.), засновник офіційної релігії Китаю – конфуціанства1.
До книги увійшли народні пісні та ритуальні гімни, у яких відобразилися прагнення простих людей. У них розповідалося про бідування народу та засуджувалися недостойні правителі. Народні пісні “Шицзин” вирізнялися простотою і стали зразком для китайських поетів наступних століть.
Китайська авторська поезія до III cm, н. е. була безпосередньо пов’язана з народними піснями. Поети писали свої вірші, використовуючи форму народної пісні. Основа авторської китайської поезії була закладена ще Конфуцієм. Він стверджував, що вірш має відображати те, що людина бачить і відчуває, автор повинен бути гранично щирим. Тому китайська поезія не знала вимислу в європейському значенні цього слова. Вона була абсолютно правдивою в зображенні подій, думок та почуттів поета: “Китайська поезія – це документ”. Для китайського поета дійсність була багатшою за будь-який вимисел.
Незважаючи на те, що в Китаї розвивалися й інші жанри літератури, головним літературним родом була лірика. Вірші пронизували весь побут Китаю. Наприклад, щоб стати державним службовцем, треба було скласти іспити, серед яких був й іспит зі складання віршів. Віршами писали послання друзям, відгукувалися на важливі події суспільного та особистого життя.
Із III століття в Китаї поряд із віршами традиційної народної форми – “старого стилю”,- поступово розвивається придворна поезія. Лірична поезія імператорського двору, яка досягла розквіту в V – VI століттях, була відірвана від повсякденних проблем простолюду. Придворні поети “нового стилю” прагнули вишуканості мови. Вірші стали барвистими та вигадливими, втративши простоту народної поезії.
[1] Конфуціанство, засноване філософом Конфуцієм, було офіційною релігією Китаю. Воно визначало, як мають поводитися люди в суспільному і особистому житті, щоб відповідати ідеалу високоморальної поведінки. Вивчення конфуціанських книг було основним елементом класичної освіти в тогочасному Китаї.
Розквіт ліричної поезії епохи Тан (618 – 906 роки н. е.)
У 618 році після періоду роздробленості, громадянських воєн та кривавих повстань Китай об’єднала імператорська династія Тан(618906 роки). Перші імператори династії активно проводили реформи, щоб відбудувати зруйновану країну. Відновилося землеробство, почала процвітати торгівля та активно розвивалися міста. Економічне піднесення, розвиток культури спричинили розквіт поезії, яку тепер називають поезією епохи Тан.
Таноькі поети повертаються до простоти народної пісні, намагаючись подолати внутрішню порожнечу та зовнішню барвистість придворної поезії попередньої доби. Однак лише видатним поетам танської епохи вдалося досягти органічного поєднання найкращих досягнень двох традицій: простоти і глибокої поетичної думки віршів “старого стилю” та досконалої форми віршів “нового стилю”.
Основними темами танської поезії були теми природи, дружби, кохання, туги за давниною, вигнання, швидкоплинності людського життя, самітництва. Ці теми поети розвивали і поглиблювали, спираючись на ідеї та світогляд трьох великих релігій Китаю: конфу – ціа’нства, даосизму1 й буддизму.
Література, що тяжіла до конфуціанства, характеризувалася реалістичністю зображення життя і стриманістю переживань. Літературі, що тяжіла до даосизму, притаманні змалювання внутрішнього світу людини, звернення до образів китайської міфології та до мотивів містичного єднання людини і природи. Найяскравіше це протиставлення втілилося у творчості геніальних поетів-сучасників Лі Бо та Ду Фу.
1 Даосизм – друга велика релігія Китаю, заснована філософом Лао-цзи·(VІ ст. до н. е.). Згідно із цією релігією, людина є частиною природи і Всесвіту, тому вона має розвивати в собі інтуїцію та містичну чутливість, щоб гармонійно злитися з ними. Закон загального розвитку природи і Всесвіту, за яким має жити й людина, отримав назву Дао (буквально шлях, дорога). Даоська релігія включає в себе китайську міфологію.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)