Правовий нігілізм і проблема конфлікту
Уже в Античності проблеми суспільства виступають як проблеми держави і права. Відомий мислитель Піфагор вважав, що понад усе на світі слід поважати батьків і закони, і розглядав законослухняність як вищої чесноти. У діалозі “Закони” Платон передрікає близьку загибель тієї держави, де закон не має сили або перебуває під чиєюсь владою. Цю ж точку зору поділяв і Аристотель, який вважав нормою панування закону над правителями і ототожнювали закон і право, право і справедливість.
Ідея взаємозв’язку закону і права знаходять свою пролонгацію у філософії Середньовіччя, Ренесансу і Нового часу. Призначені припиняти зло, закони повинні зберігати досконалу непорочність – такий висновок роботи Ш. Монтеск’є “Про дух законів”. Йому вторить Ж.-Ж. Руссо, стверджуючи, що мета закону полягає в тому, щоб забезпечити свободу і рівність людей.
Ці та інші висновки були орієнтовані на формування правосвідомості як сукупності поглядів на взаємозв’язок права і закону, а також на уявлення про те, що є правомірним чи неправомірним. На формування правосвідомості впливають економічні, політичні та соціокультурні чинники. Через свої принципи і нормативні цінності соціальні регулятори суспільства прищеплюють індивіду знання про право, здатність оцінювати чинне право, ідеї вдосконалення права і закону. В результаті на рівні буденної правової свідомості здійснюється інтерпретація особистого досвіду людини, супроводжувана емоціями і переживаннями з подальшим формуванням позитивного або негативного думки.
Основним законом країни є Конституція. Але як би не був ідеальний Основний закон країни, його місце і роль в суспільстві визначаються не самі по собі, а ставленням людей до цього Закону. Чи завжди громадянин може скористатися правами та свободами, які надає йому Конституція? Звичайно, немає – згадаймо ще раз про суперечність між особистістю та суспільством, про претензії індивіда на статус міри всіх речей світу і про наявність у товариства своєї власної міри.
В ідеалі договір особистості і суспільства – це угода підданих і держави (влади) про обоюдообязательном Основному законі. На жаль, найчастіше – це мовчазний змову і тієї, і іншої сторони про обопільну безкарності порушення цього закону, тому що Конституція – це не тільки декларація прав, а й пряма вказівка на обов’язки, які необхідно неухильно дотримуватися всім без винятку. Але втрата віри в справедливість і початкове склалося бажання обійти закон, реалізувавши свою свободу “від”, призводить до деформації правової свідомості. В результаті реальністю стають правової інфантилізм і правовий нігілізм.
У широкому сенсі нігілізм (від лат. Nihil – ніщо) є заперечення загальноприйнятих цінностей, соціокультурних норм, в тому числі й правових. Правовий нігілізм як окремий випадок загального нігілізму є скептичне, негативне ставлення до права, що доходить до повного невіри в його потенційну здатність вирішувати соціальні проблеми так, як того вимагає соціальна справедливість. Рівень правового нігілізму є свого роду показником здоров’я суспільства і держави, в яких він проявляється.
Нігілізм значно розширює свою базу в умовах зростання організованої злочинності, корумпованості чиновників, інверсії бюрократії в махровий бюрократизм. Він знаходить сприятливий грунт в настроях соціальної пасивності; в соціальних хворобах сучасного суспільства – алкоголізм і наркоманію; в актах безглуздого насильства, в моральній деградації; в невизначеності та непередбачуваності найближчого завтра.
Однією з причин поширення правового нігілізму може бути статус недоторканності представників законодавчої та виконавчої влади. В умовах сучасного періоду “первісного накопичення капіталу” владу і багатство розглядаються як синоніми, і люди хотіли б хоча б сподіватися, що рано чи пізно зарвався діяч догодить за тюремні грати. Але заклики до встановлення довічної недоторканності для депутатів і губернаторів не залишають жодної надії на справедливість. Більше того, вони викликають роздратування в суспільстві, а роздратування трансформується в чергову порцію правового нігілізму.
І, нарешті, зростанню правового нігілізму сприяють низький рівень правової культури, а також недосконале законодавство і діяльність правозастосовних органів, лише усугубляющая беззаконня і беззаконня в житті суспільства. Найбільше розвитку правового нігілізму сприяли тлумачення права як волі панівного класу, зведеної в закон, і визнання за індивідом тільки обов’язків, але не прав.
Наслідком правового нігілізму є формування в суспільній та індивідуальній свідомості установки на досягнення соціально значущих результатів неправовими засобами в умовах відсутності солідарності з правовими приписами або їх виконання виключно під загрозою примусу або внаслідок корисливих мотивів.
Поряд з громадським правовим нігілізмом, джерелом якого є масова свідомість, існує і відомчий правовий нігілізм, джерелом якого виступає адміністративно-командна система. У масовому правовому нігілізмі тісно переплітаються правове невігластво, скептичні стереотипи і упередження. В результаті невіра в право і закони досягає таких масштабів, що індивід відмовляється від здійснення своїх законних інтересів, аби не зв’язуватися з правозастосовними органами і безрадісним правоохоронної дійсністю. Відмова від здійснення своїх інтересів цивілізованим шляхом – пряма дорога до вирішення проблем засобами злочинного світу.
Середовище, де щодня відтворюється правовий нігілізм, формують повсюдні бюрократичні процедури і необгрунтовані відмови, слабка судова захищеність і неефективна діяльність судових виконавців.
До числа факторів, що породжують правовий нігілізм, можна віднести також законодавчі ілюзії – уявлення про те, що досить прийняти хороший закон і в регламентованої їм сфері все буде налагоджено належним чином. У реальному житті правозастосування все йде набагато складніше. Ніякий закон не може охопити весь пласт суспільних відносин, реалізуючи принцип “тут і зараз”. В результаті законодавча ілюзія в повсякденній свідомості змінюється розчаруванням і зневірою ні в один нормативний правовий акт.
Правовий нігілізм породжується і відсутністю ефективного юридичного механізму захисту прав громадян, в силу чого свавілля чиновників не має обмеження. Надані громадянам права і свободи належним чином не забезпечуються. Все це призводить до того, що правова відчуженість стає невід’ємним атрибутом способу життя людей. У цих умовах падає престиж права, втрачається інтерес до нього.
Адміністративно-наказовому система уживається з нерозвиненою правовою культурою мас. Її влаштовує елементарна законослухняність населення. Чиновницький апарат впевнений у своїй всемогутності, у своєму праві коригувати будь-який закон. Чиновники звикли до того, що треба не слідувати закону, а підкорятися вступникам зверху і вказівок. Головне, щоб на них стояв підпис начальника, скріплена печаткою.
Чи є шляхи подолання правового нігілізму? Звичайно, і перший крок на цьому шляху – правове виховання. Влада і суспільство, чиновник і обиватель повинні засвоїти формулу “Закони повинні виконуватися”.
Другий крок полягає в реанімації взаємозв’язку всіх регуляторів нормативної піраміди соціального життя. Право і його норма повинні однозначно заявити про своє місце і роль у житті суспільства і людини.
Третій крок полягає в очищенні правового простору від будь-яких заборонених зон. Правове поле повинне бути абсолютно прозорим. Воно повинно підтверджувати формальне рівність усіх людей перед законом без будь-яких винятків.
Єдиним імперативом права повинні бути його ключові цінності: життя, воля і свобода громадян, принципи формальної рівності і справедливості.
Подолання правового нігілізму прямо пов’язане зі створенням кваліфікованої системи правового обслуговування; з підвищенням правової інформованості; з встановленням юридичної всеобучу; з організацією соціально-правового контролю. Всі зазначені форми повинні бути загальнодоступними і ефективними.
Це будуть не тільки заходи з подолання правового нігілізму, а й перші кроки на шляху формування правової держави та становлення громадянського суспільства. Їх діалог створить умови, коли на місце правовому відчуженню і байдужості прийдуть активні правові установки і розуміння, що не люди існують для законів, а закони створені для людей, для їх самоздійснення і самовираження через різноманіття своїх відносин зі світом.
Розглянута проблема правового нігілізму тісно пов’язана з проблемою конфлікту. Конфлікт (від лат. Conflictus) є зіткнення різних інтересів, які не можуть бути задоволені одночасно. Психологічно конфлікт пов’язаний з тим, що добровільне або вимушене ослаблення одного з інтересів автоматично підсилює позицію іншого, що загрожує втратою взаєморозуміння і можливістю виникнення протистояння в системі суспільних відносин. Тому будь-яка конфліктна ситуація вимагає відтворення логіки слова, тексту і вчинку іншого боку, забезпечує оптимальний вибір рішення в рамках правового поля. Це може бути протистояння; готовність йти на компроміс; використання соціально несхвалюваних засобів, включаючи обман, шантаж, залякування; нарешті, здача позицій.
Вибір рішення знаходиться в прямій залежності від структури конкретного конфлікту, яка включає такі компоненти:
– предмет конфлікту та його безпосередню причину (привід);
– ставлення сторін до предмету конфлікту;
– мотиви конфлікту (явні і неявні, істинні і сублімовані);
– цілі суб’єктів протистояння, їхні інтереси;
– можливі форми, способи і засоби вирішення конфлікту;
– правові норми регулювання відносин суб’єктів конфлікту;
– можливі наслідки конфлікту.
Будь-яка конфліктна ситуація передбачає і певний тип поведінки: адаптивне, дезадаптивное, контрадаптівное.
– Адаптивна поведінка орієнтоване на пристосування і формування нейтрально-дружніх відносин. Якщо навколишній світ живе за “вовчим” законам, то адаптивна позиція обертається моральною деградацією. Іншими словами, індивід адаптивного поведінки демонструє здатність підноситися і падати разом з тим середовищем, з якою він себе ідентифікує.
– дезадаптивное поведінку полягає в перекладі зовнішнього конфлікту у внутрішній стан, супроводжуваному переживанням перед вирішенням проблеми: або прийняти і підкоритися, або протистояти до кінця, незважаючи на негативні наслідки.
– Контрадаптівное поведінка свідчить про наявність у особистості активної волі, прояв якої можливо в трьох іпостасях:
– Імморально поведінка, орієнтована на вседозволеність, на нерозбірливість у засобах, на неприйняття компромісу, на відсутність почуття міри;
– Моральна поведінка, орієнтоване на протистояння суперників, але не ворогів, де кожен відстоює свої інтереси і де можливий компроміс; де грають певну роль норми цивільного права і норми моралі у формі громадської думки;
– Моральну поведінку, орієнтоване на сприйняття конфліктної ситуації через призму загальнолюдських цінностей. Воно виключає використання неправедних коштів, припускає шанобливе ставлення до іншої сторони і орієнтацію на голос совісті як форму вираження свого внутрішнього світу.
Вибір рішення кожної із сторін конфлікту, а також конкретизація типу поведінки в діапазоні від адаптивного до контрадаптівного з урахуванням заходів моральності перебувають у прямій залежності від намірів сторін конфлікту і рівня їх правової культури. Важко уявити, що суб’єкт конфлікту, в цілому схильний до правового нігілізму, зробить гідний вибір і що його поведінка буде високоморальною.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)