Українська барокова поезія – Перлини доби Бароко – Давня література – Духовний шлях народу в пошуках самого себе: Давня література
Становлення української поезії XVІІ-XVІІІ ст. відбувалося під впливом західноєвропейської літератури. Суттєвим чинником, що сприяв її розвитку, стало викладання в навчальних закладах курсу поетики. На той час написання ліричних творів розглядали не як індивідуальну натхненну творчість, а як звичайну вправність віршувати за певними правилами, яких навчали учнів у школах, колегіумах та академіях. Викладачі, студенти, учні повинні були до певних релігійних свят і світських заходів складати й читати в навчальному закладі свої вірші.
Тематично поезію цього періоду можна поділити на такі основні групи:
· релігійно-філософська, присвячена відтворенню стосунків людини і Бога; у ній прославляли Ісуса Христа, Богородицю, святих, апостолів, згадували релігійні свята тощо;
· історична – відображала важливі події з української історії, оспівувала подвиги національних героїв та їхнє служіння своєму народові;
· панепрична, що вихваляла історичних діячів, покровителів навчальних закладів або окремих осіб;
· соціально-політична, у якій були порушені питання життя народу та його становища; часто такі твори мали викривальний характер і були спрямовані на висміювання суспільних вад;
· любовна, що відтворювала інтимні почуття та переживання.
Для ліричних творів XVІІ-XVІІІ ст. характерні риси барокової літератури. Їхні автори розмірковували про плинність і марність життя, неминучість смерті, доносили до читачів своє бачення добра й зла. Мова цих творів старокнижна зі значними домішками українізмів. Барокова лірика засвідчувала багату уяву авторів, їхнє прагнення вийти за рамки звичайного вірша. Поети, щоб вразити читачів, поєднували поетичний текст із малюнком.
Іван Величковський був одним з найосвіченіших і найяскравіших культурних діячів доби українського бароко. Він народився на Чернігівщині наприкінці 40-х – на початку 50-х років XVII ст. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі, де здобув грунтовну як на той час освіту. Приблизно з 1670 р.
І. Величковський жив і працював у Чернігові. Спілкування в гуртку з літераторами та релігійними діячами, праця в друкарні сприяли становленню власних політичних поглядів і культурних смаків І. Величковського. Приблизно через десять років він прийняв священицький постриг і решту свого життя прожив у Полтаві, де працював пресвітером1Успенської церкви.
У жанровому плані поетичний спадок І. Величковського багатий: епіграми2, панегірики, вірші, переклади творів латиномовного англійського поета Дж. Овена. Він був також автором двох талановитих рукописних збірок “Млеко, от овцы пастыру належноє…” та “Зегар3 з полузегарком”. Вони складаються з так званих курйозних4 віршів, які сам письменник називав словесними іграшками. Але навряд чи можна вважати їх простою забавою автора задля легкої розваги читача. У цих збірках І. Величковський постає перед нами як талановитий поет, філософ, мислитель, зрештою інтелектуал.
Збірку “Млеко…” І. Величковський присвятив своєму наставнику й покровителю єпископу Варлааму Ясинському. Автор супроводжує її передмовою до читача, яка стала його своєрідним поетичним маніфестом. Він усвідомлював “яко истиный сын Малороссійскои отчизны нашей” свій громадянський обов’язок написати твори, яких не писали ще в його “милой отчизнЪ”, а отже, збагатити батьківщину новими духовними здобутками. За взірець він обрав західноєвропейські твори в стилі бароко – “поетицких, чудне а мистерне, природным их языком” написані. І. Величковського приваблюють поетичні експерименти з формою (“оздобныє и мистерніє штучки”), і він пропонує читачам подібні. Але його відлякує безідейність і легковажність змісту барокового вірша. Вихований на тогочасних уявленнях про те, що література повинна обслуговувати релігію, він ще не може вийти за рамки традиції. Тому в передмові поет визначає мету власної збірки: для “славЪ Бога славы и славной Владычици нашей Богородици и ПриснодЪвы Маріи а на оздобу отчизни нашеи”. Але в І. Величковського релігійні роздуми не заступають патріотичних ідей, а гармонійно з ними поєднуються. Приділяючи велику увагу ідейному змісту, автор намагався досягнути гармонії між змістом і формою, якої часто бракувало бароковій поезії. Водночас поет дбає про задоволення естетичних потреб читачів і визначає призначення книжки: на “утЪху малороссійским сином єи, звлаща до читаня охочим и любомудрим”. Він наставляє читача, що той має вивчати поетичну збірку не поспіхом, а вчитуючись у кожне слово, адже поетична праця потребувала місяців авторських зусиль.
Невідомий художник XVII ст. Іван Величковський
1 Пресвітер – у православній і католицькій церквах – священик, почесний титул священика.
2 Епіграма – короткий сатиричний або гумористичний вірш, спрямований проти окремої особи чи суспільного явища.
3 Зегар – годинник.
4 Курйозні вірші – неординарні за формою, вишукані поетичні твори, поширювані в українській поезії барокової доби (фігурні вірші, загадки тощо).
У збірці “Млеко…” І. Величковський приділяє велику увагу розробленню барокової форми вірша з її надмірними ефектами. Він включає багато різновидів курйозного вірша – ехо, різноманітні раки (“рак літеральний”, “рак словний”, “рак прекословний”), вірші:”чворогранистий”, “згожаючійся”, “порядний непорядок”, “єдиногласний”, “єдинопадежний”, ” азбучний” тощо.
Наведемо кілька прикладів таких віршів.
ü Ехо (вірш, у якому в наступному рядку повторюється частина останнього слова попереднього рядка):
– Что плачеши, Адаме: земнаго ли края?
– Рая.
– Чему в онь не внійдеши, Боіш ли ся брани?
– Рани.
– Не можеши ли внійти внутр його побідно?
– Бідно.
– Іли возбранен тебі вход єст херувими?
– Іми.
ü Рак літеральний (читається однаково зліва направо і справа наліво):
Анна во дар бо ім’я мі обрадованна…
“Чворогранистий” (чотирикутний) вірш (читається однаково по горизонталі та вертикалі):
Mapiє | Ти | Єдина | Мати | Богу |
Ти | Паче | Всіх | Вишньому | Возлюбленна |
Єдина | Всіх | Надеждо | Творцю | Ти |
Мати | Вишнему | Творцю | Стани | Присно |
Богу | Возлюбленна | Ти | Прісно | Діво |
Сину | Вину | Предстани | За ни | Зіло |
Як бачимо з наведених прикладів, ці вірші вражають своєю вигадливістю й несподіваністю форми. Власне, поет і прагнув вразити читачів, щоб збудити в них “розумову напругу, яка б допомагала їм осягати невідоме й незрозуміле, змусити їх розв’язувати задачі, розгадувати загадки” (Г. Грабович). Отже, інтелектуал І. Величковський адресував свої твори елітарному читачеві, рівному за освітнім рівнем та розумовими можливостями з ним самим.
У збірці “Млеко…” використано багато біблійних образів, є звернення до релігійних сюжетів, звучить тема невідворотності смерті, типова для доби бароко.
Значення творчості І. Величковського для української літератури XVII ст. полягало в тому, що розроблена ним барокова форма вірша віддаляла поезію від релігії, наближала її до красного письменства.
Взірцем любовної лірики XVIII ст. є вірш “Їхав козак за Дунай…”, автором якого, ймовірно, був козак Харківського полку Семен Климовський. Точних біографічних даних про нього не збереглося, припускають лише, що йому також належить два трактати – “Про правду і великодушність благодійників” та “Про правосуддя начальників”. С. Климовського на початку ХІХ ст. зобразив у популярному водевілі “Козак-стихотворец” російський письменник О. Шаховський, про що в п’єсі “Наталка Полтавка” згадував І. Котляревський.
Головний мотив твору – прощання закоханих перед розлукою.
Вірш створено у формі діалогу, з якого дізнаємося, що козак вирушає в похід на три роки. Кожен рядок твору пройнятий експресією та щирістю почуттів. За характером творення художніх образів вірш нагадує народну пісню. У ньому використано постійні епітети (кінь вороненький, білі ручки), пестливі слова, риторичні фігури. Вірш написано живою народною мовою.
У 1816 р. за обробку пісні “Їхав козак за Дунай” узявся німецький композитор Людвіг ван Бетховен, що був у приятельських стосунках з Андрієм Розумовським, послом Росії в Австрії, який у своєму віденському палаці зберігав велику кількість музичних видань. Син останнього гетьмана Кирила Розумовського мав сентимент до землі й культури своїх предків. Не без його впливу Бетховен зацікавився українським музичним фольклором. У його обробці пісня “їхав козак за Дунай…” оновилася; голос, який її виконує, зазвучав у супроводі фортепіано, скрипки й віолончелі; притаманна оригіналові маршовість поступилася більш повільним і ніжним тонам.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)