Формування нових суспільних відносин

У соціально-економічному плані становлення і розвиток новоєвропейської культури і науки здійснювалося в рамках буржуазних суспільних відносин, істота яких можна зрозуміти, якщо кинути побіжний погляд на попередню історичну епоху – середньовічну.

Середньовічне суспільство було суспільством традиційним, система моральних та світоглядних цінностей якого визначалася католицьким християнством. Саме в релігії католицизму знайшли своє вираження панівні в ту епоху суспільні відносини, які по суті своїй були відносинами особистісними. Останні визначалися принципом “любові до ближнього”. Це означає, що середньовічна людина реалізовував себе як особистість лише по відношенню до іншого – будь то Бог чи раб Божий. Така коллективистская сутність середньовічної людини виробляла у нього і своєрідну психологію пасивного ставлення до світу (“байдикування”).

Зовсім інша картина вимальовується перед нами при переході до нової історичної епохи, яким виступає буржуазне суспільство. У нових суспільних відносинах відбувається повна переорієнтація всієї системи ідеологічних, світоглядних, моральних, релігійних, психологічних та естетичних цінностей. Це пояснюється насамперед тим, що тепер на зміну середньовічним особистісним відносинам приходить система овещненних суспільних відносин, суть якої визначається в першу чергу зміною соціального статусу людини. На відміну від колективістської суті середньовічної людини новоєвропейський людина виступає як універсальна індивідуальність, викликана до життя новими суспільними відносинами. У цих нових суспільних умовах ми вже не знаходимо ті знайомі нам соціальні структури, в рамках яких здійснювалася життєдіяльність середньовічної людини. Новоєвропейський людина виявляється наданим самому собі, “покинутим” в цей чужий для нього світ. Відтепер він змушений вже сам піклуватися про себе, шукати шляхи вирішення проблем, з якими стикається у своєму повсякденному житті. Це означає, що в умовах буржуазного суспільства відбувається універсалізація особистості і зростає ступінь її самосвідомості.

Однак поряд з цим процесом простежується і зворотна тенденція – деантропоморфізація людської сутності, тобто відтепер людина розцінюється як річ серед інших речей, а самі відносини між людьми втрачають свій особистісний характер, вони, як кажуть філософи, овещняются. Речі ж (товар), навпаки, стали виступати носіями людських відносин, тобто персоніфікували. Іншими словами, сталася фетишизація світу речей, а світ людських відносин – деперсоніфікованого, точніше, овещнілся.

Таким чином, можна сказати, що в рамках нових – буржуазних – суспільних відносин здійснилася трансформація середньовічної релігії “особистісних відносин”, якою була релігія католицизму, в релігію “речових відносин”, яка виражається в релігії протестантизму. Ідеологічний пафос останньої виявляється в принципі “служба ближнього”. Це означає, що відтепер людську гідність вбачається в його корисності для іншого. За межами такої цінності людина як особистість і людські стосунки в цілому не мають ніякого сенсу, і подібно до всякої речі людина може бути “викинутий на смітник” через свою непотрібність. Саме його корисність для іншого надає сенс людському буттю і світу людських відносин.

Подібна трансформація в системі людських цінностей привела до психологічної переорієнтації новоєвропейського людини. Середньовічний людина з її психологією “байдикування” в умовах буржуазного суспільства виявився нікому не потрібним. Тепер необхідний був людина нового типу, з новою психологією: психологією підприємця. Тільки така людина могла розвивати нову економіку, засновану на приватній ініціативі.

Ця зміна ціннісної орієнтації суб’єкта діяльності вимагало від новоєвропейської науки і філософії відповідати не потребам матеріального виробництва, а потребам виробництва нового типу суб’єкта діяльності. Наукові та філософські ідеї отримували широку соціальну підтримку остільки, оскільки вони відповідали глибоким світоглядним потребам новоєвропейського людини. Цим, мабуть, можна пояснити, чому в Новий час зріс інтерес до моральної філософії, насамперед до елліністичної філософії епікурейцев1, стоїків і скептиків. Без перебільшення можна сказати, що стрижень перших філософських і наукових шукань Нового часу проходить не в області “натуральної філософії”, а в сфері моральної. Більше того, навіть такі видатні уми, як Ньютон і Лаплас, які, здавалося, були зайняті вирішенням чисто фізичних проблем, насправді бачили мету науки в дослідженні істини буття, що проливає світло на сенс людського буття: завдання пізнання природи, безвідносно до ідеї блага, була гранично чужа ім. На захист свого механіцизму вони висували аргументи етичного порядку. В цілому наукові програми Ньютона, Декарта, Гассенді можна розглядати як засіб реалізації їх етичних метапрограмм. Все це дозволяє говорити про те, що моральні ідеали і цінності новоєвропейського людини тісно пов’язані з характером його фізичних уявлень. Етичний пафос специфіки природничо-наукового мислення чудово висловив Б. Паскаль у своїй фразі: “Будемо ж намагатися добре мислити: ось початок моральності” 2. І далі: “Очевидно, людина створена для мислення; в цьому всі його гідність, вся його заслуга і весь борг його мислити як слід. “3. Тим же пафосом пронизана і філософська думка Б. Спінози: “Самі корисне в житті – удосконалювати своє пізнання або розум, і в цьому одному складається вище щастя або блаженство людини.” 4.

З вищесказаного можна зробити висновок, що в Новий час мислення, раціональне пізнання стає вищим моральним обов’язком людини. І природознавство, в особі насамперед фізики, бере велику частину цього морального обов’язку на себе. Тим самим фізика й етика XVII в. зв’язали себе тісними узами, як це вже мало місце у Епікура, який висловив цю зв’язок у своїй знаменитій максимі: “Знати природу, щоб правильно жити”. Цю ж думку поділяють і мислителі Нового часу, згідно з якими загальні моральні принципи, збагачені знанням фізики, повинні стати вищою наукою – етікой1.

Овещненіе суспільних відносин мало своїм наслідком не тільки ціннісну орієнтацію новоєвропейського людини, але і з необхідністю вело до механізації картини світу. При детальному аналізі новоєвропейського способу філософствування ми стикаємося з тим очевидним фактом, що в XVI-XVII ст. на зміну середньовічному способу світу як організму приходить уявлення про універсум як механізмі. Механіцизм як основний спосіб розуміння світу по своїх методологічних функцій був не чисто наукової, а загальнокультурної картиною світу. Це означає, що він використовувався не тільки як основа для природничо пояснення світу, але і як універсальна парадигма для пояснення всіх аспектів людської життєдіяльності, універсальна мова світорозуміння, концептуальне засіб, найбільш адекватно виражає світовідчуття новоєвропейського людини. У цьому сенсі механіцістскіе модель світу можна розглядати в якості необхідної умови існування і відтворення новоєвропейської культури.

Найбільш повно механіцизм знайшов своє вираження в наукових програмах Р. Декарта, зокрема в його методології фундаменталізму, І. Ньютона, в атомістичної програмою П. Гассенді, синтетичної програмою Г. Лейбніца і дослідницькій програмі Г. Галілея. Незважаючи на всі відмінності програм картезианцев, ньютоніанцев, атомистов і Лейбніца, у них у всіх був якийсь загальний механістичний ідеал науки. Відповідно до нього всі явища природи повинні бути пояснені за допомогою протягу, фігури і рухи (картезіанці), атомісти додавали сюди ще непроникність, або абсолютну твердість першопочатків (Гассенди), а Ньютон і Лейбніц вводили ще силу.

У своїй роботі “першооснови філософії” Декарт пише: “… вся філософія подібна дереву, корені якого – метафізика, стовбур – фізика, а гілки, що виходять від цього стовбура, – всі інші науки, що зводяться до трьох головних: медицини, механіки та етиці. Останню я вважаю найвищою і цілковитою наукою, яка передбачає знання інших наук і є останньою сходинкою до вищої мудрості “. – Декарт Р. першооснови філософії // Декарт Р. Твори в 2-т. Т. 1. – М.: Думка, 1989. – С. 309. Цю ж ідею проводить і Спіноза у своїй знаменитій “Етиці”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Формування нових суспільних відносин