Формування статі у людини

В даний час починає складатися цілісна картина формування статі в онтогенезі людини. Однак для повного розуміння належить з’ясувати ще багато чого в механізмах реалізації його генетичної програми.
У людини в залежності від каріотипу ХY або XX відбувається формування зародка чоловічої або жіночої статі. Як і у інших ссавців, вирішальне значення в детермінації статі у людини мають гени, локалізовані на Y-хромосомі.
Анеуплоїдних каріотипи XXY, XXXY (синдром Клайнфельтера), розвиваються за чоловічим типом з утворенням сім’яників (без сперматогенезу). У людини навіть описаний каріотип XXXXY – і в цьому випадку розвиток йде за чоловічим типом (незрозуміло походження подібного каріотипу). Навпаки, каріотип Х0 (синдром Тернера) формує жіночий фенотип. Дані каріотипи, хоча й життєздатні, але мають численні порушення, в тому числі і статевих ознак.
Транслокації гена SRY з Y-хромосоми на Х-хромосому спостерігалися і у людини при вивченні генетичних патологій – чоловіків XX і жінок ХY. Ген SRY людини був ідентифікований в 1990 р як невеликий ген короткого плеча Y-хромосоми. Він не має інтронів і кодує білок розміром в 204 амінокислоти. Білок, специфічно зв’язуючись з ДНК, виконує регуляторну функцію.
Статева диференціювання гонад у людини відбувається на 6-7-му тижні розвитку плоду, точні механізми цього критичного моменту до кінця не з’ясовані.
У людини відома мутація гена Tfm – синдром тестикулярної фемінізації. Незважаючи на чоловічий каріотип ХY і достатній рівень тестостерону, “перемикання” на маскулінізацію не відбувається, так як клітини виявляються нечутливі до дії тестостерону і розвиток йде за жіночим типом. Такі особини мають типовий жіночий фенотип, проте замість яєчників у них розвиваються насінники. Секреція семенникамі гормону АМН призводить до дегенерації мюллерових каналів, тому не формується жіноча статева система, відсутні матка і яйцепроводи, піхва закінчується сліпо.
Можна припустити, що формування статевих ознак у людини, виду з вираженим статевим диморфізму, контролюється безліччю генів. У своїй більшості це гени аутосом, загальні для обох статей. Різна експресія цих генів у різних статей отримала в генетиці назва спадковості, обмеженою підлогою.
Статеве диференціювання мозку у людини припадає на 5-6-й місяць внутрішньоутробного розвитку. Хоча неодноразово публікувалися дані про морфологічні відмінностях мозкових структур жінок і чоловіків (а також гомосексуалістів), до цих пір невідомо, як співвідносяться ці відмінності з статевими відмінностями психіки. Ці відмінності у людини виражаються розходженням моделей поведінки, психічних особливостей, когнітивних процесів (у психології знайшов застосування термін “статевої діпсіхізм”).
Важливим мозковим центром регуляції поведінки у людини є гіпоталамус. Саме на нього в першу чергу діє тестостерон. До статевій поведінці у людини має відношення також скронева і лобові частки великого мозку, причому звертає на себе увагу тісний зв’язок нервових центрів, що регулюють оральні і генітальні реакції. Можливо, ця зв’язок опосередкований нюхом і є нашим филогенетическим спадщиною.
Інтенсивне гормональний вплив в пубертатний період є заключним етапом диференціації статі у людини як для фенотипической диференціації, так і для статевої поведінки.
Гермафродит у людини виражається в прояві у особини ознак обох статей. У медицині прийнято розділяти поняття істинного гермафродитизму (особина має гонади обох статей) і помилкового гермафродитизму (особина має гонадиодного підлоги).
Причиною гермафродитизму можуть бути різні генетичні аномалії, збої тонкої системи диференціації гонад і гормональної регуляції, тератогенні фактори. У разі анеуплоїдії або мозаїцизму за статевими хромосомами (XXY, XX / ХY, XX / XXY і т. Д.) Вони чітко виявляються при цитогенетичному аналізі. Хоча багато гермафродити мають жіночий каріотип XX, генетичний фактор може бути представлений різними мутаціями, не завжди легко ідентифікованими.
У минулому в багатьох культурах інтригуючий феномен гермафродитизму (у зв’язку з незнанням його біологічної природи) намагалися пояснити з сакральною чи філософської точки зору. Зараз у більшості випадків причини гермафродитизму зрозумілі. Відзначається тенденція (як і щодо інших статевих патологій) до неухильного збільшення частоти цієї аномалії – в тій чи іншій мірі вона зустрічається у 2% новонароджених.
Статева поведінка людини, маючи біологічну основу, зазнало особливо значний вплив культурних факторів в ході антропогенезу. Хоча статеву поведінку тварин характеризується складним репертуаром, досить різноманітно, часто вибірково, все ж деякі поняття в строгому сенсі ми можемо застосувати тільки до людини.
Сексуальна орієнтація – статевий потяг до представників тієї чи іншої статі. У людини це поняття набуває не тільки фізіологічну, а й психологічну забарвлення.
Статева ідентифікація – відчуття приналежності до певної статі. Це явище виключно “людське”, неможливе поза рамками культурних традицій.
Здавна особливу увагу привертали відхилення цих складових статевої поведінки – гомосексуалізм як відхилення сексуальної орієнтації та транссексуалізм як відхилення статевої ідентифікації. Вивчення даних явищ – прерогатива сексології, де накопичено гігантський масив спостережень. Однак, незважаючи на це, ми не можемо констатувати помітний прогрес у розумінні таких явищ. Неясна і роль біологічних факторів в етіології гомосексуалізму і транссексуалізму. Дуже далеке відношення до науки мають психоаналітичні спекуляції з даної проблеми. Цікаві інтерпретації дає новий напрямок – еволюційна психологія, де показана роль фактора стресу.
Безумовно, біологічний фактор відіграє вирішальну роль у формуванні таких відхилень, але цей чинник не можна розуміти спрощено. Не існує особливих генів гомосексуалізму і транссексуалізму (про що вже говорилося вище), хоча й існують гени, що призводять до патологізація в цих напрямках. Основна причина зростання подібних явищ – негативний вплив факторів цивілізації на складні, багатоетапні, відшліфовані еволюцією процеси формування статі. Збільшення кількості сексуальних збочень в XX ст. пояснюється прогресуючим тиском стресогенних факторів на всіх етапах статевого диференціювання. Занадто часто який-небудь генотип не витримує “випробування на міцність”. Згадаймо, що де тонко, там і рветься. Повною мірою це відноситься і до статевій поведінці людини. Організм – цілісна система. Навряд чи можна виділити специфічні для статевої поведінки негативні впливи в тому масованому тиску, якому піддається “природа” людини в умовах мегаполісу. Враховуючи спосіб життя сучасного “цивілізованого” людини, на жаль, можна передбачити подальше збільшення частоти патологій, які послужливі інтерпретатори масової культури оголосять “варіантами норми”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Формування статі у людини