Резюме по середньовічній філософії
1. Середньовічна філософія, так само як і вся культура європейського
середньовіччя, перебуваючи під домінантою релігійного світогляду, сприяла вирішенню екзистенційних проблем. За визначенням французького вченого Ф. Аріеса, середньовіччі було “періодом прирученою смерті”. Однак до кінця середньовіччя картина змінюється: Католицька церква, намагаючись зберегти і зміцнити свій вплив на віруючих, стала зловживати ідеєю Страшного Суду і посмертних кар людям. Любов до Бога виявилася доведеної до презирства до людини. Ця обставина суперечило не тільки інтересам і сподіванням людини, але і заповідям Христа, навчав любити не тільки Бога, але і ближнього, т. Е. Людини. У той же час багато представників духовенства Західної церкви, включаючи і вищих ієрархів, відрізнялися небувалим владолюбством і тягою до земних благ. За цих обставин філософія як служниця богослов’я втрачає своє значення і авторитет.
2. Безплідні схоластичні хитрощі розуму наполегливо вимагали предметного та змістовного вживання, які середньовічна філософія XIII-XIV ст. Дати не могла. У двері історії стукала нова культурна епоха – Відродження і Новий час.
3. У рамках єдиної християнської цивілізації в середньовічній Європі склалося два різних типи філософської та богословської культури. На Заході запанувало катафатіческого богослов’я, яке неминуче призвело до раціоналізації віри. Західне християнство пізнання Бога побудувало на самопізнанні людини. Показовою в цьому плані “Сповідь” Августина. В результаті цього Богу стали приписувати людські поняття і якості, взяті в абсолютному вимірі. Раціоналізація віри найбільш виразно виявилася в схоластики, яка, незважаючи на деякі плюси, в кінцевому рахунку дискредитувала релігійний погляд на світ. Від катафатического богослов’я – до схоластики, від схоластики – до секуляризації культури, т. Е. Звільнення останньої від церковних і релігійних підстав, від секуляризації – до релігійного індиферентизму або атеїзму і богоборство – такий магістральний шлях духовного розвитку
Західної цивілізації. Паралельно з цим в Західній Європі від століття до століття посилювалося увагу до зовнішньої, матеріальний бік життя, комфорту і багатства. У лоні Східного християнства пріоритет був відданий апофатичного богослов’я. Тут переживання живого Бога в актах молитовного спілкування з Ним, аскетичних подвигів і жертовної любові до ближнього ставилося вище міркувань про божественних істинах. Богослов’я і філософія були по суті вербалізацією молитовного та духовного досвіду в цілому. Ось чому в східній Європі внутрішнє духовне життя цінувалася вище матеріального успіху. У той же час свідомість істинності православної віри без належного розуміння ролі людських зусиль у земному житті людей, суспільства і держави, (“На Бога надійся, та сам не зівай”) зіграло фатальну роль: в 1453 році Візантія – оплот Східного християнства – впала під ударами турків. Після цієї події центр православ’я поступово переноситься в Росію (“Москва – третій Рим”), Таким чином, відмінності в духовному житті західної та східної Європи, що склалися в середні віки, привели до відмінності історичних доль народів, що населяють ці регіони.
Запитання і завдання
1. Яка основна характеристика епохи середньовіччя?
2. Що означає теоцентризм середньовічної філософії?
3. Перелічіть основні філософські ідеї Біблії.
4. Які причини поділу християнства на західне і східне?
5. У чому полягає принципова різниця між західною і східною школами патристики?
6. Які ідеї Августина Блаженного вам здалися оригінальними і цікавими?
7. Чому ім’я Діонісія Ареопагіта вживають з приставкою “псевдо”?
8. Який зв’язок між вченням Псевдо-Діонісія Ареопагіта і православним старчеством?
9. Назвіть основні течії західноєвропейської схоластики.
10. Як ви вважаєте, чи мала схоластика позитивне значення для західноєвропейської філософської культури?
(2 votes, average: 3.00 out of 5)