Слово про Слово о полку Ігоревім – Пам’ятки оригінальної літератури княжої Руси-України – Давня література – Духовний шлях народу в пошуках самого себе: Давня література

Любов до рідного краю та народу гарячим б’є джерелом з цього дивного твору і вкладає авторові чудові образи, вириває з уст прокльони гніву на людей, що гублять батьківщину.

Сергій Єфремов, літературний критик, історик літератури

Слово о полку Ігоревім” – перлина давньоруської літератури, досі єдиний відомий нашим сучасникам зразок героїчного епосу ХІІ ст. Минуло понад два століття відтоді, як виявили один з його списків, а твір і досі привертає до себе увагу дослідників своєю художньою досконалістю, емоційністю, патріотичністю, зрілою державницькою позицією. Автор “Слова…” – геніальний митець, що “…стояв на плечах усіх своїх літературних попередників”, тобто увібрав кращі набутки фольклорної творчості та літературні традиції свого часу.

Спробуємо осягнути деякі таємниці цього прекрасного твору.

Майже детективна історія

“Слово о полку Ігоревім” – пам’ятка києворуської літератури, оповита багатьма таємницями й загадками. Одна з них стосується того, як “відкрили” текст твору.

Уперше про існування “Слова…” оголосив наприкінці XVIII ст. член російської Академії наук, відомий московський колекціонер старожитностей граф Олексій Мусін-Пушкін. Він скопіював текст і надіслав його цариці Катерині II. У 1800 р. знахідку було надруковано. У 1812 р. під час пожежі Москви рукопис згорів, тому деякі дослідники висловлюють скептичне припущення: а чи був він узагалі? Чи не майстерна це містифікація?

Невсипущі пошуковці, однак, установили, що рукопис справді був. Є дві версії, як він потрапив до рук О. Мусіна-Пушкіна. Згідно з першою граф відкупив пергамент в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря, за другою – заволодів ним не зовсім, так би мовити, законно. У 1791 р. він як чиновник Синоду1 отримав доступ до монастирських архівів. У рукописі XV чи XVI ст. Мусін-Пушкін, ймовірно, віднайшов текст “Слова…”. На щастя, він звернув увагу на унікальний твір. Охоплений найшляхетнішими намірами, колекціонер перевіз пергаментний сувій додому, хоча, за всіма юридичними законами це було незаконно, бо він вважався державною власністю.

Як би там не було, проте внесок О. Мусіна-Пушкіна до світової культури важко переоцінити. Він не тільки зміг розпізнати серед інших текстів перлину києворуського словесного мистецтва, а й здійснив величезну роботу з текстологічного дослідження твору.

Історична основа твору

У “Слові…” розповідається про похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців у 1185 р. У ХІІ ст. через чвари князів колись могутня середньовічна держава Київська Русь стала занепадати. Цим користуються різні кочові племена. Найбільшу загрозу становили половці, які часто спустошували південні території Київської Русі. Руські князі постійно з ними воювали, але одночасно намагалися йти на компроміс – видавали своїх дочок за половецьких князів. Іноді вони навіть залучали половецькі загони до боротьби проти князів-суперників.

Одним з найуспішніших став похід проти половців об’єднаного руського війська навесні 1183 р. Тоді під знамена київського князя Святослава зібралося багато удільних князів – і перемогла сила руської зброї. У цьому поході не брав участі новгород-сіверський князь Ігор, тому що його кіннота не встигла через ожеледь вчасно дістатися місця подій.

Бажаючи відвоювати в половців Тмуторокань2, яка колись належала Олегу Святославовичу – пращуру князя Ігоря, він у 1185 р. разом зі своїм сином Володимиром, братом – курським і трубчевським князем Всеволодом і племінником Святославом вирушив у похід. Київського князя Святослава про свої наміри Ігор не попередив. Похід завершився ганебною поразкою й “відкрив ворота” половцям на Русь.

1 Синод – найвища колегіальна церковна установа для вирішення найважливіших справ у царській Росії.

2 Тмуторокань – розташована на Таманському півострові. Після походів князя Святослава Тмуторокань стала центром Тмутороканського князівства у складі Київської держави, важливим торговим містом з морським портом.

Більшість дослідників схиляються до думки, що твір було написано наприкінці літа – на початку осені 1185 р., коли Ігор утік з половецького полону.

Хто був автором “Слова…”?

Втор на сторінках рукопису не залишив нащадкам свого імені. Велика кількість теорій, висловлених дослідниками з цього приводу, не знайшла відповіді на це питання. Називають самого князя Ігоря, когось із представників княжого стану, галицького співця Митусу, навіть жінку, що належала до князівського роду. Видатний український історик Михайло Грушевський узагалі вважав, що авторів було двоє. Хоч жодна із запропонованих версій не отримала однозначної підтримки в наукових колах, усі дослідники одностайні в одному: автор “Слова…” мав широке історичне мислення, був патріотом Руської землі, людиною талановитою й ерудованою, що добре розумілася на історичній літературі свого часу та фольклорних джерелах.

Григорій Синиця. Боян

Василь Лопата. Боян

Розгляньте репродукції художніх робіт, на яких зображено автора “Слова…”. Порівняйте їх. Який з образів більше відповідає вашому уявленню про славнозвісного Бояна?

Короткий зміст “Слова…”. Починається “Слово…” зі вступу, у якому згадується віщий Боян – співак, який, очевидно, у той час на Русі користувався великим авторитетом. Автор прославляє його, захоплюється його виконанням, але для себе обирає іншу манеру.

Починає він свою оповідь з епізоду, як новгород-сіверський князь Ігор вирушає в похід проти половців. Ігоря, його сина Володимира, брата Всеволода та племінника Святослава автор називає “чотирма сонцями”.

Перед походом новгород-сіверський князь звертається до своєї дружини: “Хочу, – каже, – з вами, русичі, / Чи списа зломити При полі Половецькому/ Та й наложити головою, / Чи шоломом пити воду з Дону”1.

Тобто перемога чи поразка – Ігор до всього готовий.

Уся природа попереджала нерозважливого князя про небезпеку: відбулося затемнення сонця, вовки вили, лисиці брехали на черлені щити, орли клекотіли. Але військо рухалося вперед, “шукаючи собі честі, а князеві слави”.

Перша битва відбулася на річці Каялі2 в п’ятницю й увінчалася перемогою Ігоревого війська. Нерозважливий князь разом із дружиною бучно відсвяткував перемогу. А наступного ранку “Кривава зоря світ-день ізвістує, / Чорні хмари находять з моря…” – це військо половецьке повертається. Занадто рано втратив Ігор пильність! Друга битва, хоч якими мужніми були русичі, завершилася їхньою ганебною поразкою. “Пересів Ігор із сідла золотого в невільниче”, – пише автор, тобто став половецьким в’язнем.

Затужила вся Руська земля від горя. Почув страшну звістку київський князь Святослав і виголосив “золоте слово, зі сльозами змішане”. У ньому – біль за поразку й засудження міжусобиць, які ослабили Руську землю, заклик руських князів до єдності.

Княгиня Ярославна, дізнавшись, що Ігор потрапив у половецький полон, звертається до сил природи – вітру, води й сонця – із проханням визволити її чоловіка. І долинули молитви до сил природи: князь Ігор утікає з неволі, у чому йому допомагає половчанин Овлур. Завершується твір зображенням радості всієї Руської землі з приводу повернення Ігоря та його приїзду до Києва.

1 Тут і надалі текст цитується в перекладі Максима Рильського.

2 Дослідники достеменно не встановили місце розташування річки Каяли. За деякими гіпотезами, це сучасна річка в Запорізькій області, яка впадає в Азовське море поблизу сучасного Бердянська; за іншими – вона протікала на території сучасних Харківської, Донецької або Луганської областей. Є також припущення, що такої річки не існувало, а у творі автор назвав її метафорично як місце, де відбулося каяття, покаяння за вчинені дії.

Отже, тема “Слова…” – зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря проти половців у 1185 р.

Композиція й елементи сюжету “Слова…”

К бачимо зі змісту, сюжет “Слова…” нескладний, має всього кілька подій. Починається твір зі вступу – розповіді про києворуського співака Бояна та прославлення його мистецтва.

Сюжет “Слова…” розвивається лінійно протягом доволі короткого проміжку часу. Але до основної сюжетної лінії автор уплітає три додаткові епізоди (сон київського князя Святослава, його “золоте слово” та “Плач Ярославни”), власні емоційні роздуми, опис Русі після поразки Ігоревого війська, згадки про князів, які правили протягом майже ста років і своїми діями зміцнювали державу. У такий спосіб автор розширює географію і хронологію твору, тому складається враження, ніби він з висоти спостерігає за Руссю протягом тривалого проміжку часу.

Особливістю твору є його символізм, який був визначальною стильовою ознакою середньовічної літератури загалом. Без знання значень символів складно зрозуміти зміст “Слова…”. Їх використання також додає твору сильного емоційного забарвлення, викликає в читача багато асоціацій. Зокрема про те, як Боян грає на гуслях, автор пише, що “випускає він десять соколів, а на зграю лебединую”. Ігор із князями-родичами – це “Олегове гніздо”, нащадки князя Олега, битва – “кривавий бенкет”, “сватів своїх добре напоїли” – символ переваги руської зброї над половецькою й натяк на родинні зв’язки київських князів з половецькими. Символічними є й певні природні явища:

Затемнення сонця, крики птахів і тварин – попередження про небезпеку. Багатою є символіка епізоду, присвяченого київському князю Святославу. У сні, що йому приснився, “укривати чорним запиналом”, “черпати синього вина, з отрутою мішаного” – символи біди, “великі перли” – сльози, в “теремі злотоверхім покрівля розвалена”, похоронні сани їдуть до моря – символи смерті.

У “Слові…” дивовижно уживаються християнські образи з міфологічними, відображаючи поєднання у свідомості русичів двох вірувань – язичництва і християнства. На сторінках твору згадано Богородицю Пирогощу й казково-фантастичні образи Діви Обиди, Стрибога, Дажбога, Карни та Жлі.

Цінність “Слова.” для того часу полягала в тому, що воно висловлювало в неперевершеній художній формі думку, яка зріла в помислах передових людей епохи.

Ідея “Слова о полку Ігоревім” – заклик руських князів до єдності перед загрозою зовнішніх ворогів, утвердження думки, що тільки в єдності сила держави.

Віктор Єфименко. Ілюстрація до “Слова…” (триптих)

Образи “Слова…”

Хто є найважливішим героєм “Слова о полку Ігоревім”? Князь Ігор? Так, у творі про нього розповідається більше, ніж про інших князів, але майже завжди автор зображує його в захоплено-докірливому тоні.

Ігореве військо? Але воно зазнало поразки, відкривши дорогу половцям на Русь.

Князь Всеволод або Ярославна? Їхні образи прекрасні, зворушливі та героїчні, але епізодичні. Святослав Київський, хоч і виголошує “золоте слово”, теж не є ключовою постаттю.

Найважливіший образ твору – Руська земля, яка постає у своїй історичній і природній красі.

Очима автора народ ніби вперше поглянув на рідні місця. Ця земля існує з віків Троянових, тобто з античних часів, розкинулася по берегах великих і малих річок, на заході ‘її охороняють Карпатські гори, а на півдні плещуться води Дону.

Слово “земля”, “Руська земля” автор вживає в “Слові…” в різних значеннях. Це і держава, і територія, і народ, що її населяє. Так само називали рідну землю автори іншого монументального твору часів Київської Русі – літопису “Повість минулих літ”.

Руська земля у “Слові…” – це природа неймовірної краси. Скільки поезії в елегійно-ліричному пейзажі перед боєм:

Довго ніч темніє.

Зоря світ запалала.

Сивий туман покриває поле,

Примовкає солов’їний щебет…

А ось зовсім інша картина – зловісна, що попереджає про біду:

Ой рано вранці-пораненьку

Кривава зоря світ-день ізвістує,

Чорні хмари находять з моря…

Як бачимо, кожен епізод сюжету знаходить одночасний відгук у природі. Вона радіє й сумує, віщує перемогу чи поразку, никне від жалю. У давній літературі ми не знайдемо іншого твору, де б у такій нерозривній єдності поставали світ природи й світ людини.

Руська земля в “Слові…” – це могутня держава, прикрашена містами й поселеннями, фортецями. Важливо, що для автора Руська земля – це не тільки Київ і південний степ. Для нього це всі краї, населені русичами. Тут і такі архітектурні перлини, як Київ, Чернігів, Галич, Володимир, Путивль, Новгород-Сіверський, Тмуторокань.

Руська земля – це і її правителі. Автор був добре обізнаний з тим, що відбувалося в державі, знав про сімейні стосунки між князівськими родинами, про дипломатичні відносини з іншими народами. Він дорікає києворуським князям за їхній сепаратизм, коли “стали вони діла дрібні вважати за великі, на себе самих підіймати чвари”. У незгоді руських правителів автор вбачає ослаблення держави, загрозу для її існування. Називаючи князів на ім’я, він закликає їх стати за землю Руську. Автор з гордістю згадує Святослава – київського князя, який “потоптав гори та яруги, скаламутив ріки й озера, висушив болота і потоки”. Його успіхам у боротьбі зі Степом раділи навіть у чужих країнах. На той час ще не стерлися з пам’яті сучасників “Слова…” звитяжні походи Володимира Мономаха, галицького князя Ярослава Осмомисла, князів Романа, Мстислава, Інгвара та Всеволода.

Коли Ігор із дружиною зазнали поразки, у персоніфікованій картині зображено страждання батьківщини:

Застогнав тоді Київ тугою,

Заголосив Чернігів напастями,

Журба розлилась по Руській землі,

Печаль гірка розтеклася.

Автор не просто згадує про минулі перемоги, не тільки сумує через поразку Ігоря. Батьківщині він віддає всю жагу свого серця, безмірну любов, синівську прихильність і вірність.

Образи “Слова…”

Автор лаконічно й виразно змальовує образи новгород-сіверського князя Ігоря та його брата, курського і трубчевського князя Всеволода.

Князя Ігоря автор зображує осудливо й захоплено водночас. Перед нами – сміливий воїн, який кидає виклик могутньому половецькому степу. Виступаючи в похід, він надихає воїнів і звертається до них зі словами:

Браття мої, друзі вірні!

Лучче нам порубаними бути,

Ніж полону зазнати!

Автор дає власну оцінку героєві:

Ігор сей, славен князь,

Міццю розуму оперезав,

Мужністю сердечною нагострив,

Ратного духу виповнився

Та й повів полки свої хоробрі

На землю Половецьку,

За землю Руську.

Його дружина, загартована в боях, вирушає в похід, “шукаючи собі честі, а князеві слави”. Мудрі бояри, коли витлумачували сон Святослава, порівнюють Ігоря і Всеволода із двома соколами, що злетіли із золотого престолу.

Ніщо не могло спинити князя Ігоря: ні крики звірів і птахів, ні затемнення сонця, яке в давні часи вважалося недобрим знаком, що попереджає про нещастя. Автор не зображує детально першу битву, відомий тільки її результат – половецькі загони розгромлено. Але перемога приспала князеву пильність: він не передбачив, що бився не з основними силами супротивника. Тільки наступного дня, побачивши силу-силенну ворогів, князь Ігор зрозумів свою помилку. Три дні князь і його дружина безстрашно змагалися з половцями. Особливого напруження епізод бою досягає, коли Ігор поспішає на допомогу своєму братові Всеволоду. Він виявляє героїзм і підтримку, але сили нерівні – поранений князь потрапляє в полон.

Захоплюючись Ігоревою хоробрістю, автор засуджує героя за нерозважливість, адже він своєю поразкою призвів до ослаблення держави, поновлення нападів половців і розорення Руської землі. Після поразки автор згадує Діву Образу, що розхлюпує лебединими крилами синє море й символізує горе, яке прийшло на Руську землю.

Але Ігор – сильна й вольова натура. Він не складає рук, планує свою втечу і з допомогою половця Овлура втікає з полону: “Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поле міряє…”. Найкращі якості витривалого воїна він виявляє, звільняючись від переслідування: перестрибує через очерети горностаєм, перепливає річку гоголем.

У полоні Ігор, очевидно, зрозумів усю нерозсудливість свого вчинку. Епізод приїзду князя Ігоря після втечі до Києва набуває наприкінці твору символічного значення: він визнає верховну владу київського князя.

Хоч образ князя Всеволода автор змальовує всього у двох епізодах, перед нами постає яскравий представник давньоруського воїнства. Всеволод досвідчений у боях і багато в чому нагадує князя Святослава з літопису “Повість минулих літ”, який багато років життя провів у походах. Зі своїм військом він – одне ціле:

А мої куряни – вправні воїни,

Під сурмами сповиті,

Під шоломом викохані,

З кінця списа годовані.

Всі путі їм відомі,

Яруги їм знайомі,

Луки в них напружені,

Сагайдаки відкриті,

Шаблі нагострені;

Самі скачуть, як вовки сірі в полі,

Шукаючи собі честі,

А князеві слави.

Особливий героїзм Всеволод виявляє в битві з половцями. Щоб підкреслити хоробрість героя, автор називає його “буйтуром”, “яр-туром”:

Де тільки тур виросте,

Золотим своїм шоломом посвічуючи,

Там і лежать зітнуті

Нечестиві голови…

Зображуючи давньоруських князів Ігоря та Всеволода, автор осуджує їх за те, що вони “розбудили лихо недобре”. Він дає читачам зрозуміти, що Руська земля потерпає від ворогів не тому, що перевелися герої, а тому, що через незгоду між собою князі ослаблюють державу.

Образ київського князя Святослава має у творі важливе ідейне значення. У його вуста автор вкладає своєрідний маніфест – “золоте слово”. У ньому – осуд міжусобиць між князями й заклик до об’єднання заради могутності та єдності батьківщини.

Найбільшим ліризмом у творі пройнято образ молодої Ігоревої дружини Ярославни. Автор створює у фольклорному стилі найпрекрасніший за виразністю й красою образ молодої княгині. Дізнавшись про полон чоловіка, згорьована жінка виходить на міський вал і просить у трьох небесних стихій – Вітру, Води та Сонця – про звільнення свого подружжя. Її голос звернений не до нового християнського Бога, а до прадавніх божеств, яким поклонялися ще її пращури. До кожного з них вона звертається словом “господарю”, що відповідає пізнішому “Господи”. Цим Ярославна підкреслює найвищу владу трьох природних стихій у світі. Вітру й Сонцю вона не боїться дорікнути за небажання допомогти її чоловікові, до Дніпра-Славути звертається з надією на допомогу. Уся розмова Ярославни із силами природи – пристрасне звернення, що супроводжується плачем. Перед нами не християнка, а язичниця, яка вимовляє заклинання. Цю її молитву ніби почули Сонце, Вітер і Дніпро – Славута та посприяли втечі князя Ігоря з полону. Як бачимо на прикладі плачу Ярославни, у свідомості автора “Слова…” поряд з новими християнськими віруваннями міцно зберігалося прадавнє язичницьке поклоніння силам природи. В епізоді молитви Ярославни, як і в інших місцях у творі, відчутні фольклорні мотиви.

Олена Кульчицька. Ярославна

Отже, “Слово о полку Ігоревім” – пафосне патріотичне звернення поета-громадянина до князів любити й оберігати рідну землю.

Про гармонійне поєднання в авторові геніального письменника й палкого захисника вітчизни Сергій Єфремов писав так: “Благородний патріот, що тверезо й розумно дивиться на події і не тільки їх розумом сприймає, але й серцем відчуває, – стає перед нами на повен зріст і доповнює величну постать оригінального поета”.

Переклади та переспіви “Слова о полку Ігоревім”

“Слово о полку Ігоревім” захоплювало письменників й надихало на створення художніх перекладів і переспівів. Воно було перекладено багатьма мовами світу, але найбільше – українською та російською.

Поетичні та прозові переклади усього твору або його частин в ХІХ-ХХ ст. здійснили Іван Вагилевич, Михайло Гру – шевський, Богдан Лепкий, Андрій Малишко, Леонід Махновець, Іван Огієнко, Максим Рильський, Степан Руданський, Панас Мирний, Маркіян Шашкевич, Тарас Шевченко та багато інших українських письменників.

Василь Лопата. З ілюстрацій до “Слова…”

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про історію відкриття “Слова…”.

2. Доведіть, що автор “Слова…” був справжнім громадянином своєї батьківщини.

3. Перекажіть події, покладені в основу твору.

4. Поясніть особливості композиції твору. Назвіть елементи сюжету.

5. Схарактеризуйте образи князів Ігоря та Всеволода. Відповідаючи, посилайтеся на текст твору.

6. Поясніть символічне значення сну князя Святослава та зміст його “золотого слова”.

7. Київський князь Святослав на час написання “Слова…” втратив силу влади, яку мали його попередники. Поясніть, чому в уста політично слабкого князя автор вкладає суспільно важливі ідеї.

8. Епізод розмови Ігоревої дружини із силами природи традиційно називають “Плачем Ярославни”. Поміркуйте, наскільки таке визначення відповідало змісту цього уривка. Для цього порівняйте визначення термінів плач (голосіння) й молитва з діями Ярославни та зробіть висновки. Свою відповідь обгрунтуйте.

Голосіння – ритуальний, ще дохристиянський, поховальний обряд, що супроводжується відповідними обрядовими піснями-плачами речитативного характеру, які виконуються над покійником у період між його смертю та похороном. О. Потебня: “Значення голосінь, як полегшення для душі, – лише другорядне, а в своїй основі-пізніше явище; головне ж у тому, щоб кликати мертвого, звати його, будити… “просити його вернутися”.

Молитва – звернення вірянина до Бога, богів, інших надприродних або асоційованих з Богом істот, а також канонізований текст цього звернення.

Молитва часто набуває вигляду поклоніння, вихваляння, прохання чи просто викладу своїх думок.

9. Поясніть, які “вічні” питання порушив автор “Слова…”.

10. У робочомузошиті накреслітьтаблицю й запишіть, які ознаки притаманні літературі періоду Київської Русі. До кожної тези в колонку напроти напишіть приклад.

Яків Гніздовський. Плач Ярославни

Про князів Ігоря та Всеволода сучасною мовою ми би сказали, що вони були сепаратистами1. Як ви думаєте, до яких наслідків призводить сепаратизм у державі? Коли це суспільне явище є негативним, а коли може відігравати позитивну роль? Свою відповідь аргументуйте.

1 Сепаратизм – політика і практика відокремлення, відділення частини території держави з метою створення нової або переходу до складу іншої держави чи набуття статусу дуже широкої автономії.

1. Прочитайте уривок з літопису Руського про похід князя Ігоря проти половців. Порівняйте літописний текст із “Словом о полку Ігоревім”. Доведіть, що “Слову…” притаманний високий рівень художності.

П’ятниця 10. V 1185

І от виладнали [русичі] шість полків: Ігорів полк посередині, а праворуч – брата його, Всеволодів, а ліворуч – Святославів, синівця його; попереду його, [Ігоря], – син Володимир і другий полк, Ярославів, ковуї, що були з Ольстином, і третій полк теж попереду, – стрільці, що були од усіх князів виведені. І так виладнали вони полки свої, і сказав Ігор до братів своїх: “Браття! Сього ми шукали єсмо! Тож ударимо!” І тоді рушили вони до них, поклавши на Бога уповання своє.

І коли прибули вони до ріки до Сюурлію, то виїхали з половецьких полків стрільці і, пустивши по стрілі на Русь, так і поскакали. Руси ж не переїхали були іще ріки Сюурлію, як поскакали й ті половці сили половецької, котрі ото здалеку од ріки стояли. Тоді Святослав Ольгович, і Володимир Ігоревич, і Ольстин з ковуями, і стрільці кинулися вслід за ними, а Ігор і Всеволод помалу йшли оба, не розпустивши війська свого. Передні ж ті руси били їх, брали, і половці пробігли вежі, а руси, дійшовши до веж, набрали полону. Другі ж уночі приїхали до полків із полоном.

І коли зібралися війська всі, то сказав Ігор до братів і до мужів своїх: “Осе Бог силою своєю наслав на ворогів наших біду, а на нас – честь і слава. Та ось бачили ми війська половецькі, що їх багато є. Але чи ж вони тут усі зібралися? Нині ж поїдемо вночі. А хто поїде завтра вслід за нами, то чи всі вони поїдуть? Тільки луччі кінники переберуться, а з самими [ними] як нам Бог дасть!” І сказав Святослав Ольгович обом стриям своїм: “Далеко я гонив услід за половцями, і коні мої не можуть. Якщо мені нині поїхати, то доведеться мені тільки в дорозі одстати”. І піддержав його Всеволод, щоб ото стати тут, і сказав Ігор: “Та негаразд є, браття, розуміючи [все], померти”. Однак вони стали тут.

Субота 11.V 1185

А коли світала субота, почали виступати війська половецькі, як бори, і не знали князі руські, кому з них до котрого поїхати, бо було їх незчисленне множество. І сказав Ігор: “Се, видати, зібрали ми на себе землю всю: і Кончака, і Козу Бурновича, і Токсобича, [і] Колобича, і Єтебича, і Тертробича”. І тоді, порадившись, усі вони зсіли з коней, бо мали намір, б’ючись, дійти до ріки Дінця. Вони бо говорили: “Якщо ми побіжимо, утечем самі, а чорних людей оставимо, то од Бога нам буде гріх, як сих видамо. Підем, і або вмремо, або живі будемо всі вкупі”. І, так сказавши, всі зсіли з коней і пішли б’ючись.

І тут за допустом Божим поранили Ігоря в руку і умертвили лівицю його, і була печаль велика у полку його. І воєводу вони схопили – той був раніш поранений. Однак тоді кріпко вони билися тої днини до вечора, і багато було ранених [і] мертвих у полках руських. Настала й ніч суботня, а вони пішли б’ючись.

Неділя 12. V 1185

А коли світала неділя, сталося замішання ковуїв, у полку [їх] побігли. Ігор же був у той час на коні, тому що був поранений, і рушив він до полку їх, намагаючись завернути їх до військ. Зрозумівши ж, що далеко одійшов од [своїх] людей і знявши шолом, він помчав знову до війська [ковуїв], щоби вони впізнали князя і вернулися б. Однак же не вернувся ніхто, а тільки [боярин] Михалко Юрійович, упізнавши князя, вернувся. Але ліпші [мужі] не прийшли були в замішання з ковуями, і мало [хто] із простих [людей] чи хто з отроків боярських, бо всі ліпші [мужі] билися, ідучи пішо, і серед них Всеволод немалу мужність показав.

І коли приблизився Ігор до полків своїх, то поїхали [половці] навпоперек, і тут схопили [його] на віддалі одного перестрілу од полку свойого.

І схоплений Ігор бачив брата свого Всеволода, який кріпко боровся, і просив він душі своїй смерті, щоби не бачити загибелі брата свого. Всеволод же так бився, що навіть оружжя в руках його було не досить, а билися ж вони, ідучи навкруг біля озера.

І так, у день святої неділі навів на нас Господь гнів свій: замість радості, навів на нас плач, а замість веселості – жаль на ріці Каялі.

2. Підготуйтеся до написання твору на одну з тем:

– “У чому оптимізм давньої літератури й у чому її значення для сучасного читача?”;

– “Як у творах києворуської літератури відобразилися гуманістичні погляди її авторів?”.

Література в колі мистецтв

1. Давньоруська поема “Слово о полку Ігоревім” надихала на творчість багатьох митців. За її сюжетом російський композитор Олександр Бородін написав оперу “Князь Ігор”, а кінорежисер Роман Тихомиров здійснив у 1969 р. її екранізацію.

Українському композиторові Миколі Лисенку належить музичний твір “Плач Ярославни”.

На каналі YouTube перегляньте фільм-оперу “Князь Ігор” і напишіть у робочому зошиті відгук чи синквейн або виготовте колаж до нього.

2. “Слову…” присвятили свої художні полотна Ю. Нарбут, П. Холодний (старший), О. Кульчицька, В. Васнецов, В. Фаворський, П. Андрусов, Я. Гніздовський, Г Якутович та інші. За ілюстраціями, вміщеними в підручнику, а також інтернет-джерелами доберіть електронні версії картин художників, підготуйте віртуальну виставку та презентуйте її в соціальних мережах. Напишіть супровідний текст до кожної з картин.

Георгій Якутович. З ілюстрації до “Слова…” (триптих)

ВИ – ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

Мистецькі твори давньокиївського періоду давали поштовх багатьом митцям до виявлення власного світобачення в традиційних образах або в новітніх інтерпретаціях. Один з них – молодий прикарпатський художник Михайло Тимчук, який пише в незвичній манері. Перші виставки засвідчили велику зацікавленість у такому мистецтві сучасних глядачів.

Чому б не спробувати й вам розкрити один зі своїх мистецьких талантів, обравши для цього давньокиївську тематику?

Михайло Тимчук. Ікона Божої Матері

ВАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ

Уявіть собі, що ви маєте змогу перенестися в часи існування Київської Русі й зустрітися з одним з авторів оригінальних пам’яток києво – руського періоду. Про що б ви із ним хотіли поговорити? Напишіть не менш як 10 питань, які б ви йому поставили, або уявний діалог із ним.



(1 votes, average: 5.00 out of 5)