Формування та використання трудових ресурсів
Трудові ресурси пов’язані з певним територіальним підрозділом: селом, містом, районом, країною в цілому. В рівній мірі вони можуть бути віднесені і до галузі, і до окремому підприємству. Таке його застосування виправдане у випадку, коли необхідно дати всебічну характеристику працівників, у тому числі і демографічну.
Поняття “трудові ресурси”, “робоча сила” і “працездатне населення” мають відносну самостійність і, на думку П. П. Літвякова, можуть розглядатися не тільки з точки зору дослідження трудових ресурсів як сукупності людей, що володіють здатністю до праці, а й широко застосовуватися в тих випадках, коли потрібно акцентувати увагу не на всій сукупності різних сторін трудових ресурсів, а на одній з них. Деякі дослідники схильні вважати, що робоча сила – більш вузьке поняття, ніж трудові ресурси. Інші ж вважають, що поняття трудові ресурси і робоча сила відрізняються не тільки за обсягом (тобто кількісно), але і за змістом. Згідно з останньою точкою зору, сукупна робоча сила – це вже використовувані трудові ресурси, тоді як самі трудові ресурси є джерелом формування робочої сили. Перетворюючись на робочу силу, трудові ресурси набувають нову якісну характеристику.
Трудові ресурси, як і засоби праці, є основними факторами виробництва. Економічне зростання в країні та регіонах безпосередньо залежить від трудового потенціалу та ефективності його використання. Приріст же самих трудових ресурсів визначається динамікою населення. Існує трактування поняття ресурсного потенціалу регіону як сукупності реалізованих і нереалізованих можливостей результативного і продуктивного використання ресурсів території з метою задоволення різноманітних суспільних потреб. Виходячи з цього слід враховувати не тільки якість, але і кількість трудових ресурсів. Регіональне розподілення трудових ресурсів відображає заселеність території країни і складається під впливом розміщення матеріального виробництва, історичних, природно-кліматичних, географічних та інших факторів.
Як зазначає І. П. Суворова, приріст трудових ресурсів визначається виходячи з природного приросту працездатного населення, приросту працюючих осіб непрацездатного віку.
До внутрішньорегіональних резервам праці можна віднести молодь, вступающую в працездатний вік і не зайняту навчанням; населення, зайняте в домашньому і підсобному господарстві; населення, яке можна залучити до роботи на неповний робочий день та ін.
Розподіл трудових ресурсів по галузях і районам відображає особливості структури суспільного виробництва. Її ефективність обумовлена??насамперед ступенем розвитку галузей, що забезпечують технічний прогрес.
Залучення у виробництво як місцевих, так і залучених трудових ресурсів неодмінно повинен обгрунтовуватися відповідними розрахунками, які доводять його ефективність. Вибір напрямів використання ресурсів праці обумовлений не тільки економічними, а й соціальними міркуваннями.
З точки зору Н. С. Кистанова, джерела формування робочої сили в регіоні – це природний приріст і міжгалузеве перерозподіл кадрів (специфічний вид міграції).
Розмірність трудового потенціалу прийнято встановлювати або за сукупним потенційному фонду робочого часу, або за чисельністю фізичних одиниць робочої сили.
В цілому трудовий потенціал слід визначати як сукупну здатність задовольняти потреби економки в кадрах необхідної кількості і якості в заданому режимі інтенсивності та ефективності їх використання.
Трудовий потенціал як об’єкт управління визначається згідно наступних позиціях: демографічної – половозрастная структура і чисельність населення (як трудових ресурсів) в територіальному розрізі; економічної – потенційний фонд робочого часу, структура його розподілу в галузевому і територіальному розрізах; виробничо-технологічної – наявність професійного кваліфікаційної відповідності трудового потенціалу структурі і технології виробництва; соціально-політичної – відповідність соціально-освітньої структури трудового потенціалу суспільно-виробничій структурі; організаційної – ступінь розвиненості системи управління працею.
Трудові ресурси – частина населення країни, що володіє необхідним фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями для здійснення корисної діяльності. Структура формування трудових ресурсів представлена??на рис. 5.3.
Залежно від віку все населення може бути розділене на три частини:
– Особи молодше працездатного віку (0-14 років);
– Особи у працездатному віці (жінки від 15 до 54 років, чоловіки 15-59 років включно);
– Особи старше працездатного віку (жінки з 55, чоловіки з 60 років).
До трудових ресурсів належать:
– населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів I і II груп та пенсіонерів, які отримують пенсії за віком на пільгових умовах;
– працюючі особи пенсійного віку;
– працюючі підлітки до 15 років.
Працездатність (робочий вік) – це період в межах кордонів певних років, протягом яких дане покоління людей здатне працювати. В існуючій на сьогоднішній момент практиці обліку і планування трудових ресурсів до населення працездатного віку відносять чоловіків у віці від 16 до 59 років, і жінок у віці від 16 до 54 років. Чисельність населення в працездатному віці є вихідною характеристикою показника чисельності трудових ресурсів країни.
Трудові ресурси можна оцінювати з демографічної, економічної, соціологічної та статистичної позицій.
Демографічний аспект трудових ресурсів відображає їх залежність від відтворення населення і враховує такі характеристики, як стать, вік, розселення, брачность, міграція та ін.
Як економічна категорія трудові ресурси виражають економічні відносини з формування, розподілу та використання працездатного населення в суспільному виробництві та інших сферах людської діяльності. Економічні відносини – це та суспільна форма, в якій реалізується здатність до праці.
Соціологічний аспект трудових ресурсів слід розглядати як формування і використання трудових ресурсів усередині історично певної суспільної формації і під її впливом.
Статистичний аспект трудових ресурсів характеризується працездатним робочим віком населення.
Баланс трудових ресурсів – система показників, яка відображає наявність трудових ресурсів та їх розподіл за сферами та видами діяльності. Баланс складається щорічно по країні в цілому і суб’єктам РФ з розподілом на міську та сільську місцевості. Він складається з двох частин: ресурсної та розподільчої. Ресурсна частина відображає наявність трудових ресурсів та джерела їх формування, розподільча – розподіл трудових ресурсів на економічно активне і економічно неактивне населення.
Трудові ресурси мають кількісної та якісної визначеністю, утворюючи в своїй сукупності міру, предопределяющую трудовий потенціал суспільства.
Для кількісної оцінки служать наступні параметри:
– загальна чисельність працездатного населення;
– кількість робочого часу.
Якісну оцінку здійснюють за наступними показниками:
– станом здоров’я і фізичної дієздатності працездатного населення;
– якістю працездатного населення з точки зору рівня загальноосвітньої та професійно-кваліфікаційної підготовки.
Кількісний аспект трудового потенціалу відображає його екстенсивну складову, а якісний – інтенсивну.
Інтенсивність природного руху трудових ресурсів визначається за допомогою:
– коефіцієнта природного поповнення, що розраховується як відношення величини природного поповнення до середньої за період чисельності трудових ресурсів. Природне поповнення складається з поповнення трудових ресурсів за рахунок переходу підростаючого покоління в працездатний вік, залучення в економічну діяльність осіб пенсійного віку та ін.;
– коефіцієнта природного вибуття;
– коефіцієнта природного приросту.
Вік служить головним критерієм при визначенні чисельності економічно активного населення, тобто тієї частини працездатного населення, яка бере участь або може брати участь у матеріальному виробництві та невиробничій сфері.
Економічно активне населення – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і послуг. Ця категорія охоплює всіх осіб (зайнятих і безробітних), які створюють ринок праці (у частині пропозиції робочої сили).
Під ринком праці розуміється система економічних, соціальних, організаційних та правових заходів та інститутів, які координують і регулюють розподіл і використання робочої сили.
У Росії з початку 1990-х рр. відбувається монотонне зниження чисельності зайнятих в економіці, обумовлене головним чином економічною кризою і змінами структури попиту на робочу силу.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)