РОЛЬ І МІСЦЕ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ЖИТТІ НАЦІЇ – ВСТУП
Роль художньої літератури в житті нації й людини важко переоцінити. Першим нашим книгам майже тисяча років. Славетного київського князя Ярослава народ нарік Мудрим через його освіченість і любов до читання. Не випадково цей державний діяч великого значення надавав книзі, адже в ній – мудрість поколінь, естетика й утіха. Відомо, що бібліотека Ярослава Мудрого, яку й досі не знайшли, налічувала сотні томів і вважалася справжнім скарбом не лише через те, що процес виготовлення кожного з них був складним і тривалим, а й тому, що наші пращури усвідомлювали: книга – рушій поступу.
Промовистим щодо ролі художньої літератури та її творців є вислів Остапа Вишні: “Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю”. Справді, прихід у літературу Т. Шевченка змінив історію України: його слово пробуджувало національну свідомість і гартувало людську гідність у мільйонів українців – від простих селян, багато з яких знали його вірші напам’ять, і, безумовно, до високоосвіченої інтелігенції.
Літературі як виду мистецтва властиві ідейність, образність та емоційність. Твори красного письменства мають “викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, які нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета у хвилі, коли творив ті образи” (І. Франко).
Художні образи та втілені в них ідеї не повторюють чи копіюють нашу дійсність у літературному творі; пишучи повість чи поему, майстер слова створює нову естетичну дійсність, що вбирає в себе свій час і є носієм загальнолюдських цінностей.
Змальована письменником дійсність реалізується лише в особі читача, без якого вона мертва. Як же виявляється мистецька самобутність письменника у створеному ним художньому світі?
Ф. Кричевський. Триптих “Життя”. Фрагмент
Володимирська ікона Божої Матері. Храм Святого Миколая. с. Товмач, Львівська область
Кожен із майстрів слова послуговується різними мовними ресурсами для творення образів (зокрема, зорових): тропами, синтаксичними фігурами, віршованою чи прозовою формою тощо – унаслідок цього виникають різні образи, які по-своєму красиві й естетично вартісні. Отже, ідейність, образність та емоційність здатні захоплювати читача, впливати на його виховання.
Опановуючи шкільний курс української літератури, ви маєте навчитися аналізувати художні твори різних епох, митців і стилів, що допоможе вам стати підготовленими читачами. Передусім з’ясовують тему твору (у ліричному творі – провідний мотив або кілька мотивів), визначають головну ідею й порушені в ньому проблеми, сюжетно-композиційні особливості, характеризують героїв через їхні вчинки, міркування, зовнішній вигляд, мову тощо, визначають мовні художні засоби, адже мова – “першоелемент літератури”.
Аналізуючи літературний твір, завжди зважають на історичний контекст – тобто епоху, коли його було написано, адже в такому разі читач сприймає твір із часових позицій: умови написання, історичний зріз, національні пріоритети тощо. У 9 класі ви прочитаєте шедеври різних епох: біблійні легенди, “Повість минулих літ”, козацькі літописи, твори Г. Сковороди, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка та ін. Отже, ви вивчатимете українську літературу за хронологічним (часовим) принципом.
Під час аналізу художнього твору важливим є й естетичний контекст. Це поняття пов’язане передусім із красою, доладністю, витонченістю й довершеністю. Кожна літературна епоха має спільні й водночас відмінні пріоритети в естетичному осягненні дійсності. Скажімо, у середньовічній літературі оспівували красу божественну, духовну, в епоху Відродження надавали перевагу зовнішній красі, її гармонії з внутрішньою, довершеності ліній і форм, у ХІХ та ХХ ст. насамперед зображували людину, її духовний світ. Ці естетичні уподобання поширювалися й на інші види мистецтв: архітектуру, музику й особливо живопис. Простежте зміщення естетичних пріоритетів на прикладі репродукцій картин різних епох.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)