Притча про блудного сина – Глибини перекладної літератури: Біблія – Давня література – Духовний шлях народу в пошуках самого себе: Давня література
Це в Старому Заповіті було передбачено, що Ісус Христос повчатиме притчами. У Новому Заповіті їх записано близько тридцяти. Кожна освічена людина знає притчі про сіяча, кукіль у пшениці, про самарянина, овечу кошару, про тісні двері, багача і Лазаря, фарисея і митаря тощо. Найчастіше для оповіді Ісус брав приклади з природи або сучасного Йому суспільного життя. Хоча притчі були відомі ще в старозавітні часи, особливу досконалість і красу вони отримали в устах Боголюдини.
Ось як Ісус пояснював своїм учням вибір такої форми оповіді: “Я тому говорю до них притчами, що вони дивлячись не бачать і слухаючи не чують”. Спаситель викладав своє вчення у формі алегоричних оповідань з кількох причин:
– по-перше, він говорив про глибокі духовні істини, осягнути які слухачам було нелегко, а конкретна і яскрава розповідь з життя впливала на них емоційно й запам’ятовувалася на багато років;
– по-друге, люди часто не розуміли вчення Спасителя, тому була ймовірність його спотворення, а притчі зберігали чистоту науки Христа;
– по-третє, притчі мали перевагу перед прямими настановами, тому що не тільки містили загальний Божественний закон, а й демонстрували його застосування в приватному та суспільному житті. Христові притчі чудові ще й тим, що вони анітрохи не втратили своєї сили й актуальності донині. Вони такі ж сучасні, як і дві тисячі років тому.
Притча – це повчальна розповідь, мета якої – викласти духовні чи моральні істини. Сюжет твору будується на певній життєвій ситуації чи спостереженнях, з яких випливає дидактична ідея, тобто настанова.
Зміст притчі. Молодший син забирає свою частку батьківського спадку й вирушає в чужі краї. У лінощах і розпусті він змарнував багатство. Збіднівши, наймається пасти свиней, що в Палестині в часи Ісуса Христа означало найбільше приниження. Умираючи від голоду, він вирішив повернутися додому. Батько несказанно зрадів синові, що розкаявся, влаштував бенкет і накрив найбагатший стіл. Старшому синові, який був смиренний, жив увесь час із ним і тяжко працював у господарстві, він так пояснив свою поведінку: “Ти ж завжди зі мною, дитино, і все моє – це й твоє! Веселитися і тішитися треба нам, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, був пропащий – і знайшовся!”
Мораль притчі випливає з її змісту: на небесах більше буде радості за одного грішника, який кається, ніж за праведника, що не потребує покаяння.
У притчі Ісус показує себе милосердним покровителем грішників, яких він любить безкорисливою любов’ю. Він не заперечує свободу особистості: людина може здійснити свій вибір, що не збігається з волею Господа, але тоді вона втратить свою гідність і свободу. Усвідомивши ж свої провини й розкаявшись, грішник зможе прийти до Ісуса, здобути спасіння душі та пережити радість прощення. Притча навчає, що тільки той буде по – справжньому вільним і щасливим, хто розуміє наміри Отця і Його волю.
Центральним в оповіді є образ батька, який дбає не про власне багатство чи інтереси, а про порятунок молодшого сина. Він поважає його вибір, коли той хоче покинути батьківський дім, і радо приймає його після каяття. Водночас батько засуджує старшого сина за його образи. Він пояснює, що недостатньо жити в отчому домі, щоб бути праведним. Потрібно уміти пробачати своїх ближніх і наповнювати своє серце любов’ю до них.
Рембрандт. Повернення блудного сина
Тарас Шевченко. У в’язниці (серія “Притчі про блудного сина”)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)