Ломоносов Михайло Васильович
М. В. Ломоносов – засновник вітчизняної науки.
В певній мірі від М. Ломоносова бере свій початок матеріалістична традиція російської філософії, хоча його філософське мислення механистично. Втім це цілком зрозуміло, тому що саме в цей час бурхливо розвиваються природничі науки, а механіка набуває рис універсальності. Тому і світогляд, і науково-філософські погляди М. Ломоносова формуються, в першу чергу, під впливом природничонаукових відкриттів і впливом наукових поглядів представників механістичної картини універсуму – Г. Галілея, Р. Декарта, Ф. Бекона, І. Ньютона. Разом з тим вони найтіснішим чином пов’язані з його власними природничо дослідженнями, які підводять його до розуміння об’єктивності існування світу.
Найбільш значимі філософські думки М. В. Ломоносова можна представити таким чином:
– визнання матеріальної єдності світу. “Матерія є те, з чого складається тіло і від чого залежить його сутність”;
– визнання законів розвитку світу;
– визнання пізнаваності світу;
– пояснення єдності матерії і руху.
Матерію він розумів як реальність, що складається з найдрібніших частинок – атомів, що утворюють більш складні форми – корпускули (або молекули), які, поєднуючись у різних комбінаціях і кількостях, породжують все різноманіття видимого в природі. Ця його концепція атомізму лежить в основі “повної системи природи”. З ідеєю матеріальної єдності світу тісно пов’язана і його ідея про загальну взаємозв’язку і розвитку в природі, що свідчить про наявність в його поглядах елементів діалектики.
Тієї ж ідеї розвитку підпорядкована і його думка про взаємозв’язок неорганічної (абіотичним) та органічної (біотичної) природи. При цьому він тонко розрізняв дію в природі принципу кореляції і функціонального взаємозв’язку.
Проблеми пізнання. Займаючись природничими науками, М. Ломоносов першорядне значення надавав досвіду. Але досвід як метод пізнання був для нього лише основою достовірності, для того ж, що б отримати з досвіду істину, узагальнити експериментальні дані і на цій основі розробити новий закон природи, необхідна аналітична і синтетична діяльність розуму. І тому в ході пізнання вчений повинен висувати гіпотези в якості попереднього логічного пояснення дослідних даних. Лише підтверджена досвідом гіпотеза призводить до істинної теорії. Таким чином, метод пізнання М. Ломоносова такий: від досвіду, через гіпотези, до встановлення суворої наукової теорії.
Бог у М. Ломоносова. Поглядам Михайла Васильовича, як і багатьом мислителям епохи Просвітництва, були не чужі елементи деїзму: Бог – головний творець Миру, що не втручається в подальший хід світових подій. Тому наука повинна бути відокремлена від релігії. Однак у М. Ломоносова виникала думка про відсутність божественного первотолчка, але вона залишилася нерозвиненою.
В цілому М. Ломоносов розвивав ідеї науки періоду Нового часу про універсум з природними закономірностями, доступними пізнанню, розробляв “корпускулярну філософію” в якості вихідної концепції для пояснення фізичних і хімічних (матеріальних) явищ.
Ломоносов Михайло Васильович (1711-1765 рр.), Перший російський вчений світового значення, історик, художник, поет, що заклав основи сучасної російської літературної мови, прихильник вітчизняної науки й освіти, ініціатор заснування Московського університету. Народився 8 (19) листопада 1711 в селі Денисівка (нині Ломоносово) Холмогорського повіту Архангельської губернії в заможній поморської сім’ї Василя Ломоносова, вільного від кріпосницької залежності. Мати його померла. Батько був одружений ще двічі. Друга мачуха не злюбила Мішу і раділа, коли той разом з батьком йшов на промисел у море. Син допомагав батькові в його торгових і промислових справах до 19 років. У 20 років Михайло залишає рідну домівку і вирушає в далеку Москву з однією метою – вчитися. У нього рано прокинувся інтерес до знань, читати його вивчила рідна матінка – дочка диякона. Пізніше він познайомився з поморами-старообрядцями, які розвинули його тягу до читання і перетворили інтерес до знань в потребу. З 1731 року він в Москві в Заіконоспасского школах (база для майбутньої Слов’яно-греко-латинської академії), куди за указом російського Імператора Петра I приймалися діти священиків, а добрі люди по-дорозі підказали Михайлу, що треба позначитися поповичем, щоб туди потрапити. Отримував він в школі алтин в день: по грошику на хліб і квас, а решту грошей йшли на книги, папір і одяг. У 1735 р Ломоносова у складі 12 обраних учнів від цієї школи направляють в Академічний університет Санкт-Петербурга, роком пізніше він з двома кращими учнями відправляється на навчання до Німеччини (університети Марбурга і Фрейбурга), де до 1741 осягає гірнича справа, вивчає математику, філософію, фізику, хімію і металургію. З 1742 Ломоносова призначають ад’юнктом хімії, пізніше фізики (в сучасній науковій ієрархії ад’юнкт – доктор наук) Петербурзької Академії наук, з 1745 року він затверджений у званні професора хімії і стає першим російським академіком цієї академії. У 1748 створив при Академії наук першу в Росії хімічну лабораторію. У 1749 на урочистому засіданні Академії наук Ломоносов виголосив “Слово похвальне Імператриці Єлизавети Петрівни”, яку любив і обожнював як продовжувачку ідей свого великого батька. Його помітили при дворі і він зблизився з фаворитом російської Імператриці – графом І. І. Шуваловим, за підтримки якого створив фабрику мозаїки, добився дозволу проводити досліди над електрикою і розробив первинний проект Московського університету, який і відкрив генерал-ад’юнкт І. Шувалов в 1755 р Він заклав основи фізичної хімії, виключив флогістон з числа хімічних елементів, досліджував атмосферний електрику і силу тяжіння, висунув вчення про колір, створив ряд оптичних приладів, відкрив атмосферу на Венері, описав будова Землі, пояснив походження багатьох корисних копалин і мінералів, опублікував керівництво по металургії, підкреслював важливість дослідження Північного морського шляху і освоєння Сибіру. М. Ломоносов 7 років номінально керував першим в Росії Академічним університетом Санкт-Петербурга, де читав слухачам повний курс фізики російською мовою (університет був закритий недругами Ломоносова через рік після його смерті в 1766 р через нібито великого набору в нього людей нижчого стану, хоча відкритий був за указом Імператора Петра I). Йому належать праці з російської історії, він був одним з основоположників силабо-тонічного віршування, автором од і поем, трагедій і сатир, фундаментальних філологічних праць та наукової граматики російської мови. Ломоносов відродив у Росії мистецтво мозаїки і виробництво смальти, створив з учнями історичні мозаїчні картини (зокрема, “Полтавська баталія”). Він був дійсним членом Академії мистецтв, першим президентом якої (1757-1763 рр.) Був всесильний граф І. І. Шувалов. За наукову діяльність, що має світове значення, М. В. Ломоносов був обраний почесним академіком Болонської і Шведської академій наук.
Ломоносов був у шлюбі, одружившись під час навчання в університеті Марбурга в Німеччині. Дружина була лютеранкою (за цю її конфесійну приналежність Ломоносова постійно принижували недруги його), пізніше переїхала до чоловіка в Росію. У шлюбі народилися дочка і син (син помер ще в дитинстві у Німеччині, так і непобаченого батьком).
Поховали М. В. Ломоносова в Петербурзі, в Некрополі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)