Технологія формування іміджу
Усі попередні заходи дозволяють перейти до реалізації технології формування іміджу, яка, як зазначалося вище, є віссю всієї стратегії кампанії.
Імідж – це спеціально створюваний образ кандидата (політичної партії). Підвищена увага до іміджу пов’язано з тим, що так само, як і в економіці, в політиці попит на товар визначається не тільки його об’єктивними характеристиками, але і суб’єктивним його сприйняттям, сукупністю властивостей, які привертають “покупця”. Тому в структурі іміджу кандидата особливе значення мають зовнішній вигляд, біографія, манера триматися, ораторські та організаторські здібності, найближче оточення кандидата (сім’я і соратники) і т. п.
При формуванні іміджу кандидата необхідно враховувати переваги вибраних для впливу груп виборців.
Певною мірою імідж кандидата відповідає своєму об’єкту і разом з тим ідеалізує його, або гипертрофируя виграшні риси, або наділяючи додатковими, орієнтуючись при цьому на очікування тих, для кого призначений. Важливо, щоб розрив між реальною особистістю та її політичним іміджем був мінімальним. Довго грати чужу роль не можна. А бути природним можна, тільки відчуваючи себе в своїй тарілці.
Існують різні типології можливих іміджів кандидатів. Як приклад можна навести такі типи політичних іміджів, які запропонував французький політолог P.-Ж. Шварценберг [141]:
(1) “рятівник Вітчизни” – такий політик особливо затребуваний в складні, доленосні періоди історії держави. На Заході прикладами політиків такого типу можуть бути Д. Ейзенхауер і Ш. де Роли,
(2) “батько нації” – авторитарний лідер, цар-батюшка, який строгий, але справедливий з підданими. Такий імідж, можна вважати, був характерний для М. Тетчер,
(3) “чарівний лідер” – усміхнений, розкутий, динамічний, прагне не стільки переконати в правоті своїх ідей, скільки сподобатися. На Заході політичні лідери такого типу стали домінувати з 1960-х років, починаючи з перемоги на президентських виборах в США Дж. Кеннеді,
(4) “свійський мужик” – нічим не примітний чоловік, волею долі опинився на політичному Олімпі. Серед західних політичних лідерів до таких нерідко зараховують Дж. Картера.
Особливе значення для успіху виборчої кампанії іміджу кандидата можна проілюструвати прикладом з американської електоральної практики. На президентських виборах 1992 року в США боротьба за перемогу розгорнулася, як звичайно, між кандидатами від двох партій: Дж. Бушем-старшим – від республіканців – і Б. Клінтоном – від демократів. Для американської політичної культури характерна наявність достатньо стабільних груп виборців, які голосують виключно відповідно до партійною приналежністю кандидатів. Однак, крім цих груп, є коливні, в чиїх руках може виявитися доля кампанії. Завдання полягає в тому, щоб, як зазначалося вище, залучити їх симпатії. Б. Клінтон, демонструючи образ “чарівного лідера”, кампанію вів енергійно і яскраво, уособлюючи молодість і натиск. Дж. Буш-старший, навпаки, виглядав втомленим. Крім того, Б. Клінтону вдалося акцентувати увагу на тому, що протягом 12 років Америкою керували вельми літні лідери. У результаті американці проголосували за чарівного інтелектуала Б. Клінтона, що уособлював сам дух оновлення та свіжості в політичній атмосфері.
Ще раз підкреслимо: ключове положення технології формування іміджу у виборчій кампанії визначається тим, що імідж і є головна ідея кампанії та її розкриттю повинні бути підпорядковані всі наступні заходи, проведення яких відноситься до тактики виборчої кампанії.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)