ОМАР ХАЙЯМ (близько 1048 – після 1122) – ЗОЛОТА ДОБА ПЕРСЬКО-ТАДЖИЦЬКОЇ ЛІРИКИ – СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – Хрестоматія
Дата і місце народження Омара дайма оповиті легендами і достеменно невідомі. Вірогідно, що Хайям народився 18 травня 1048 року. Згідно з більшістю джерел, народився він у місті Нішапур, де й розташована його могила. Ніша – пур – одне з головних культурних центрів стародавнього Ірану. Ім’я Хайяма в різних рукописах перекладалося по-різному. У найбільш повній формі це Гіяс ад-Дін Абу-л-Фатх Омар ібн Ібрахім Хайям Нішапурі. Виходячи з повного імені Хайяма, ми бачимо, що його батька звали Ібрахім, і він, певно, походив з роду ремісників. Про молоді роки Хайяма майже нічого невідомо. Існує лише легенда про дитячі роки Хайяма й візира Нізама ал-Мулка, які, навчаючись разом, товаришували й дали клятву допомагати один одному, якщо хтось із них досягне високого становища. Сталося так, що Нізам ал-Мулк став візиром, і Омар Хайям з’явився до нього й нагадав про клятву. Візир визнав старе право і хотів, щоб друг управляв Нішапуром і його околицями, але Омар віддав перевагу лише щорічній платі.
Омар Хайям навчався спочатку в Нішапурському медресе1 (яке мало в той час славу аристократичного навчального закладу, що готував чиновників для державної служби), а згодом – у містах Балха, Самарканд, Бухара. Роки навчання змінилися роками вчителювання, бідування і мандрів. Мандрівки Хайяма проходили в різних містах – у Нішапурі, Самарканді, Бухарі. Він був не лише видатним математиком, але й видатним енциклопедистом свого часу. У філософії він визнавав себе послідовником Ібн Сіни. У двадцятип’ятирічному віці він написав алгебричний трактат, який уславив його.
У 1074 р. молодого поета і вченого запросили в Ісфахан (тогочасну столицю сельджуцького султана Малік-шаха Ісфахані) керувати обсерваторією. Омарові Хайяму надали можливість займатися наукою, а для поезії залишалися години дозвілля. Відомо, що поет писав свої чотиривірші на полях наукових праць. Рукописів його віршів досі не знайдено.
В обсерваторії в Ісфахані Омар Хайям успішно провадив наукові досліди, написав цікаві праці з математики і фізики, на основі глибоких астрономічних спостережень створив календар, що був, як запевняють фахівці, точнішим за 1 Медресе (від араб, дараса – вивчати) – мусульманська середня та вища школа, яка готувала священнослужителів, учителів початкових мусульманських шкіл – мектебів, а також державних службовців.
Сучасний. Омар Хайям піддав сумніву непохитність основного постулату Евкліда про те, що паралельні лінії ніколи не перетинаються.
Омара Хайяма неможливо уявити безпристрасним ученим, який замкнувся в колі лише своїх наукових інтересів. У віршах, а так воно, мабуть, було і в житті, ми бачимо його у веселому оточенні друзів, на лоні природи. Життя і творчість Омара Хайяма – це постійний пошук істини. Та що ближче він наближався до істини, то більше усвідомлював, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею творення Всесвіту і людини. На схилі літ він дійшов такого іронічного висновку: “Я тільки й знаю, що знання шукаю, В найглибші таємниці проникаю. Я думаю вже сімдесят два роки – і бачу, що нічого я не знаю”.
У 1092 р. померли Малік-шах і його головний візир Нізам аль-Мульк. Ісфаханську обсерваторію закрили. Омар Хайям намагався зацікавити спадкоємця шаха астрономічними заняттями і склав мовою фарсі “Книгу про свято весняного рівнодення новруз”. Але марно: нових можновладців астрономія не цікавила. Через якийсь час сельджуцькою столицею знову стало місто Мере. Омар Хайям переїхав туди і продовжував свою наукову роботу. Оточений недоброзичливцями з-поміж релігійних ортодоксів, він уникав публічних виступів, або, як пише тогочасний хроніст, “був скупим до написання книг і викладання”. Поет зустрічав надвечір’я свого життя спокійно, із філософською мужністю і стійкістю людини, яка знає невблаганну силу плинності часу: “Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі, Що вмерти мушу я, що строки в нас малі: Того, що суджено, боятися не треба; Боюсь неправедно прожити на землі”.
Останні роки свого життя Омар Хайям провів у Нішапурі, читаючи книги і розмірковуючи про сенс буття. Як стверджує молодший сучасник поета – Бейхак, у день смерті, відклавши книгу Ібн Сіни, Омар Хайям написав заповіт. Потім помолився і після цього не їв і не пив. Коли закінчив останню вечірню молитву, вклонився до землі і сказав: “О Боже мій, Ти знаєш, що я спізнав Тебе в міру моїх можливостей. Пробач мені, моє пізнання Тебе – це мій шлях до Тебе”. І помер.
Поетичні перлини поета – рубаї (лірико-філософські чотиривірші) – були об’єднані сходознавцями-перекладачами у збірку “Рубайят”, що відома нині в усьому світі. На відміну від інших поетів Сходу, Омар Хайям був послідовним прихильником цього найскладнішого жанру персько-таджицької лірики. Принципово нове, що привніс Омар Хайям у цей традиційний жанр, полягає в науково-філософській глибині чотиривірша, яка в його творчості грунтується на раціоналістичній світоглядній основі. Омар Хайям відшліфував форму рубаї, і визначив його внутрішні закони. Девізом, його творчості можуть бути слова: “Хай живе життя!”
Надзвичайною глибиною змісту й майстерністю художніх творів Омар Хайям здобув світову славу. Його твори перекладені мовами багатьох народів світу і читаються із зацікавленістю майже через тисячоліття після їх створення.
Першим перекладачем Омара Хайяма українською мовою із фарсі був Агатангел Кримський, який публікував свої переклади у галицьких виданнях 90-х рр. XIX ст. А. Кримський включив окремі твори поета у книгу “Перські лірики” (1916). Значний внесок для популяризації творчості поета зробив Василь Мисик.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)