Значення творчості М. В. Ломоносова для філософії
Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765) – геніальний учений – енциклопедист, який збагатив своїми відкриттями майже всі області знання, що розробив природничонаукові проблеми і що вніс величезний внесок в гуманітарні науки, зокрема, в філологію, до того ж неабиякий поет. Це дало підставу А. С. Пушкіну назвати його “першим нашим університетом”, “найбільшим розумом новітніх часів”.
Світогляд Ломоносова формувалося в першу чергу під впливом наукових праць представників механістичного міроосмисленія – Г. Галілея, Р. Декарта, Ф. Бекона. І. Ньютона, Г. Лейбніца та ін Разом з тим воно найтіснішим чином пов’язане з його власними природно – науковими дослідженнями. Істотно і те, що він прослухав курс філософії в Марбурзькому університеті у X. Вольфа. Ломоносов розвивав ідеї “корпускулярної філософії”. Матерію він розумів як що складається з найдрібніших частинок – атомів, що утворюють більш складні форми – корпускули (або молекули), які, поєднуючись у різних комбінаціях і кількостях, породжують все різноманіття видимого в природі. Ця його концепція атомізму лежить в основі “повної системи природи”. З ідеєю єдності світу тісно пов’язана і його ідея про загальний взаємозв’язок і розвитку в природі, що свідчить про наявність в його поглядах елементів діалектики.
Займаючись природничими науками, Ломоносов надавав першорядне значення досвіду. Але досвід як метод пізнання був для нього лише основою достовірності; для того ж, щоб витягти з досвіду істину, узагальнити експериментальні дані і на згой осно – “не розробити новий закон природи, необхідна аналітична і синтетична діяльність розуму. Тому в ході пізнання вчений повинен висувати гіпотези в якості попереднього логічного поясненні досвідчених даних. Лише підтверджена досвідом гіпотеза призводить до істинної теорії. Отже, метод пізнання Ломоносова такий: від досвіду через гіпотези до встановлення суворої наукової теорії.
У своїх філософських поглядах Ломоносов стояв на позиції примирення наукового і релігійного пояс – нения світу. “У багатьох глибоко вкоренилося переконання, що метод філософствування, що спирається на атоми, або не може пояснити походження речей, або, оскільки може, відкидає Бога – творця. І в тому, і в іншому вони, звичайно, глибоко помиляються, бо немає ніяких природних почав, які могли б ясніше і повніше пояснити сутність матерії і загального руху, і ніяких, які з більшою настійністю вимагали б існування всемогутнього двигуна”.
М. Ломоносов, як і І. Ньютон, провів чітку методологічну грань у підході до пояснення конкретно – наукових проблем. З точки зору Ломоносова, не можна вирішувати конкретно – наукові проблеми, скажімо, в математиці, механіці, хімії тощо, весь час зсипати на релігійні принципи. Поглядам Ломоносова, як багатьох мислителів його часу, був притаманний деїзм, згідно з яким Бог – головний “архітектор” світобудови. “Нерассудітелен математик, якщо він хоче Божеську волю виміряти циркулем. Такий же і богослов’я вчитель, якщо він дум ^ т, що по псалтирі навчитися можна астрономії чи хімії”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)