DE LIBERTATE – ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА (1722-1794) – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДОБИ РЕНЕСАНСУ Й ДОБИ БАРОКО – ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА
Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою1!
До поетичної спадщини Г. Сковороди належить збірка “Сад божественних пісень”, до якої ввійшло 30 віршів, які автор називав піснями. Деякі твори з цієї збірки стали народними піснями, зокрема “Всякому місту – звичай і права…”, “Гей, поля, поля зелені”, “Ой пташино жовтобока” і “Стоїть явір над водою”. Популярність збірки “Сад божественних пісень” зумовлена тим, що зміст її творів був зрозумілим і близьким звичайній людині того часу: ліричний герой перебуває в пошуках правди й добра; він, як і Г. Сковорода, любить народ і закликає людину жити в єдності з природою; журба, тривога, розмірковування завжди зворушували чутливу душу людини з народу:
1 Ідеться про гетьмана Богдана Хмельницького.
Ой пташино жовтобока,
Не клади гнізда високо!
А клади лиш на лужку,
На зеленім моріжку. (…)
Стоїть явір над водою
І киває головою.
Буйні вітри повівають,
Руки явору ламають.
Уважний читач, мабуть, одразу відчує в наведених рядках вплив фольклору: звертання з вигуком ой (“ой пташино жовтобока”); зменшувально-пестливі форми (“на лужку”, “на… моріжку”); зображення переживань ліричного героя через олюднення природи тощо.
Одним із найпопулярніших поетичних творів Г. Сковороди є вірш “Всякому місту – звичай і права…”, у якому автор засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой вірша думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помислами, перед смертю всі рівні – і мужик, і цар:
Знаю, що смерть – як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар, –
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь.
Кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чотирьох рядках автор указує на суспільні вади, а останніми двома протиставляє їм (недолікам суспільного життя) ідеал чистої совісті. Останній рядок кожної строфи, окрім завершальної, є рефреном, у якому сконцентрований неспокій митця: “Лише одне непокоїть мій ум”.
Проблеми, порушені у творі, були насущними в той час, а отже, і близькими простолюду, тому вірш “Всякому місту – звичай і права…” зажив великої популярності: відомо понад 50 її варіантів. До речі, І. Котляревський використав один із варіантів цієї пісні як арію1 Возного в п’єсі “Наталка Полтавка”. Через кілька уроків ви читатимете цей твір, тож зверніть на нього увагу.
До найвідоміших творів Г. Сковороди належить вірш “De libertate” (“Про свободу”), який є зразком високої патріотичної лірики. Для ліричного героя воля – найбільше багатство. Поет переймався долею селян, які за кріпацтва були віддані поміщикам у довічне рабство, тому проблема свободи в закріпаченій Україні дуже актуальна. Ліричний герой, розмірковуючи над питанням, що таке свобода, заперечує порівняння цього людського блага із золотом: “зрівнявши все злото, /Проти свободи воно лиш болото”. В останніх двох рядках він згадує й прославляє Б. Хмельницького як символ вольності – у другій половині ХVІІІ ст. ще живими були в народній пам’яті бої за визволення з-під національного й соціального гноблення. Письменник, мабуть, написав цей вірш на одному диханні – гарним, розмашистим почерком, без виправлень, у цьому можна переконатися, розглянувши автограф “De libertate”.
1 Арія – вокальний твір для одного голосу, що входить як складова частина до опери.
Автограф вірша Г. Сковороди “De libertate”
6. Прочитайте літературно-критичний матеріал і перекажіть його.
До найвідоміших філософських праць Г. Сковороди належать такі: “Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу”, “Кільце”, “Вдячний Еродій”, “Убогий Жайворонок” і “Вступні двері до християнської добронравності”.
Філософія – наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення. За Г. Сковородою, “філософія, або любов до мудрості, скеровує все коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, – то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія”.
У 1766 р. Г. Сковорода написав курс лекцій з християнської етики “Вступні двері до християнської добронравності”. Дослідник його творчості зазначає, що ці двері вели не в похмурий світ церковних догм і обрядів, а кликали молодь у царину оновлених істин, критичного розуму та світлого духу. У своєму “десятисловії” Г. Сковорода не знаходить місця навіть для основної християнської молитви “Отче наш”. Легко здогадатися, що чекало єретика1 Сковороду з таким тлумаченням християнської моралі. Єпископ Самуїл Миславський, процензурувавши лекції Г. Сковороди, “обурився на нього з гонінням”, після чого поет змушений був покинути колегіум, на цей раз назавжди.
1 Єретик – людина, яка відступає від загальноприйнятих поглядів, правил і положень.
Філософ Сковорода по-своєму пояснює основне значення понять “Бог” і “Божа премудрість”, доводить, у чому полягає щастя людини, істинна віра, відмінність між благочестям і церковними церемоніями, пристрастями й гріхами, любов’ю та щиросердечністю, яку порівнює з чудовим садом, що “повний тихих вітрів, солодко – духмяних квітів і втіхи, у якому процвітає дерево життя”.
У курсі лекцій із християнської етики Г. Сковорода виклав основні філософські положення: філософія серця й любові; учення про двоїстість буття; філософія щастя через самопізнання.
1. Філософія серця й любові. Пізнати себе й Бога людина може лише через серце: “Царство Боже – усередині нас. Щастя – у серці, серце у любові, любов же – у законі вічного”. Філософ радить людині перемагати згубні пристрасті, приборкувати інстинкти, саме тоді вона буде щасливою, а пізнання людського серця й наповнення його людяністю – це і є шлях до загального щастя.
2. Двоїстість буття. За Г. Сковородою, буття – двоїсте, воно поєднує зміст (дух, Бог) і форму (матерію), “весь світ складається з двох натур: одна видима, друга – невидима. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує; скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно”.
3. Філософія щастя через самопізнання. Узагалі Г. Сковорода вважав, що світ складається з трьох світів: Усесвіту (макрокосмосу), людини (мікрокосмосу) і Біблії (світу символів). Саме через символи Біблія “невидиме робить видимим”. Філософ уважав людину найвищим і найпрекраснішим Божим створінням, вона має пізнати себе, що й буде для неї щастям: “Численні тілесні необхідності чекають тебе, і не там щастя, а для серця твого єдине є на потребу, і саме там Бог і щастя – недалеко воно. Близько воно. У серці й у душі твоїй”.
У трактаті “Вступні двері до християнської добронравності” Г. Сковорода не радить шукати щастя “в Америці, чи на Канарських островах, чи в азійському Єрусалимі, чи в царських палацах”, для цього не треба їздити за моря, адже щастя “завжди й усюди з тобою”.
Філософ залишив нам багато афоризмів, якими треба керуватися кожній людині, незалежно від віри, віку, статі чи національності. Ці короткі влучні оригінальні вислови містять глибоку й узагальнену думку.
7. Прочитайте афоризми Г. Сковороди й прокоментуйте їх.
Не все те отрута, що неприємне на смак.
Бери вершину й матимеш середину.
З усіх утрат втрата часу найтяжча.
Скільки зла таїться всередині за гарною подобою.
Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти.
Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.
Не за обличчя судіть, а за серце.
Ні про що не турбуватися – значить, не жити, а бути мертвим.
Не розум від книг, а книги від розуму створилися.
Чи може людина, сліпа в себе вдома, стати зрячою на базарі?
Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м’яса не їсть.
Людина – коваль свого щастя.
Не все те невірне, що тобі незрозуміле.
О книги, найкращі порадники, найвірніші друзі!
Не суди лиця – суди слово.
8. Виконайте завдання.
1. Символом свободи у творі “De libertate” є
А Ярослав Мудрий
Б Володимир Великий
В Володимир Мономах
Г Богдан Хмельницький
2. Основною ідеєю байки “Бджола та Шершень” є
А змістовний відпочинок
Б культивування любові
В праця за покликанням
Г велика сила дружби
3. Установіть відповідність.
Назва твору | Жанр |
1 “De libertate” 2 “Бджола та Шершень” 3 “Всякому місту – звичай і права…” | А ліричний вірш Б поема В пісня Г байка |
4. Прокоментуйте педагогічну засаду Г. Сковороди: “Учив, як жив, а жив, як навчав”.
5. Що таке алегорія? Розкрийте значення алегоричних образів Бджоли та Шершня.
6. Іменники бджола та шершень належать до загальних назв. Чому в байці їх пишуть з великої літери? Яким іще літературним жанрам властива така особливість?
7. Чим близькі були для звичайних людей твори із збірки Г. Сковороди “Сад божественних пісень”?
8. Які суспільні вади викриває Г. Сковорода у вірші “Всякому місту – звичай і права…”?
9. Які події, на вашу думку, могли вплинути на написання Г. Сковородою вірша “De libertate”?
10. Який провідний мотив вірша “De libertate”?
11. Розгляньте репродукцію картини О. Лазаренка “Світ ловив мене, та не спіймав”. Поясніть, чому автор картини, на вашу думку, саме так передав зміст відомого афоризму Г. Сковороди.
О. Лазаренко. Світ ловив мене, та не спіймав
12. Чим актуальний нині вірш Г. Сковороди “Всякому місту – звичай і права…”? Аргументуйте свою думку.
9. Виконайте домашнє завдання.
1. Вивчіть напам’ять вірш Г. Сковороди “Всякому місту – звичай і права…”.
2. Прочитайте матеріал про філософську творчість Г. Сковороди й підготуйте невеликий усний твір-роздум, узявши за тезу один з афоризмів Г. Сковороди.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)