Психічні розлади віддаленого періоду
У структурі цих порушень найбільш поширеним є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), яке виникає як відставлена і / або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (короткочасну або тривалу) виключно загрозливого чи катастрофічного характеру. Ряд авторів відзначають, що у віддаленому періоді після війни (чи НС) у військовослужбовців (потерпілих) також спостерігаються різні форми затяжних психічних розладів (фобії, конверсійні і обсесивно-компульсивні розлади, тривожно-депресивні стани), які можуть спостерігатися протягом тижнів, місяців або років після війни (НС). Причому характер цих розладів найчастіше обумовлюється не тільки психогенної, а й “соматичної” травмою, отриманою в ході війни (НС), і тим самим визначається не тільки психічним, але й соматичним здоров’ям комбатантів (постраждалих).
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (2001), частота знову виявлених випадків ПТСР серед населення щорічно складає 0,37%. Епідеміологічні дослідження показують, що протягом життя ПТСР захворює близько 1% населення, в 15% випадків, після важких психічних травм (воєнних дій, техногенних катастроф і т. П.), Можуть виникати окремі його симптоми. У свою чергу, Г. І. Каплан і Б. Седок (1998) відзначають, що ПТСР зустрічається у 1-3% всього населення, серед ветеранів воєн – у 30%. Ю. В. Попов і В. Д. Вид (2008) повідомляють, що вказане розлад виникає у 50-80% осіб, які перенесли важкий стрес, тоді як у загальній популяції населення (в мирний час) для чоловіків цей показник становить 0,5 %, для жінок – 1,2%.
За відомостями різних авторів, клінічно оформленими ПТСР страждають від 12,5 до 44,0% комбатантів, тоді як часткові його ознаки у віддаленому періоді виявляються в 63,0-91,5% випадків, супроводжуючись нерідко отклоняющимися формами поведінки. Так, до початку 1990-х рр. близько 100 тис. в’єтнамських ветеранів вчинили самогубство, при цьому близько 40 тис. вели “замкнутий спосіб життя”. Серед даної категорії ветеранів було відзначено високий рівень актів насильства, неблагополуччя у сфері сімейних відносин і соціальних контактів. Було також показано, що відсоток ПТСР серед поранених та інвалідів значно вище (до 42%), ніж серед фізично здорових комбатантів (від 10 до 20%). Результати вітчизняних вчених також вельми суперечливі. Н. Д. Тарабрина (2001) вважає, що ПТСР у учасників афганської війни діагностується в 17,5% випадків, тоді як А. Л. Пушкарьова (2000), за результатами обстеження комбатантів Республіки Білорусь, повідомляє про наявність ознак ПТСР у 62, 3% ветеранів. У свою чергу, С. А. Колов (2012), за результатами обстеження ветеранів різних воєн, вказує, що клінічно окреслені ПТСР мають місце лише в 19,5% випадків, тоді як окремі ознаки ПТСР відзначаються практично у всіх комбатантів, особливо підкреслюючи наявність у багатьох з них виражених афективних розладів, що супроводжуються часом спалахами гніву і насильства.
Аналізуючи наслідки різних НС, S. Galeo, A. Nandi, D. Vlahov (2005) відзначають, що поширеність ПТСР після стихійних лих нижче, ніж після техногенних катастроф. Основна відмінність, на їхню думку, полягає в тому, що серед жертв техногенних аварій більшість складають безпосередньо постраждалі, в той час як при стихійних лихах зустрічаються люди, залучені в різного ступеня переживання катастрофи. У цілому в залежності від характеру НС і часу після катастрофи поширеність ПТСР протягом перших 2 років може коливатися від 5 до 60%. Так, результати аналізу, проведеного після землетрусу в Тайвані (1999), показали поширеність ПТСР в межах 11-12% серед дорослого населення, що вижив в трьох найбільш зруйнованих містах, а також у 20% – серед дітей. Показники ПТСР у постраждалих при землетрусах в Туреччині (1999) та Ісландії (2000) склали відповідно 43 і 24%.
Г. М. Румянцева [и др.] (1998; 2001) при обстеженні населення Росії, подвергнувшегося радіоактивного впливу внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зареєстрували окремі ознаки ПТСР у 50,0% обстежених, тоді як клінічно окреслені форми мали місце лише в 9 , 0% випадків. Досліджуючи клінічну структуру психічних розладів у вимушених переселенців, М. С. Павлова (2001) встановила, що частка ПТСР складає в середньому 13,4% (23,4 – серед чоловіків і 8,1 – серед жінок).
У біженців у віддаленому періоді поряд з ПТСР найбільш часто діагностуються велике депресивний розлад і соматоформні розлади. При цьому затяжні депресії нерідко призводять до аддиктивной патології і самогубств (Westermyer J. [et al.], 1989; Reeler AP, 1994). Так, D. Lecic-Tosevski (1998) наводить такі дані про поширеність віддалених психічних розладів у біженців в Югославії, які пережили втрати, висновок, тортури, “сексуальні образи”: ПТСР – 30% випадків, розлади адаптації – 40%. Близькі показники відзначає і M. Munijia [et al.] (1999): ПТСР – 26,4% випадків, синдром дезадаптації – 31,9%, тривожно-депресивні розлади – 26,4%. Через 5-9 років у 300 вимушених мігрантів N. Okribelashvili (2001) виявляє 62,5% випадків з хронічним ПТСР, при яких в 44,5% відзначаються коморбідні панічні атаки, в 38,8% – помірні депресивні епізоди, в 11, 2% – суб’єктивне відчуття тривоги.
Описуючи характер психічних розладів віддаленого періоду у жертв терористичних актів, JL Medina [et al.] (2001) відзначають, що через 3 роки у них в 24% випадків діагностуються генералізована тривога, фобічні і соматоформні розлади, в 32% випадків – вторинні дисмнестические розлади і велике депресивний розлад, в 36% випадків – особистісні розлади, в 7% випадків – зловживання психоактивними речовинами.
Характеризуючи психічні порушення у віддаленому періоді після транспортних пригод, слід зазначити також найбільшу поширеність ПТСР. Так, А. Е. Stewart [et al.] Підкреслюють, що у 8% з 3500000, постраждалих в транспортних аваріях в США, щороку розвиваються такі симптоми ПТСР, як утруднення концентрації уваги, дратівливість, безсоння та ін. За думку автора, виникнення після ДТП емоційного шоку, невротичних розладів, гніву і почуття провини типово. Ці прояви, втім, зазвичай нівелюються протягом короткого періоду часу. Однак у частині випадків може розвинутися ПТСР, особливо, якщо сталася аварія зі смертельним результатом одного з учасників, або учасник ДТП раніше страждав якимось психічним розладом. Співставні дані про поширеність посттравматичних стресових розладах і при інших транспортних пригодах. Так, обстеження школярів, які пережили крах круїзного корабля в Греції (1988), а також друзів і знайомих з їхньої школи (хто не був безпосередньо залучений в лихо), показало, що поширеність ПТСР становила 51,5% серед тих, що вижили, у порівнянні з 3 , 4% серед інших дітей. При катастрофі автомобільного порома Estonia в Балтійському морі (1994) поширеність ПТСР була на рівні 64,3%. За даними дослідження, проведеного серед рятувальників і волонтерів, які брали участь у ліквідації наслідків авіакатастрофи авіакомпанії Swissair (1998), поширеність ПТСР склала 46%. Серед постраждалих при залізничній аварії в Бельгії (2001) ПТСР виявлялося у 28% людей. Разом з тим слід зазначити, що аналіз вітчизняних і зарубіжних даних свідчить про більш високих показниках поширеності посттравматичного стресового розладу у населенні в порівнянні з показниками обертаністю за допомогою осіб, які страждають цим захворюванням.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)