Психічні розлади при землетрусах
Психопатологічні розлади у НС мають багато спільного з клінічною картиною порушень, що розвиваються в звичайних умовах. Однак є і суттєві відмінності. Як зазначалося вище, до їх числа відноситься наступне. По-перше, внаслідок множинності раптово діючих психотравмуючих чинників в екстремальних ситуаціях відбувається одномоментне виникнення психічних розладів у великої кількості людей. По-друге, клінічна картина в цих випадках не носить строго індивідуальний, як при звичайних психотравмуючихобставин, характер, а зводиться до невеликого числа досить типових проявів. По-третє, незважаючи на розвиток психічних розладів і триваючу жізнеопасним ситуацію, постраждала людина змушений продовжувати активну боротьбу за своє життя, життя близьких і оточуючих.
Особливості психічних розладів у постраждалих при землетрусах. Формування і становлення психопатологічних розладів після землетрусів відбувається поетапно. Кожен з етапів має свої особливості. Разом з тим їх виділення пов’язане з особливостями динаміки і становлення постстрессових розладів. Перший етап, так званий гострий період, проявляється безпосередньо після землетрусу і обумовлений домінуючою роллю природної катастрофи. Особистісний (преморбідний) фактор повністю нівелюється. Цей етап характеризується проявом поліморфних реактивних (психогенних) симптомів з сплутаністю, розгубленістю, автоматизмами в поведінці, вираженою тривогою і страхом. Подібним чином реагували 75-90% осіб, які пережили землетрус і залишилися в живих. Тривалість даного періоду невелика – від кількох годин до 10-14 діб (Мельников А. В., 1989; Акіскал А. С., 1990; Каверін В. Н. [и др.], 1990; Козловська Г. В. [і др.], 1990; Сукиасян С. Г., 1990; Олександрівський Ю. А. [и др.], 1991; Ross RJ [et al.], 1989). Виділено прості, складні і психотичні форми цих реакцій (фізіологічні, прикордонні та психотичні), вираженість яких визначалася кількісними та якісними порушеннями психіки (Олександрівський Ю. А. [и др.], 1990).
Прояви гострого періоду травми, які виявляються майже у 90% постраждалих, продовжують спостерігатися у 30-40% залишилися в живих ще протягом близько 6 міс. Цей період був позначений як підгострий (Сукиасян С. Г., 1990). А. Акіскал (1990) вважає, що цей період може тривати до 3-4 років. Клінічна картина підгострого періоду визначається формуванням невротичних (неврозоподібних) станів (Каверін В. Н. [и др.], 1990). З плином часу, що пройшов з моменту землетрусу, відзначаються значні зміни в структурі, вираженості і частоті психічних розладів. Поліморфні психопатологічні реактивні розлади невротичного рівня трансформуються в етап структурування (Гарнов В. М., 1990). Якщо в гострому періоді землетрусу розлади носять неспецифічний позаособистісної характер, в основі яких лежить страх різної інтенсивності, особливо протягом перших декількох годин, і зачіпаються вітальні інстинкти, то у другому періоді починається, кажучи словами Ю. А. Олександрівського, “нормальне життя в екстремальних умовах “(Олександрівський Ю. А. [и др.], 1991). Починають домінувати особистісні форми реагування (Назаренко Ю. В. [и др.], 1990). Психічні розлади цього періоду формуються на тлі психофізичної астенії і проявляються переважно астенодепрессівнимі, тривожно-фобічні, іпохондричними, соматоформні (соматизовані) та іншими симптомами (Олександрівський Ю. А. [и др.], 1989; Колос І. В. [и др. ], 1989; Каверін В. Н. [и др.], 1990; Сукиасян С. Г., 1990). На тлі страху і тривоги, підвищеної стомлюваності, зниженого настрою, емоційної лабільності, повторних сейсмофобій формуються масковані стани, які проявляються кардіоваскулярними і гастроентерологічними розладами (Матевосян С. Н., 1989). Крім психічних розладів в цьому періоді, за даними статистичного управління Мінздоровсоцрозвитку РФ, протягом 1989 (підгострий період) після землетрусу в Спітаку відзначалися два піки соматичної захворюваності. Перший пік відзначався через 2-3 міс., Другий – приблизно за 1 міс. до річниці землетрусу. Сплеск “простудних захворювань” відзначали японські фахівці після землетрусу 1995 в Японії (Тадевосян А. С. [и др.], 1996).
Третій (хронічний) період, або період віддалених наслідків, починається з 6-7 міс. після пережитої травми і може тривати десятки років (Брусиловський Л. Я., 1928). Відбувається фіксація пережитих реакцій, формування особистісної патології і стійких психопатологічних проявів на основі емоційної і когнітивної переробки ситуації, переоцінки всього, що сталося, своєрідною калькуляції моральних і фізичних втрат. Порушення даного періоду розглядаються в рамках єдиного процесу, характер і динаміка якого визначаються особливостями екстремальної ситуації – особистісно-типологічними особливостями постраждалих, характером і масивністю особистісно-значущого психотравмуючого фактора. Найбільш важкі стани відзначалися у осіб, які втратили родичів, житло, майно (Сукиасян С. Г., 1990). Психопатологічні розлади частіше протікали на невротичний рівні, переважало однотипне і сприятливий перебіг. Вибіркове обстеження показало високу ступінь прихованих, латентно протікають невротичних станів, частіше у вигляді астеновегетативних розладів. Психопатологічні стану проявляли тенденцію до поступової стабілізації. На цьому етапі розвитку патологічного стану виявлялася певна “системність” і “органів” розвиваються порушень. Домінували нав’язливі спогади, почуття провини, втрата надій на відновлення колишнього буття. З розвитком патологічних станів багато невротичні розлади піддавалися соматизації. Наростали соматоформні розлади, депресивні порушення протікали під соматичної маскою, відзначалося зростання функціонально-соматичних порушень. У структурі клінічних проявів цих періодів виділялися три основні компоненти: ставлення особистості постраждалих до катастрофи, спостережувані при цьому психомоторні реакції і психофізичний стан осіб, які пережили гостру психічну травму (Сукиасян С. Г., 1990).
Психічні порушення при повенях. Характер психічних розладів, їх тяжкість, можливість швидкого купірування психічних порушень при повені й урагани в значній мірі визначаються наступними факторами:
– Масштабами стихійного лиха;
– Швидкістю розвитку екстремальної ситуації;
– Силою впливу природного фактора;
– Когнітивними установками, наявними у постраждалих відносно впливає чинника, і можливостями подолання його несприятливих наслідків;
– Кількістю потерпілих;
– Ефективністю проведених лікувально-евакуаційних заходів.
Найбільша кількість психічних порушень спостерігається при цунамі (повенях, пов’язаних з формуванням наганяння хвилі сейсмічного походження) та паводкових повенях, що виникають в результаті танення снігу і льодовиків, меншу – при випаданні підвищеної кількості опадів і нагінних повенях. Помічено, що в осіб, що раніше перебували в зоні повені, повторне вплив даного природного фактора в переважній більшості випадків супроводжується мінімальним рівнем стресу, а реакції, спостережувані з боку нервової системи, можуть бути охарактеризовані як непатологіческіе (фізіологічні). Спостережувані при цьому у постраждалих ознаки психоемоційної напруженості, вегетативні реакції, порушення афективної сфери не роблять істотного впливу на адекватне сприйняття навколишнього оточення і не перешкоджають цілеспрямованій діяльності в критичних ситуаціях.
Характерно, що найбільша активність щодо подолання несприятливого впливу стихії спостерігалася в осіб, що знаходилися на межі зони затоплення, життю і здоров’ю яких безпосередньо нічого не загрожувало. Із цієї категорії легше було сформувати загони добровольців, які надають допомогу постраждалим.
Постраждалі, які перебували в зоні повені, у більшості випадків переживали почуття безвиході, страху, яке було найбільш значно в разі загибелі їхніх навколишніх людей, свідками чого вони могли бути (Hocking F., 1965; Gleser G. [et al.], 1981; Олександрівський Ю. А. [и др.], 1991). Втрата майна та близьких родичів посилювали психічні порушення у постраждалих від повені.
При тривалому впливі природного фактора, наприклад у випадку тривалого затоплення території, безперервних зливових опадів, у 10-12% постраждалих розвивалися невротичні розлади, частіше проявлялися астенічної симптоматикою, рідше – тривожно-фобічні симптомами. При відповідних преморбідних характеристиках знаходження в зоні впливу природного фактора приводило до формування діссоціатівних і конверсійних розладів. Слід зазначити, що кількість захворювань невротичного рівня у дітей, які перебували в зоні затоплення, перевищувало аналогічну захворюваність у дорослих і могло досягати 15-20% (Олександрівський Ю. А. [и др.], 1991).
Відносно рідко при повенях спостерігаються психічні розлади психотичного рівня. У разі раптово виниклого, значного затоплення території, що супроводжується великими руйнуваннями, можуть спостерігатися реактивні психози. При цьому кількість постраждалих з порушеннями психотичного рівня, як правило, не перевищує 1%. При раптово виниклої, яка загрожує життю ситуації, наприклад цунамі, можуть виникати афективно-шокові реакції, продовжуються від декількох десятків хвилин до декількох діб. Гіперкінетичний варіант афективно-шокової реакції може проявлятися у вигляді фугіформной реакції, при цьому постраждалі дезорієнтовані, рухи їх хаотичні, мова нескладна. Гіпокінетичній варіант афективно-шокової реакції характеризується порушеннями орієнтування, емоційно-рухової загальмованістю, мутизмом.
Постраждалі, що знаходяться безпосередньо в зоні затоплення, піддаються впливу фізичних факторів. У значному відсотку випадків при цьому може наступати переохолодження. Руйнування будівель при повенях може призводити до ізольованим або поєднаним травм черепа. У цьому випадку психічні порушення у постраждалих визначаються тяжкістю травматичного пошкодження, тривалістю і ступенем вираженості гіпоксії головного мозку.
У разі утоплення та подальшого здійснення реанімаційних заходів у постраждалих спостерігаються психічні порушення, характерні для перенесеної гострої гіпоксії головного мозку. При цьому найбільш часто розвиваються інтелектуально-мнестичні, іпохондричні розлади, що супроводжуються явищами дратівливої слабкості.
Результати масового обстеження населення, що знаходився в зоні затоплення, дозволили зробити висновок про те, що у третини з зазнали впливу стихії, спостерігалися різні психічні розлади. Найбільш часто вони виявлялися у вигляді порушень сну, дістрессірующіх спогадів і сновидінь, тривожних і фобічних розладів (“страх негоди”, “боязнь повторно піддатися дії стихії”). Зазначені порушення тривали протягом 1-3 років. Повторний вплив природного фактора різко посилювало клінічну симптоматику, подовжувало терміни реабілітації.
Урагани – природні явища, що характеризуються переміщенням значних обсягів повітряних мас зі швидкістю до 20-40 км / ч. У разі якщо швидкість переміщення повітряних потоків перевищує 60 км / год, мова йде про смерчі. Найбільш значні руйнування виникають при смерчі зі швидкістю пересування повітряних мас до 250 і більше км / ч.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)