“ДВІ КНИЖЕЧКИ ВКУПІ ЗВ’ЯЗАНІ” ТВОРЧІСТЬ ІВАНА ВЕЛИЧКОВСЬКОГО – ПОЕЗІЯ – ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА

…Не для якогось, крий Боже, марнославства, але цілком для хвали Бога і славетної володарки нашої і завжди Діви Марії, і на оздобу Вітчизни нашої та втіху малоросійським синам її, особливо для читання охочим та любомудрим.

Іван Величковський

Іван Величковський – поет надзвичайний. Саме поет, а не віршописець. Бо наділила його природа іскрою художнього таланту – здатністю пильно вдивлятися у світ, гостро й парадоксально осмислювати його, виливати свої думки в місткі асоціації, колоритні образи, влучні дотепи. Віртуозно володіючи словом і віршем, він полюбляв експериментувати, шукати та розробляти нові й незвичні літературні форми. Це була типова людина епохи бароко – ренесансна життєрадісність і життєлюбність поєднувалися в ньому з глибокою, щирою релігійністю, а це живило потужною енергією його творчість – така одностайна думка дослідників його поезії. Цікавий він ще й тим, що не займав високих посад, не мав поважних титулів і, бувши освіченою людиною, лишався все життя рядовим орачем рідної культурної ниви.

Точна дата народження Величковського невідома, дослідники припускають, що народився він на Ніжинщині близько 1651 року. Загалом відомостей про його життя небагато, але маємо знати: навчався в Києво-Могилянській академії, працював у Чернігівській друкарні, належав до культурно-освітнього осередку, створеного Лазарем Барановичем. У Чернігові мешкали його рідні брати – чернець Віктор і намісник Свято-Микільського монастиря Лаврентій. Тут Величковський і одружився, став священиком. У середині 1680-х років переїхав до Полтави, де зайняв посаду пресвітера соборної Успенської церкви. Згодом намісником цієї церкви довгі роки був його син. Помер Іван Величковський у вересні 1701 року.

Творчість Івана Величковського є одним з найяскравіших зразків українського бароко. Доробок цього непересічного автора – панегірик на честь Лазаря Барановича, “Вірші про Дедала”, складені на честь Івана Самойловича та подаровані гетьманові в Полтаві 1687 року. Цей факт, до речі, відомий нам з літопису Самійла Величка, а сам автор літопису, оцінюючи літературну спадщину поета, назвав Величковського “мужем, наділеним мудрістю й божою благодаттю”! Найвидатнішими стали дві рукописні збірки “Зегар1 з полузегарком” і “Млеко”. Окрім того, зберігся великий рукописний збірник, куди автор записував як панегірики релігійного характеру, так і ліричні твори, епіграми, переклади тощо. Свої збірки “Зегар з полузегарком” та “Млеко” Іван Величковський подарував київському митрополитові Варлааму Ясинському.

Іван Величковський як людина творча поставив перед собою доволі амбітну мету: “вписати” українську літературу в загальноєвропейський літературний мистецький простір, про що свідчить його власне зізнання в передмові до книжки “Млеко”: “Я ж, як справжній син Малоросійської вітчизни нашої, уболіваючи за те серцем… із горливості своєї до милої Вітчизни, прикликавши Бога та Божу Матір і святих, умислив, скільки можливість простого розуму мого дозволяла, деякі значніші поетичні штуки з’явити руською мовою… які чужою мовою не можуть бути з’явлені”.

1 Зегар (з польської) – великий годинник, найчастіше з боєм, на будинку або на вежі.

Прокоментуйте ці міркування Величковського.

Побутує думка, що Іван Величковський творив для людей освічених, мудрих, що глибоко розумілися на поетичному слові. Окрім того, такий читач умів розгадувати поетичні загадки. Тому не можна приступити до розмови про них, не дослухавшись до рекомендацій автора: “Коли ці вірші мої він (читач. – О. М.) швидко пройде, не добачивши, яка в кожному штучка ховається, мало або жодного не досягне пожитку. Але коли над кожним віршиком так багато забавиться, аж поки зрозуміє, що в ньому за річ захована, вельми їх полюбить”. А відтак продовжує: “Тож, прецінь, ласкавий читальнику, коли з них хочеш віднести втіху, довго розумій їх, а коли котрась штучка здасться для розуміння преважка, слушна річ, одного й другого прикликавши, спільно домислюйтеся. Адже усі все можемо, а один усього знати не може, відтак Бог дав розум при писанні, дасть і при читанні”.

Іван Величковський вважав за цілком допустиме застосовувати до “християнських матерій” “курйозну” форму (дивіться ваш літературознавчий словник), прагнучи до синтезу змісту та форми. Художність його творів можна осягнути, якщо розглядати їх у єдності обох цих складників. “Християнський” зміст не можна ігнорувати – слід спробувати знайти в ньому відлуння змісту “національного” – соціальної дійсності тогочасної України.

Збірка “Зегар з полузегарком” невелика за обсягом. До неї входять звертання до читача, що є зашифрованою анаграмою1 “Іоан Величковський”, вірші та прозове звернення до Варлаама Ясинського, а також три поетичні цикли “Зегар цілий, що складається з 24 годин”, “Полузегарек, що включає в себе години денні, а особливо години нічні”, “Квадранс, тобто розділення годин на чотири частини” (це дуже цікава форма, адже письменник намагався уявити світ, що має чотири складники – весна, літо, осінь, зима; схід, захід, південь, північ). Ви знаєте, що й синоптичних Євангелій насправді чотири – від Матвія, Марка, Луки, Іоанна.

Збірка “Зегар” духовна. У віршованій формі автор розповідає історію життя і воскресіння Ісуса Христа та його матері Діви Марії. Полузегарек вибудовує ціннісні орієнтири віруючої людини.

Дещо відокремленим у цій збірці є цикл “Минути”, де постають картини світу, в якому живе звичайна людина. Ідея цього циклу полягає в тому, що все минає, – автор увиразнює цю думку, назвавши поступово віхи людського життя від народження до покаяння перед смертю. “Минутами злими” Іван Величковський називає славу, багатство, честь, пияцтво, мстивість, гордість, пиху, хвальбу, високі думи, банкети, службу, дружбу, жарти, утіху, розкоші, скарби, зради, хитрість, ошуканство, заздрість, ненависть тощо. Усе це марності сього світу, несталі і нетривалі. Всі вони минуть – коли прийде смерть.

Рукописна титулка двох книжок Івана Величковського

1 Анаграма – переставлення літер у слові у зворотному порядку, завдяки чому з’являється нове слово.

На протилежному полюсі – в “минутах добрих” – поет концентрує явища, які асоціюються з приниженими й упослідженими: хвороби, переслідування, муки, біди, жалі, сльози, образи, наруги, голод, спрагу, наготу, убозтво, каліцтво, сліпоту, німоту, труди, неспокої – усе те, що терпить людина протягом життя. Явища ці – “всякоє зло”, але терпіти його доводиться здебільшого “добрим”, бідним, порядним людям. Звільнить їх також тільки смерть.

Чи могли б ви додати щось від себе до “минут злих і добрих”?

Отже, як слушно вважає Валерій Шевчук, вічний зегар Величковського має дві стрілки, одна з яких вказує на години, тобто говорить про Бога й людину, а друга – “минутна”, що представляє людський світ у всій його “багатоманітності, складності, тлінності й безподібності”.

Іван Величковський змолоду зневажав гонитву за багатством і панство загалом (це виразно засвідчує його епіграма про великого пана-магната, котрий притягає золото, як магніт залізо; поет грає на словах-омонімах “магнас” і “магнес”).

Як ви вважаєте, чи реалізує автор соціальні мотиви у своїй духовній ліриці?

По-християнськи обстоюючи трактовану ідею рівності всіх людей, Іван Величковський приділяє багато уваги надзвичайно популярній у мистецтві епохи бароко темі неминучості, невідворотності, всевладності смерті, байдужої до соціальних градацій та ієрархій, і взаємопов’язаній з темою смерті темі часу – його швидкоплинності, невпинності. Ці теми не втратили своєї актуальності і в нові часи.

Наступна збірка, “Млеко”, що має повну назву “Млеко, од вівці пастиру належноє”, цікава насамперед “Передмовою до читача”, про яку ми вже згадували, та 23-ма віршами, які автор назвав “поетицькі штучки”.

Дмитро Чижевський, видатний дослідник української літератури, зауважив: “Інколи вірші писали та друкували як певну фігуру: хрест, півмісяць, яйце, чарку і т. п. У таких іграшках виявлялася чиста радість із віртуозного віршового вміння, з віршованої форми. Зміст не завжди грав велику роль”.

Сторінка зі збірки “Зегар” з малюнками Івана Величковського

Сам автор називав такі курйозні вірші: “ехо”, “різні типи раків”, “азбучні” вірші, “анаграми”, “акровірші”, “лабіринти”, “фігурні” у вигляді трикутників та інші – до того ж супроводжував свої визначення власними прикладами.

Автор пояснює зміст кожного виду своїх курйозних віршів: “ехо” – вірш, у якому перегукуються останні склади кінцевих слів у рядках; “<рак літеральний” (тобто буквений) – вірш, у якому літери в словах, навіть читаючись навпаки, зберігають зміст слів; схожий на нього і “рак словесний”, у якому читаються навпаки не літери, а цілі слова. Натомість “рак прекословний” – зовсім протилежна форма вірша, у ньому слова, що читаються навпаки, виражають і протилежне значення. А ще є вірші “одногласні”, що завершуються однаковою голосною, “жартовні” (жартівливі), у яких слова переставлені так, що викликають сміх, “епіграми” та ін.

Спробуйте визначити, який з наведених прикладів якому видові курйозного вірша відповідає.

1. Мене ради на радость богом міру данна

Анна во дар бо имя ми обрадованна,

Анна дар и мнƀ сƀн мира данна,

Анна ми мати и та ми манна,

Анна пита мя я мати панна.

2. – Что пачеши, Адаме: земнаго ли края?

Рая. Чему в онь не внійдеши, боиш ли ся браны?

Раны.

Не м[ожеши] ли внійти внутр єго побƀдно?

Бƀдно.

Или возбранен тебƀ вход єст херувими?

Ими.

ПАМ’ЯТАЙМО! Творчість Івана Величковського – класичний взірець набутків українського бароко.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

“ДВІ КНИЖЕЧКИ ВКУПІ ЗВ’ЯЗАНІ” ТВОРЧІСТЬ ІВАНА ВЕЛИЧКОВСЬКОГО – ПОЕЗІЯ – ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА