Передбачення Антарктиди Ломоносова

Думка людини прагне випереджати події і припускати те, що ще належить відкрити. Це прагнення народжувало фантастичні образи міфів. З появою науки вторгнення думки в невідоме стали називати науковим прогнозом.

Найбільш відомим прикладом такого справдженого прогнозу є відкриття французьким астрономом У. Левер’є і незалежно від нього англійським – Дж. Адамсом в 1845 році планети Нептун. Воно здійснилося, як кажуть, на кінчику пера. Про невідомої планеті “повідомила” орбіта Урана. Відхилення орбіти від теоретично обчисленої траєкторії підказали: масивне невидиме небесне тіло впливає на Уран. Вдалося навіть вирахувати, де воно повинно знаходитися. За цими даними німецький астроном І. Галле наступного року виявив шукану планету.

Але мається приклад не менш складного і блискучого наукового прогнозу – географічного. Це відбулося без малого за сто років до відкриття Левер’є і Адамса. Йдеться про предсказанном М. В. Ломоносовим Південному материку. Це чудове відкриття досі не оцінений по достоїнству.
Як відомо, після плавання Магеллана географи і картографи вирішили, що він виявив на півдні Нового Світу протоку, що розділяє два нових материка. Після цього стали малювати навколо Південного полюса континент. Португальці, а потім голландці, виявивши північно-західне узбережжя Австралії, вирішили, що це і є частина Південного материка.

На голландської карті середини XVII століття нанесені – окремими контурами – обриси цього континенту. Особливо переконливо виглядав він через незавершеність контурів. Адже були нанесені тільки достовірні дані. Голландські мореплавці Тасман і Вискер обстежили берега Австралії, але так і не зрозуміли, що перед ними реальна невідома частина світла. Вони вірили в міфічну “Південну Землю” і вважали, що досягли її берегів в окремих пунктах.
Століття по тому плавання невтомного Джемса Кука в антарктичних водах, відчайдушні вторгнення у володіння плавучих крижаних гір привели до сенсаційного результату: “закриттю” антарктичного континенту. Там, де на картах були намальовані його береги, перебували або окремі острови, або крижані поля, або чистий океан.

Це було справжнє наукове “закриття”. Колишні повідомлення про континент виявилися сумнівними, а карти – невірними. Довелося географам прийняти це до відома. На нових картах перестали позначати таємничий континент. Тим більше що біля відкритого Тасманом острови (Тасманії) була обстежена велика земля. Їй-то і судилося іменуватися Австралією.
Здавалося б, все прояснилося остаточно і безповоротно; надалі нові відомості можна добути тільки в результаті найнебезпечніших подорожей через нагромадження льодів. Проте ще раніше, до плавань Кука, в 1757 році була опублікована монографія Ломоносова. Там доводилося, що Південний материк повинен існувати.

Це був справжній науковий прогноз. Його значення, на жаль, не зрозуміли сучасники. І в наш час доводиться доводити пріоритет Ломоносова.
“У близькості магелланских протоки, – писав великий учений, – проти мису Добрия Надійні близько 53 градусів полуденної ширини великі льоди ходять; чому сумніватися не повинно, що в більшому віддаленні острова і досвідчена земля багатьма і несходящімі снігами покриті”.
На перший погляд, в цьому короткому вислові немає нічого особливого. Автор посилається на літературні дані про плаваючі “великих льодах”, тобто айсберги. Але чому за цього факту настільки впевнено (“сумніватися не повинно”!) Припускає існування “Матері Землі”? Хіба це доказ?!
Так, доказ, якщо зуміти розгадати те, про що свідчать айсберги.
Ломоносов зумів першим зрозуміти це.

Справа в тому, що йому належить перша наукова класифікація морських льодів. Він виділив покривні крижані поля, утворені прісними річковими водами; “Виморожена” льоди безпосередньо з морської води і, нарешті, айсберги, що відкололися від льодовиків. Про це Михайло Васильович повідомив у статті, спрямованої в Шведську академію наук (він був обраний її членом).
Який зв’язок між походженням плавучих льодів і відкриттям Антарктиди? Пряма.
Звідки беруться айсберги? За класифікацією Ломоносова – з льодовиків, які утворюються в результаті скупчення на суші снігу і льоду. Товщина айсбергів, так само як льодовиків, досягає сотень метрів. Це вказує на їх близькі родинні зв’язки.
Величезні маси льоду можуть накопичуватися лише на досить великих територіях. Отже, скупчення айсбергів свідчить про існування в даному регіоні великих ділянок суші, де знаходяться великі льодовики.

На південних околицях Африки чи Америки подібних льодовиків немає. Припливти з Північної півкулі в Південне айсберги не могли – розтанули б в тропічній зоні. Значить, що народжують айсберги льодовики Південного (Антарктичного) Заполяр’я знаходяться на материку або крупних островах (“покритих багатьма і несходящімі льодами”) поблизу Південного полюса.
Приблизно таким був хід міркувань Ломоносова, результатом яких стала коротке формулювання в книзі.

Теоретичне відкриття Антарктиди було чудовим досягненням не просто окремої геніальної особистості, а насамперед – використання наукового методу в географії. Вчені навчилися розуміти “мову Землі”.

М. В. Ломоносов, слідом за деякими філософами, називав навколишній світ з таємничими письменами кристалів і квітів, хмар і морів, гір і лісів – священним “Євангелієм Природи”.
Це дуже точне визначення, однаково близьке натуралістам різних релігійних поглядів. Якщо Бог створив всесвіт, то його розум і воля втілені в природних об’єктах. Саме вони, а не творіння людей, включаючи книги, є безпосередніми свідоцтвами творчості Бога.
Ну а якщо не було Творця? Тоді тим більше – тільки природні об’єкти залишаються тими таємничими письменами, які нам треба навчитися розуміти. Це розуміння нам необхідно, щоб гідно існувати в цьому світі.

… Передбачення Антарктиди знаменувало новий етап у розвитку географії, та й взагалі наук про Землю. Воно вінчає епоху великих географічних відкриттів. Тепер уже всі океани і континенти були відкриті, так само як найбільш великі озера і моря, річки і гірські хребти.
І все-таки вже тоді, в XVIII столітті, виявилися не тільки достоїнства, але і недоліки наукового методу. Далеко не завжди можна робити вірні прогнози, спираючись на деякі відомі факти, теорії, узагальнення. З багатьох прикладів такого роду пригадаємо той, що пов’язаний з ім’ям Ломоносова.
Михайло Васильович поділяв думку учених, що передбачали відсутність суцільних крижаних полів в центральних частинах Північного Льодовитого океану. Це помилкова думка теж мало наукове обгрунтування. Адже замерзають перш за все прісні річкові і озерні води, а не солоні морські. Крім того, товща морської води зберігає тепло, а тому її температура вище нуля. Звідси напрошується цілком розумний висновок: великі крижані поля з айсбергами повинні скупчуватися поблизу берегів, а далі у відкритому морі починається вільна вода.
Цілком логічні міркування і особистий досвід плавання в “студеному море” привели Ломоносова до ідеї розробки маршруту від Білого моря через Шпіцберген, центральну частину Північного Льодовитого океану і Берингову протоку в Тихий океан.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Передбачення Антарктиди Ломоносова