Проблема самосвідомості
Відображаючи навколишній світ у свідомості, людина усвідомлює і себе в системі світобудови, в системі суспільних зв’язків і відносин. Він віддає собі звіт в тому, що робить, що думає, що відчуває, як відчуває навколишню дійсність. Індивід усвідомлює себе як особистість. Самосвідомість людини передбачає як виділення, так і включення свого “Я” в навколишній предметний і соціальний світ.
Самосвідомість – це усвідомлення людиною, як особистістю, свого становища в суспільстві, цілісна оцінка самого себе в порівнянні з оточуючими, на основі власного “Я”, своїх потреб і здібностей.
Формується самосвідомість людини в процесі соціалізації, в процесі діяльності, за допомогою відчуття себе як особистості, як суб’єкта суспільних відносин. Людина поступово набуває рис індивідуальності, особистості, персони, взаємодіючи з іншими людьми в ході практичної діяльності, в процесі спілкування. Формування самосвідомості в чому залежить від того в яких умовах здійснюється діяльність людини, що припускає дотримання моральних і правових норм, загальноприйнятих правил. Суб’єкт повинен навчитися усвідомлювати себе в соціокультурному середовищі, створеної багатьма поколіннями, а також в мікросередовищі, тобто в тій соціальній ніші, в якій він знаходиться. У цьому аспекті є ряд досліджень, присвячених поведінки людини, усвідомлення себе в навколишній дійсності. Вони носять, в основному, соціально-психологічний характер, що не применшує їхнього значення для філософського сприйняття. Зокрема, цікава психологічна Я-концепція, що припускає усвідомлення людиною того, хто він в соціумі, в колективі. Ця концепція представляє інтерес для аналізу діяльності лідерів, представників різних елітарних верств суспільства. Я-концепція пов’язана зі сприйняттям власного схожості з іншими людьми і здатністю індивіда, у зв’язку з цим, дати оцінку своєї поведінки, своєї діяльності. Люди з високою складністю Я-концепції, тобто об’єктивного сприйняття власного схожості з іншими людьми, прагнуть до отримання максимально можливої інформації перед прийняттям рішень, ніж люди, що володіють низькою складністю Я-концепції. Тому лідери з високою самооцінкою менш залежні від зовнішніх обставин, вони мають стабільні внутрішні стандарти поведінки, високий ступінь самосвідомості. Діячі з низькою самооцінкою виявляються більш залежними від інших людей і змінюють свою самооцінку залежно від схвалення чи несхвалення соціального оточення. Самосвідомість таких людей нестійке, схильне до зовнішніх факторів впливу, вони більш схильні до пошуку компромісів, формальному взаємодії.
Формування самосвідомості пов’язано і з рефлексією людини, тобто осмисленням ним своїх духовних і психічних можливостей, осмисленням і оцінкою того, як він сам вибудовує свою духовну діяльність. Духовний світ людини в залежності від суспільних умов і індивідуальних особливостей може формуватися як з моральним знаком “+”, так і з моральним знаком “-“, тобто бути як соціально позитивним, так і соціально негативним, що предметно відбивається в діяльності людини, при досягненні ним поставлених цілей.
Поява самосвідомості – це відповідь на прояв суспільних умов життя, які вимагають від людини вміння оцінити свої вчинки, слова і думки з точки зору певних соціальних, моральних та юридичних норм. Громадське життя зі своїми традиційними смислами вчить людину здійснювати самоконтроль і саморегулювання. Регуляція своєї діяльності і розрахунок результатів її говорить про те, що самосознающего людина бере на себе відповідальність за них як особистість, як громадська персона.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)