Зародження політичного мислення раннецівілізаціонного періоду
У загальній хвилеподібно-справедливій ритміці й еволюції виділяються епохальні історичні періоди:
– Мезоліту;
– Неолітичної революції;
– Формування та розквіту ранньокласового суспільства.
Ці три періоди – перші хвилі базисних інновацій, які характеризуються появою нових технологій, зростанням продуктивності праці, збільшенням чисельності населення, виникненням міст, ускладненням системи суспільних відносин, прискореним обміном продуктами і формуванням соціальної структури суспільства (див. Табл. 1).
Перші політичні уявлення склалися в державах Південної Азії та Північної Африки, що виникли там в III – поч. II тис. До н. е. До них відносять стародавні держави Єгипет, Шумеро-Вавилонию, Індію, Китай. Пізніше, в I тис. До н. е. (VI ст.), На Іранському плоскогір’я з’явилася перська наддержава. Історія цих держав складалася по-різному, але всі вони мали одну спільну особливість – це були рабовласницькі держави. Східний тип рабовласницької держави складався на основі “азіатського способу виробництва”, що має особливості економічного соціального устрою.
Державний апарат в цих умовах виконував ряд найважливіших функцій, з яких виділилися три провідні: військова, необхідна для грабіжницьких воєн з іншими народами; фінансова – для внутрішнього оподаткування та інших видів грабежу; контролю – за виконанням публічних робіт у вигляді будівництва доріг, іригаційних споруд, обробки земель і пр. І оскільки держава брала на себе вирішення всіх найважливіших питань життєдіяльності суспільства і контролювало їх виконання, складалися однозначні відносини – держава ставала вище суспільства, деспотично нав’язуючи йому свою волю. Істотну опору політика та ідеологія Стародавнього Сходу знаходили в традиціях і звичаях, що замінювали державне право і закони. Звідси і незвичайна консервативність політики, нерозвиненість політичних і правових уявлень в ряді країн, особливо в Єгипті, де сила звичаїв, охоронюваних жерцями, була особливо велика.
Другим за значимістю станом були чиновники і писарі, що грали важливу роль в житті Єгипту. На нижній сходинці соціальної драбини розташовувалися вільні селяни і ремісники, хоча насправді вони поділялися на державних, храмових і подарованих. Вся земля в Єгипті належала фараонові, і він жалував її разом з селянами храмам, що відзначилися сановникам і знаті. Державні селяни жили громадою, платили податок в казну і були, по суті, власниками. Життя і праця храмових і подарованих селян мало чим відрізнялися від рабських: робота за поденну годування, використання на рудниках, у майстернях, на будівництві доріг, зрошувальних споруд, будівель. Усе це під спостереженнями наглядачів. У такому ж становищі опинилися й ремісники.
Раби, складові нижчу касту суспільства, добувалися в ході військових дій і вважалися, як і земля, власністю фараона. Надаючи сановникам землю, цар виділяв і рабів для її обробки.
Розгляд політичних устремлінь ряду країн Північної Африки і Південно-Східної Азії дозволяє зробити висновок, що властиві їм політичні погляди виростали безпосередньо з складаються суспільних відносин і знаходилися на рівні передполітики. У той же час в межах найбільш розвинених в політичному відношенні районів склалися сприятливі умови для появи політики у вигляді комплексного вчення, або наукової теорії. Однак політика як самостійна, нова форма суспільної свідомості, як система принципів, що визначають суспільні відносини, а не випливають з неї, стала можлива лише в Індії, Китаї і пізніше в Елладі.
Політичну практику і свідомість Стародавньої Індії відрізняли ряд суттєвих особливостей. Насамперед наявність різноманітних політичних рухів, відсутність авторитаризму в області політичного мислення, діалог численних політичних думок, створення ідеальних політичних програм як найкращих, ідеальних моделей політичного розвитку держави. Більшість політичних концепцій нерозривно пов’язані з етичними проблемами, тому головне в них – турбота про створення умов для найкращої, тобто морального життя людини. Всі ці разом узяті особливості вплинули на формування суспільного ладу Стародавньої Індії, за характером значно поступається давньосхідних деспотій.