Особливості елліністичної філософії
Треба відразу сказати, що елліністична (давньогрецька) філософія – органічне продовження еллінської, класичної філософії. Наступність і традиція зберігалися. Тому, можливо, слід говорити не про елліністичної філософії як такої, а про давньогрецької філософії в період еллінізму.
Еллінізм – НЕ нова суспільно-економічна формація, а лише етап у розвитку цієї формації. У період еллінізму рабовласницька система зберігалася, але велике значення в сільському господарстві і ремеслі набував праця напіввільних виробників типу римських колонів. Відносно політичного ладу елліністичні суспільства являють з’єднання рис класичного поліса з давньосхідної монархією. Панівним класом стає військово-землевласницька аристократія.
Ясно, що при такому загалом не так вже істотній зміні суспільного буття і елліністична філософія, як одна з форм суспільної свідомості, в основному залишалася незмінною. Однак її важливою особливістю є те, що вона поступово втрачає свій творчий характер, вона все більше озирається на себе, на своє минуле. Посилюється її самосвідомість. Починається епоха саморефлексії, коментування та тлумачення старих філософських текстів, що не виключало творення нових.
В епоху еллінізму дещо змінюється і предмет філософії. Звичайно, філософія залишається мислячим теоретичним світоглядом, але центр уваги переміщується, як це було вже епізодично у софістів, Сократа і в деяких сократічеських школах, на етичну проблематику, але без соціальної проблематики того ж Сократа і софістів. Інакше кажучи, на перший план в елліністичної філософії (ще одна важлива її особливість) виходить етика як вчення про моральність, а в самій моральності головне місце займає питання про те, як бути вільним при тоталітарному режимі. Якщо і зустрічається соціальний інтерес, то до утопій і антиутопія, без всякого сподівання на можливість перекинути міст між цим і тим світом. Ці соціальні картини були фантасмагоріями, заколисуючими пригноблене свідомість. Втрачаючи зв’язок з науками, філософія стає беззахисною перед художньо-міфолого-релігійним світоглядним комплексом. В якості морально-повчального і втішного явища в духовному житті елліністична філософія отримала широке вплив серед, зрозуміло, освічених верств населення Середземномор’я, але її теоретичний рівень знижується. Втім, еллінізм складався з двох подпериодов. Він не відразу почав з декадансу. Спершу був ренесанс, він припадав на кінець IV і першу половину III в. до н. е., і тільки потім слід декаданс. Це особливо помітно у зростанні скептицизму, який, підриваючи філософську думку, її віру в свої сили, відкривав дорогу антіфілософской містицизму, який наступав у двох формах: язичницько-античної та релігійної. Уже в період Римської імперії ці дві форми існують паралельно. Вони внутрішньо подібні, тому порушена містицизмом філософія не могла дати відсіч новому релігійному світоглядові – християнству. Але про це пізніше.
Ще однією особливістю елліністичної філософії є деяка втрата проблематики Платона і Аристотеля і повернення до досократиков, але без її соціальної спрямованості. Епікур воскрешає Демокріта, стоїки – Геракліта та інших натурфілософів, скептики – софістів з їх агностицизмом…
Зенон Кітіона, засновник школи стоїків
Філософ Зенон Кітіона, засновник популярної в період еллінізму школи стоїків
І все ж найбільш дивовижне явище в період еллінізму – небачений доти розквіт наук. Науки спеціалізувалися і відділилися від філософії.
В елліністичну епоху виникли нові центри культури: Пергам, Олександрія та ін. Зберегли своє значення Афіни. В Афінах переважала філософія, в Олександрії – наука. Македонський цар Антигон II Гонат був покровителем філософії, він допомагав кинику Біон Борісфенскому, стоїку Зенону, Менедем з Еретрії. В Олександрії ж перші Птолемеї були покровителями наук, які їм багатьом зобов’язані. Вся елліністична наука була прямо або побічно пов’язана з Олександрією.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)