Місце і роль філософії в культурі

В історії суспільної думки під філософією малося на увазі:
– наукове знання, зване протознання, що протистоїть міфології в античну епоху, а потім теології – в епоху Відродження);
– теоретичне знання (характерно для другої половини XVIII – першої половини XIX ст.);
– знання, пов’язане з функціонуванням загального (концепція, що користувалася визнанням на різних етапах формування філософії, популярна і сьогодні).
Вперше термін “філософія” в якості назви особливої ​​сфери знання вжив Платон. Згідно Піфагору, філософ – це людина, яка шукає істину. Софісти вважали, що філософська мудрість полягає в умінні доводити те, що кожен сам для себе вважає правильним і вигідним. Античні мислителі ставилися до філософії і як до способу мислення, і як до системи принципів, які зумовлюють спосіб життя. Фукідід, Сократ та інші мислителі античності використовували слово “філософія” в його буквальному значенні. Аристотель вважав, що філософія пов’язана з розумінням загального в світі, а її предметом виступають початку і причини буття: “ім’я (мудрості) необхідно віднести до однієї і тієї ж науці: це повинна бути наука, що досліджує перші начала і причини”.
Згодом історико-філософський розвиток поняття призвело до зміни уявлення про нього і оцінки значущості філософії в загальному пізнавальному процесі (її визнавали і “царицею всіх наук”, і “служницею теології”). Змінилося також розуміння предмета філософії (світогляд, методологія пізнання, знання про світ у цілому, наука про найбільш загальні закони природи, суспільства і мислення і т. Д.). Концепції, які складалися у процесі розвитку філософського знання, можна розділити на три групи. Перші – ближче до наукового знання; вони будуються відповідно до законів і принципами науки. Інші нагадують якийсь тип художніх творів. Треті за своєю тематикою і манері викладу тяжіють до текстів окультного змісту.
По суті все різноманіття підходів можна розділити на дві групи: перша – філософське знання як наукове, друга – світогляд, який не збігається з науковим знанням і навіть відрізняється від нього. Внаслідок цього в історико-культурному процесі словом “філософія” називали два різні способи мислення про світ і місце людини в ньому, кожне з яких вирішувало специфічні завдання. Обидва напрями необхідні для аналізу розвитку людської культури в цілому і філософського пізнання зокрема.
Філософія вивчає не тільки світ з позицій своєї науки, а й прагне розкрити смислову сторону буття, виступаючи в ролі світогляду. Тому філософія не просто вивчає світ, а отримує знання про нього, заломлені в ракурсі його осмислення для людини. “Філософія – це система поглядів на світ у цілому і на відношення людини до цього світу” (Алексєєв П. В., Панін А. В., 1996).
Предметом філософії є ​​загальне в системі “світ – людина”. Звідси випливає подвійність пізнавального статусу філософського знання (воно належить до наукового знання в цілому, і представляє систему поглядів людини на світ, тип світогляду) і специфіка його структури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Місце і роль філософії в культурі