Полемічна література – Світло доби Ренесансу – Давня література – Духовний шлях народу в пошуках самого себе: Давня література
Яскравими зразками української ренесансної прози стали твори полемічної літератури. Її поява була реакцією культурних діячів на ідеологічно-релігійний наступ католицизму на православ’я. Пов’язаний він був із прагненням католицизму приєднати українську православну церкву, щоб, з одного боку, нейтралізувати вплив на Україну Московського царства, з іншого – розширити та зміцнити власний. Православна церква переживала тоді не найкращі часи. Щоб урівнятися в правах з польською шляхтою, частина знаті, міщанства та православного духівництва прийняла католицизм, ослабивши таким чином українську церкву. Вона збідніла, у ній підупала дисципліна, священики в багатьох парафіях втратили високі моральні якості, були малоосвіченими, безвідповідальними й обмеженими.
Угоду про злиття православної та католицької церков готували таємно, зважаючи на неприйняття серед українців ідеї об’єднання. Активну роль у цій злуці відіграли володимирський єпископ Іпатій Потій та митрополит київський Михайло Рогоза. У 1596 р. в м. Бересті (нині м. Брест, Білорусь) відбувся собор, на якому було об’єднано дві церкви під зверхністю Папи Римського. Православні єпископи-відступники визнали основні догми католицизму, що призвело надалі до великого духовного розколу серед українського народу. Влада Речі Посполитої вимагала від усіх православних виконувати ухвали унії. Про масштаби покатоличення свідчить той факт, що вже на початку XVIII ст. дві третини християн України належали до уніатської церкви. В умовах національного, культурного та релігійного гноблення українці сприйняли унію як наступ не тільки на їхню віру, а й на мову та культуру.
Історичні координати
Церковне протистояння на українсько-польських землях не було на той час чимось особливим. У XVI ст. по всій Європі прокотилися релігійні рухи за оновлення церкви. Почалися вони з виступу в 1517 р. німецького священика Мартіна Лютера з протестом проти індульгенцій1. Насправді ж це стало лише приводом до реформування інституту церкви. Лютер вимагав проводити церковні відправи рідною мовою замість чужої простому народові латини. Він вважав, що людина має самостійно спілкуватися з Богом зрозумілою йому мовою, а не через посередництво священика. З цією метою Лютер переклав Біблію на німецьку. Такі заклики поклали початок розгортанню широкого протестантського руху в європейських країнах. Антицерковні рухи цього періоду увійшли в історію як період Реформації.
Література, що виникла в період Реформації в Західній Європі, була присвячена виключно богословським питанням. В останній чверті XVІ ст. публіцистичні твори полемічного характеру з’явилися також в українській літературі як реакція на прийняття унії. Часто українські письменники в дискусії зверталися до літератури Реформації, запозичували її ідеї, сюжети й мотиви, образи, полемічні прийоми й риторичні засоби. Отже, можемо говорити про деякі спільні ознаки української полемічної літератури та літератури європейської Реформації.
Приводом для дискусії в Україні стала книга єпископа Петра Скарги “Про єдність церкви Божої”, у якій він захищав об’єднання церков. З відповіддю йому виступили українські культурні діячі Герасим і Мелентій Смотрицькі, Христофор Філалет, Іван Вишенський, Лаврентій Зизаній, Захарія Копистенський та багато інших. Ці автори гнівно засуджували ту частину українського духівництва, яка прийняла унію, засуджували його за зраду національних інтересів, моральний занепад.
Сукупність викривальних творів, написаних у формі послань, промов, трактатів, відкритих листів, що виникли в релігійних дискусіях, називають полемічною літературою.
1 Індульгенція – грамота про відпущення гріхів, яку видавала католицька церква від імені Папи Римського за певні заслуги перед церквою, а також за гроші.
Вона, крім богословських, порушувала багато питань соціальних, виступала на захист пригноблених верств населення, обстоювала право українського народу на свою віру, звичаї, мову. Твори письменників-полемістів були емоційні, пристрасні, вони впливали на почуття читачів, підтримували моральний дух народу, сприяли вихованню його національної свідомості.
Як зазначає дослідник давньої літератури Петро Білоус, культурно-освітніми обставинами, які підживлювали дискусію, були:
ü конфлікт між греко-візантійською освітою, яку провадили школи при братствах, та латино-європейською освітою, яку формували єзуїтські школи, що виховували відданих слуг католицької церкви;
ü виникнення друкарень, котрі швидше, ніж рукописні твори, поширювали полемічну літературу як з боку православних, так і католиків;
ü засвоєння здобутків європейського письменства, що слугувало переважно не для розвитку власної літератури, а для боротьби з католицькими полемістами.
Софія Караффа-Корбут. Іван Вишенський
Яскравим представником полемічної літератури був Іван Вишенський (між 1545-1550-1620). У 2016 р. Українська православна церква за заслуги в утвердженні віри зарахувала його до лику святих. Цим вона визнала полеміста палким оборонцем релігійних традицій.
Народився І. Вишенський у містечку Судова Вишня на Львівщині в родині міщан. У молоді роки він прийняв чернецтво й певний час перебував в Уневському монастирі, що на Львівщині. Близько 80-х років XVI ст. перебрався жити на гору Афон (Греція), найбільший на той час центр православного чернецтва. Останні роки свого аскетичного життя мешкав у кам’яному скиті1, зовсім відійшовши від зовнішнього світу.
Незважаючи на усамітнений спосіб життя, І. Вишенський ніколи не поривав своїх стосунків з Україною, він завжди жив її життям і проблемами. Коли розгорнулася полеміка навколо церковної унії, Вишенський активно долучився до неї як захисник православ’я. Письменник-полеміст надсилав на батьківщину послання, листи, памфлети, у яких знайшли відображення його погляди на суспільно-політичне та релігійне життя. Найвідоміші з них – “Вельможним їхнім милостям панам…” (послання до єпископів), “Викриття диявола-світодержця”, “Тобі, котрий мешкає в землі, що зветься Польська” та ін. Близько 1600 р. він об’єднав свої твори в “Книжку” і передав її в Україну, щоб надрукувати. І хоч вона так і не побачила світу, окремі праці розійшлися в рукописних списках. Причина їхньої популярності – близькість поглядів І. Вишенського до проблем, якими жила Україна.
Іван Вишенський виступав поборником православ’я й засуджував унію. У своїх творах він зображував картини суспільної несправедливості, критикував духівництво та представників панівної верхівки за любов до розкошів. Вихід із цього становища письменник вбачав у покаянні, спокутуванні гріхів та поверненні до прадавньої православної віри. У його уявленні християнство має організувати своє життя за законами первісних євангельських громад, у яких панували любов і справедливість.
Фанатична віра стала на перешкоді сприйняттю І. Вишенським тогочасних гуманістичних ідей, тому він заперечував античність як поганство, закликав повернутися до візантійських традицій. Як зазначає український і американський літературознавець, засновник і головний редактор часопису “Критика” Григорій Грабович, Вишенський “є яскравим прикладом середньовічної схоластичної постаті… котра – це найважливіше – водночас відображала наявний стан української культури та письменства й консервувала його. Він був представником тієї культури, що була (і залишилася для майбутніх століть) цілком несвітською”.
1 Скит – у православних монастирях – невелике житло ченців-самітників, розташоване віддалік від основних монастирських будівель.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Назвіть особливості західноєвропейського мистецтва доби Ренесансу. У робочому зошиті запишіть три тези, чим мистецтво Відродження відрізнялося від середньовічного.
2. Поясніть, у чому полягала особливість доби Відродження на українських землях.
3. За змістом статті підручника сформулюйте й запишіть у робочому зошиті тези, у чому культурні діячі XVI-XVII ст. вбачали загрозу від прийняття унії.
4. Розкажіть про передумови виникнення полемічної літератури. Назвіть її найвизначніших представників.
5. Сучасний дослідник давньої літератури Петро Білоус вважає, що твори полемічної літератури “утворювали своєрідний колаж із цитат, посилань із Біблії, історичних праць, художніх творів тощо”. Поясніть, як такий процес продовжував традиції створення книг києворуськими книжниками.
6. Поміркуйте, чи був православно-український патріотизм І. Вишенського прогресивним явищем для розвитку української літератури. Свою відповідь обгрунтуйте.
МУЗЕЙНА МАПА УКРАЇНИ
У кількох містах України працюють музеї книги, які розповідають про довгий і цікавий шлях її розвитку від рукописної до друкованої. У них ви зможете побачити на власні очі найдавніші манускрипти XI-ХІІІ ст. Остромирове Євангеліє та Ізборник Святослава, першодруки XV-XVIII ст., серед яких витвори друкарського мистецтва Швайпольта Фіоля, Франциска Скорини, Івана Федорова. У залах музеїв зберігаються також перші друкарські верстати, які дають уявлення сучасникам про тогочасний процес виробництва книжок.
Отож, вас запрошують музеї України:
ü Музей книги і друкарства України, розташований на території Києво-Печерської лаври. У цьому будинку з початку XVII до початку XX ст. діяла відома монастирська друкарня;
ü Львівський музей мистецтва давньої української книги;
ü Музей книги в Луцькому замку.
Прочитайте уривки з творів трьох письменників-полемістів – Іпатія Потія, Мелетія Смотрицького й Івана Вишенського – та визначте, які художні особливості є спільними для цих трьох авторів. Доведіть тезу, що й українські письменники-полемісти, і їхні супротивники використовували однакові художні засоби.
Іпатій Потій: І що ж іншого залишається робити бідним вівцям, коли вони бачать таку недбалість своїх пастухів? Якого їм шукати захисту? Коли вони вийшли зі своєї вівчарні і блукали по пустелі, і хто на кого натрапив – чи то на Лютера, чи то на Кальвіна, чи на проклятого Арія, не дивлячись, чи то пристає пастир чи вовк, а інші, розумніші, хоч і звикли до своїх пастирів, але приставали до інших, якщо бачили в цьому добру справу і кращий порядок.
Мелетій Смотрицький: Біда в містах і в селах, біда в полях і дібровах, біда в горах і в земних безоднях. Немає жодного місця спокійного ані житла безпечного. День у болістях і ранах, ніч у стогнанні й зітханні. Влітку спека до млості, взимку мороз до смерті: бо ж гола-голісінька і аж на смерть гнана буваю. Колись гарна й багата, тепер споганіла й убога. Колись королева, всьому світові люба, тепер усіма зневажена і спечалена. Приступіть до мене, усі живі, всі народи, всі жителі землі! Послухайте голосіння мого і дізнайтесь, якою я була колись, і подивуйтеся.
Іван Вишенський: Скажіть же мені, о наклепники, чи не тому вважаєте, що патріарший приїзд був неславний і безпожиточний, бо своїх овець союзом любові, закону, віри і єдністю однодумства зв’язав, поєднав, утвердив і угрунтував? Може, і Христа назвете дурним і скажете, що непожиточно прийшов до Єрусалиму, коли, побачивши безплідних пастирів, які позасідали місця церковні в широких реверендах, які пильнують урочистих обідів та вечер, які славно ходять по торжищах і волочать за собою розкрилля реверенд,- з них він здер духовне духовенство церковного устрою й урядування і наклав його на простих мережоткальників-рибалок, а потім і кожум’як привів у ту достойність.
2. Український літературознавець Василь Щурат вважав, що “…унія наблизила Русь до Західної Європи, унія викликала багате письменство, унія прискорила культурний розвиток руського народу”.
Порівняйте його оцінку з переконаннями письменників-полемістів. Спираючись на додаткові джерела, проаналізуйте діяльність греко – католицької церкви протягом ХІХ – ХХ ст. і назвіть три приклади, які підтверджуватимуть думку або полемістів, або В. Щурата.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)